Святоотцівська онлайн-бібліотека. Розвиток інтернет-технологій зробив святоотцівську літературу доступною читачеві
Коли київський Інститут св.Томи орендував аудиторії різних вишів, його студенти постійно сиділи у вітальні-бібліотеці монастиря. Бо різні теологічні предмети вимагали штудіювання джерел, а де їх було взяти… Сьогодні навчатися простіше. І церковні бібліотеки є, і недоступна раніше література виходить друком, і ось іще подарунок долі: святоотцівська література викладена на загальнодоступному сайті Агіос!
Його робить група мирян – люди різні як за віком і фахом, так і за мірою участі: хтось шукає тексти, хтось оцифровує, хтось викладає в Мережу. Всі учасники ініціативної групи – православні, об’єднує їх інтерес до святоотцівської літератури, а ще – бажання сприяти тому, щоб вона стала доступнішою для широкого загалу. До речі, за трошки більше ніж рік існування Бібліотека «Агіос» уже переросла можливості безкоштовного хостингу. Кількість відвідувачів, обсяг тексту постійно зростають, тож творці сайту вирішили перейти на платний хостинг – який, знову ж таки, забезпечують власними силами.
Що то значить, коли люди насправді хочуть щось зробити!…
Отже, CREDO пропонує розмову з координатором проекту.
– Розпочинати роботу в Мережі потрібно, звісно, вже маючи певні матеріали в запасі. Як саме було «посіяне перше зернятко»?
– Є цікаве висловлювання: автор пише ту книжку, яку сам хотів би прочитати. Те ж саме, думаю, можна сказати і про сайт.
Розпочиналося все зі збирання електронної бібліотеки для власних потреб. Людина, яка знаходить віру і прагне краще її пізнати, рано чи пізно приходить до святоотцівської літератури. Вона може «вийти» на неї по-різному. Наприклад, цікавлячись тим, як із викликами свого часу справлялись наші єдиновірці – причому такі, хто має апріорі глибший, ніж ми, духовний досвід. Або читаючи Святе Письмо та розмірковуючи над незрозумілими місцями. Рано чи пізно приходиш до думки: оскільки переді мною книга з тисячолітньою історією, то не в мене першого могли постати такі запитання!.. А отже – можливо, хтось уже знайшов відповідь. Тобто коли людина перестає сприймати себе як останню міру істини, а розуміє, що були ті, хто пройшов цим само шляхом набагато далі, і що недаремно вся християнська спільнота вшановує цих попередників так багато років, – для неї відкривається багатющий пласт християнських творів.
Папірус P46. 175-225 рр. н. е. Приблизно у такому вигляді розпочинала свій шлях християнська література
Тривалий час ми мали проблему: де знаходити книжки. Адже активний російськомовний переклад і друкування святоотцівської спадщини, що розпочалося до революції, змінилися радянськими роками, коли бувало важко знайти навіть Святе Письмо, не те що святоотцівську літературу. Певною мірою цю проблему намагалися вирішити православні видавництва, що зайнялися репринтним перевиданням дореволюційних видруків. Але найбільшого поштовху справі надав розвиток Інтернету й діяльність окремих користувачів, які почали розміщувати доступні їм святоотцівські твори.
Своєю чергою, одна з проблем Інтернету – те, що є безліч цікавих матеріалів, однак знайти їх буває дуже важко. Від самого початку створювались онлайн-бібліотеки, де були і святоотцівські твори. Але ці зібрання були фрагментарні, й на пошуки потрібного нерідко доводилося витратити чимало часу. Тож, гадаю, не в одного користувача виникало бажання, щоб існував один сайт, присвячений виключно святоотцівській спадщині, де було б розміщено всі їхні доступні нам твори. Отак поступово утворилася невеличка група однодумців, які зайнялася створенням омріяного сайту. В кожного були свої зібрання святоотцівських текстів – хтось збирав їх, щоб читати, хтось – для полеміки (щоб тексти завжди були «під рукою»), хтось для детального вивчення або просто «для колекції»…
– Якось я наткнулася на скрушне зітхання: попросили в одного батюшки, щоб дозволив відсканувати його книжки, а він не дав – сказав, що за таку інформацію треба гроші брати, а не віддавати у відкритий доступ «за просто так»… А які ваші джерела для поповнення сайту?
– Пошуки літератури продовжуються постійно, в тому числі уже відсканованих книг, розміщених в Інтернеті. Трапляються курйози. Наприклад, шукаючи книжку, випущену до революції в одному українському місті, знаходимо її – і раптом дізнаємося, що її відсканували та виклали в Мережу співробітники бібліотеки Гарвардського університету (США). На жаль, в Україні (та й узагалі в межах СНД) майже немає систематичної роботи в цьому напрямку. Є лише поодинокі приємні винятки, як то електронна бібліотека Свято-Троїце-Сергієвої лаври (Росія). Також нещодавно говорилося про початок такої роботи в Києво-Печерській лаврі.
– Сайт називається «Відкрита бібліотека святоотцівської літератури». Чиї саме твори можна побачити на її сторінках?
– Сюди входить література, написана не лише Святими отцями (за західною традицією Отцями Церкви . – Прим. авт.), а й твори багатьох церковних письменників, які посідають важливе місце в історії християнської традиції. Взяти, наприклад, Орігена, авву Євагрія чи Тертуліана, які не входять до числа Святих отців. Ба більше: перші двоє були по смерті анафематствувані, а останній наприкінці життя перейшов до єретичної спільноти. Тим не менш, їхні твори відіграли значну роль для подальшого розвитку християнської думки і високо оцінювалися святими Церкви. І до сьогодні ці твори вивчаються в курсах патрології.
Однак, звичайно, найважливішими є саме твори Святих отців. Систематизація грецьких і латинських текстів зроблена на підставі патрології Міня , яка, попри певні зауваження науковців, і досі активно використовується у вивченні та виданні святоотцівської писемної спадщини. За тим само принципом почала складатись і колекція творів слов’янських святих. У підсумку, постала безперервна ланка церковних творів від І до XX століття.
Житіє преподобного Сергія Радонезького. Список XVI ст. Середньовічний кодекс прийшов на зміну нетривким папірусним звиткам
Хотілося б відзначити спадщину, залишену новомучениками. Хоча їхній подвиг загалом вшановується, однак їхнім іменам, за винятком декількох, а також їхнім творам сучасна православна спільнота приділяє не так багато уваги, як би хотілося. Сайтів із творами святих не бракує, а от спадщині новомучеників майже не приділено уваги.
– Бібліотека «Агіос» має більш розроблену російськомовну версію і меншу українську . Причини, здається, очевидні: твори Отців Церкви набагато більше перекладалися російською. Однак ви не зупинилися на тому, щоб робити суто російськомовну сторінку…
– Працюючи над створенням більш-менш повного зібрання святоотцівських творів різними мовами (зауважте, там є тексти грецькою, єврейською, латиною), ми одразу ж зіткнулися з питанням і щодо україномовного зібрання творів. Цього не можна було оминути й через те, що українська є мовою одного з найбільших православних народів. Однак створення української версії було і залишається одним із проблемних місць. Взагалі, порівняно з основними європейськими мовами, рівень перекладеності святоотцівської літератури навіть російською мовою, з об’єктивних причин, на порядок нижчий. Однак щодо української, то становище набагато складніше. Російськомовний корпус перекладених текстів мав принаймні досить сильні дореволюційні традиції. У той час було перекладено головні твори, причому на досить непоганому рівні, тож і донині цей корпус значною мірою задовольняє потреби християнських спільнот. Те, що виходить друком сьогодні, – це переважно перевидання тих дореволюційних перекладів. Для україномовного читача немає навіть такого варіанту. І доводиться розпочинати майже з нуля.
Переклади, які виходять у наш час, мають невеликі наклади. Крім того, оскільки це новоперекладені твори, то й використання їх електронних текстів є не зовсім етичним. Тож ми вирішили зупинитись на тому, щоб групувати на сайті лише тексти, які вже є в мережі. Звичайно, думали про переклад окремих творів власними силами. Однак тут постають нові питання. Найпростіше було б узятися за переклад текстів з російської, в такому разі до роботи змогли б долучитися більше людей. Однак такий переклад важко назвати повноцінним. А переклад із грецької чи латини потребує відповідної кваліфікації. Фахівці ж найчастіше дуже завантажені своєю працею… Тож питання все ще залишається відкритим.
– Християнська писемна спадщина – це література цікава, але специфічна, і зрозуміти її пересічному читачеві може бути складно. Ніхто з церковних письменників не є «Біблією», вони мали свої історичні обмеження в поглядах, не настільки розвинену теологію. Та й для розуміння написаного Отцями Церкви потрібно самому бути християнином, мати відповідного духа… Як на вашу думку: Бібліотека «Агіос» виконує суто інформаційну функцію? просвітницьку? євангелізаційну?
– Думаю, тут не можна обійти жодного з цих пунктів. Адже користуються сайтом зовсім різні люди. Один може сприймати представлені тексти як інформацію до роздумів, інший – як робочий матеріал, ще інший – як своєрідного «духовного вчителя». А когось, хто, може, зовсім випадково потрапив на сайт і захопився певним текстом чи навіть окремою фразою, таке знайомство може привести до переосмислення картини світу…
А щодо актуальності, то, звичайно, святоотцівські твори досить різноманітні та різнопланові. Наприклад – ті твори чи їх частини, де отці, скажімо, просто викладають тогочасні уявлення про побудову світу, викличуть цікавість лише у дослідників. А ось твори з аскетики так само стануть у нагоді жителю сучасних кам’яних джунглів, як багато років тому – мешканцю далекої єгипетської пустелі.
З богословськими творами, певен, те ж саме. Якщо взяти, наприклад, отців перших трьох століть, то в написаному ними ще немає чіткої богословської термінології, а певні вирази, у післякаппадокійські часи, можуть сприйматися навіть як єретичні. Але й тут сучасний читач може знайти багато корисного. Цікавим може бути навіть просте дослідження напряму роздумів отців, їхній способи роботи з наявним матеріалом тощо.
А ще – корисними ці твори можуть виявитися з геть несподіваного боку. Скажімо, відреагував один з отців на актуальну подію свого часу (політичну, соціальну абощо). Змінилися часи, минуле вже давно «мохом поросло» і зараз може зацікавити лише фахівця-історика. Однак раптом у наш час виникає щось подібне – і ці роздуми щодо окремого моменту давнини знову стають актуальними.
Сучасний читач може мати певні перешкоди в читанні: важка мова твору, специфічна стилістика або не зовсім якісний переклад. Однак і тут є історичні приклади вирішення таких проблем. Маю на увазі діяльність православних святих XIX століття, зокрема, Феофана Затвірника, святителя Ігнатія (Брянчанінова). Розуміючи, що святоотцівські твори можуть важко сприйматися людиною XIX століття, у своїх творах вони намагались актуалізувати святоотцівську спадщину, наблизити її до сучасного читача, зробити зрозумілішою. Їхній досвід у цьому напрямку може стати прикладом і для сучасних богословів чи місіонерів.
– І, виходячи зі специфіки вашого сайту: яка роль мирян у сьогоднішній євангелізації?
– В усі часи, поряд із діяльністю кліру, значну роль у проповіді Євангелія відігравала робота мирян. Не беручи до уваги випадки безпосереднього проповідування, зупинитись можна на тому, що виконує кожен християнин: своїм життям свідчити про правду Євангелія. І тут уже від самої людини залежить, яка фраза зі Святого Письма буде про неї: «Отак ваше світло нехай світить перед людьми, щоб вони бачили ваші добрі діла та прославляли Отця вашого, що на небі» (Мт 5, 16), або «Через вас зневажається Боже Ймення в поган» (Рим 2, 24).
Але в наш час миряни мають більше можливостей виконати заповідь Христову – проповідувати Євангеліє всім народам. І зараз ця діяльність набуває дедалі більшого значення. Нерідко велике пастирське навантаження, що лягає на плечі пересічного священика, перешкоджає активній місіонерській діяльності серед тих, хто «зовні». А миряни мають більше можливостей і часу для цього. Було б бажання! Певні можливості надає Інтернет: і проповідь, і полеміка на різних форумах або в соціальних мережах… Тут і різноманітна благодійницька діяльність (збір коштів через Мережу на різні потреби), і пошук однодумців для реалізації своїх проектів. І багато іншого. В тому числі – створення онлайн-бібліотек святоотцівських творів.
– Святоотцівська література – це те, що не розділяє християн східної і західної традицій, тож проект цілком можна визнати позаконфесійним. Чи можна його також визнати екуменічним? Чи цікавляться цими творами протестанти, бо ж вони відкидають Традицію?
– Зважаючи на неоднозначність сприйняття терміну «екуменізм» у християнській спільноті, через що виникають радикально відмінні відгуки в оцінці цих процесів, однозначної відповіді тут не може бути…
Однак якщо під екуменізмом розуміти співпрацю християн у проповідуванні Євангелія (чи соціальних питаннях), діяльність, спрямовану на краще знайомство вірних різних конфесій, розвінчання міжконфесійних міфів та виховання віротерпимості, обмін корисним досвідом, то думаю, можна так сказати. Тим паче, що для кожного з цих пунктів уже є гарні історичні приклади. Наприклад, в основі добре відомої православним християнам праці преподобного Никодима Святогірця «Невидима брань» лежить трактат католицького автора – Лоренцо Скуполі. А святитель Тихон Задонський дуже цінував роботу Й. Арндта – протестантського автора, використовував і часто радив православним читати її.
Якщо звернутись до протестантів, то тут є різні реакції на святоотцівську літературу. Крайня виражена цитатою «Але якби й ми або Ангол із неба зачав благовістити вам не те, що ми вам благовістили, нехай буде проклятий!» (Гал 1, 8) та небажанням узагалі чути щось від цих «ідолопоклонників». Однак така точка зору, на щастя, зустрічається не так часто, і за більш вдумливого ставлення до своєї віри протестанти не оминають святоотцівських творів. Ситуації, коли вони знайомляться з цією літературою, читають Святих отців, цінують і поважають окремих авторів і т.д. – зустрічаються не так рідко. А іноді докладне знайомство зі святоотцівською літературою приводить і до зовсім неочікуваних результатів. Хрестоматійним випадком є історія Пітера Гіллквіста, описана ним в автобіографічній книжці «Повернення додому. Від протестантизму до Православ’я». Коли американські протестанти, бажаючи дослідити витоки християнства та правильніше зрозуміти свою віру, звернулися до першохристиянської літератури, – то, на свій подив, дійшли висновку: ті «відступи історичної Церкви від Євангелія», які вони так натхненно критикували, насправді не є настільки однозначними, як здавалось. І, врешті-решт, ці дослідження привели до того, що кілька великих протестантських спільнот перейшли в православ’я.
– Сподіваюся, ті, хто відкриє для себе Бібліотеку «Агіос», зрадіють. А хтось, можливо, навіть захоче і зуміє долучитися до доброї справи!
– Допомога завжди буде корисною. Насамперед, у розпізнаванні текстів. Є вже відскановані книжки, однак для їх переведення в електронний текст треба людей (у першу чергу це стосується дореволюційних текстів: стара орфографія є проблемою для автоматичних систем розпізнавання тексту, тож потрібна ретельна вичитка). Ця робота – найпростіша і доступна для всіх, у кого є бажання допомогти і трохи вільного часу. А якщо хтось має бажання посприяти і в складнішому, то ми будемо тільки раді. Роботи вистачить на всіх! Можна писати на адресу: info@agios.org.ua .
фінансово.
Щиро дякуємо!
