Східна медицина:

Міф та реальність

Ще давно, коли східні «нетрадиційні» (хоча для свого часу та місця – навпаки, цілком традиційні) медичні теорії лише входили в моду, і я немало цій моді піддалася, одна розумна людина запитала: а чому тоді люди Сходу взялися переймати медицину Заходу, щойно з’явилася така можливість? Чому вельможні та багаті люди Японії та Китаю воліли лікуватися в європейських лікарів? Досі жоден з адептів фен-шую, припікання та голковколювання не зміг дати на це питання сенсовної відповіді.

Східна медицина тримається на уявленнях про дві космічні сили, Тінь та Світло, одна з яких є пасивною, друга – активною. Перша асоціюється з началом жіночим, друга – з чоловічим. Ці сили по черзі сягають точки екстремуму, який потім змінюється занепадом. Екстремум однієї з сил водночас означає занепад другої. Всі медичні теорії вважали наріжним каменем баланс цих сил в організмі людини, і будь-який розлад пояснювали порушенням цього балансу.

В ті часи, коли склалось таке уявлення, воно було не гіршим за гуморальну гіпотезу, яка панувала в Європі. До того ж, багатий емпіричний досвід, який передавався лікарями з покоління в покоління, накопичив багато корисного в галузях фармакології, гігієни, здорового способу життя. Так, давні порадники з «плекання тіла», як називали в Китаї гігієну, навчали: «Плекання життя полягає в тому, щоб не спати після їжі та не сидіти нерухомо. Краще займатися якимись справами, але не перетруджуючись надміру. Недарма кажуть: «Проточна вода не загниває; двері, якими часто користуються, не гризуть жуки». Не треба наїдатися на ніч, а після вечері краще піти погуляти, проходячи за раз близько п’яти лі». Але разом з такими корисними порадами в цих книжках були й такі, що ґрунтувалися на суцільних забобонах: «Після їжі не можна мити волосся, а після гарячого пиття – витирати піт», «Не можна їсти сушене м’ясо після того, як воно впало у воду».

Прадавні китайці вірили в цілющу й чарівну силу повітря – «ці», – яке вони наділяли магічними властивостями. Саме «ці» накопичувалося та витрачалося людиною протягом життя, через «ці» людина вбирала в себе енергію Тіні та Світла. Тому однією з панацей вважалася техніка правильного дихання. Даос Ґе Хун навчав, що за допомогою дихальних вправ можна позбутися всіх хвороб, оборонитися від змій та тигрів, знаходитися під водою та ходити пішки по воді, не відчувати голоду та спраги й продовжити своє життя на кількасот років. Святий Франциск Ксаверій зазначав, що на китайців не дуже велике враження справляють розповіді про чудеса Господа нашого: для Восьми Безсмертних, яких вони обожнювали, перейти пішки море було справою пересічною.

Насправді ж техніки дихання, практиковані даосами, занурювали людей у змінений стан свідомості через гіповентиляцію або гіпервентиляцію легенів. Тренуючись на якомога довше затримання віддиху, чередуючи ці вправи з інтенсивним диханням, даоси впадали у стан, коли, за словами лікаря Сунь Симяо, «вуха перестають чути, очі перестають бачити, серце перестає мислити». Практикуючи це протягом десятиліть, люди завдавали шкоди функціям головного мозку.

Китайська медицина приділяла мало уваги дослідженню анатомії людини. Церкві часто дорікають, що вона забороняла розтинати трупи з метою дослідження медичних патологій – насправді, такі заборони стосувалися лише публічних демонстрацій та носили періодичний і суто місцевий характер. В історії Китаю офіційної заборони не існувало, але в хроніках зафіксований лише один випадок розтину тіла з метою медичних досліджень: у XI столітті. В Японії це відбулося ще пізніше: 1771 року в м.Осака лікар Маено з учнями потай (!) провів розтин тіла страченої злочинниці, аби перевірити, наскільки відповідають істині китайські анатомічні атласи та порівняти їх із голландськими. Маено пересвідчився, що голландський атлас точний, а китайські побудовано багато в чому на фантазіях. Тоді Маено вирішив перекласти атлас японською мовою. Ця робота зайняла два роки і викликала революцію в японській медицині.

Східні медичні забобони зашкодили розвиткові медицини на Сході значно більше, ніж тимчасові і випадкові церковні заборони на Заході. Наприклад, жоден хірург не наважувався оперувати жіночі груди – вважалося, що саме там міститься енергія Тіні, властива жінкам, і від будь-якого розтину енергія витече і жінка помре. Японський лікар Ханаока 1804 р. зробив першу в світі операцію під загальним наркозом. Він на 20 років випередив у цій галузі європейців, але через закритість країни ніхто за межами Японії про це не дізнався. Згодом і секрет наркотичного напою був утрачений: учні Ханаоки, з одного боку, ретельно берегли секрет від інших шкіл, а з іншого – не наважалися готувати та вживати його, бо неможливо розрахувати точне дозування фітопрепарату, а невдала доза могла привести до смерті пацієнта. Коли загальний наркоз вдруге прийшов до Японії – це був європейський метод присипляння пацієнта хлороформом, набагато безпечніший.

Навіть найшляхетніші та найбагатші люди Японії й Китаю у XIX ст. не могли вберегтися від хвороб, які в Європі та США залишилися лише на долю бідноти. З усіх 21 синів Наріакі Токуґава, батька останнього сьоґуна, до повноліття дожили тільки 12. Проте йому пощастило значно більше, ніж сьоґунові Іейосі: з 23 його синів вижив лише розумово неповноцінний Іесада. Проте Іесада також помер молодим, як і його спадкоємець, сьоґун Іемоті. Той помер від банального авітамінозу, хвороби бері-бері. А це ж були родини, які могли собі дозволити найкращих лікарів!

Як бідноті, так і багатіям медицину часто заміняла побутова магія. На сьомий день після народження немовляті голили голову, залишаючи лише пасмо волосся над чолом. Дітей голили до семи років, бритву при цьому не дезінфікували – тому діти часто страждали на екзему. Цю екзему не лікували – вважалося, що вона сприяє здоров’ю дитини.
Також ефективним методом захисту вважалося малювання на чолі дитини знаку «пес». Цей знак мав відганяти злих духів. Невідомо, як він діяв на духів, але ми добре знаємо, що мікроби та віруси неписьменні.

Говорячи про східну медицину, не можна не згадати про акупунктуру. Сьогодні ця галузь викликає цікавість у лікарів, проводяться клінічні дослідження, але навіть ентузіасти цієї справи (маю на увазі справжніх лікарів з медичною освітою) стверджують: акупунктура діє не тому, що вздовж тіла пролягають енергетичні меридіани, в яких акупунктура «розкриває канали», – а тому що ці точки розташовані там, де близько до шкіри проходить нерв або судина. Стимулюючи їх натисканням або легким болем, ми сприяємо посиленню або послабленню кровообігу в тому місці, пом’якшуючи або усуваючи таким чином больовий синдром, знижуючи або підвищуючи тиск крові. Акупунктура також нерідко діє як плацебо-терапія – тобто сама віра пацієнта у можливості цього методу мобілізує його внутрішні ресурси. Але треба пам’ятати: акупунктура, виколювання та припікання активних точок є методами масажу, які можуть бути дуже корисними у руках спеціаліста й дуже зашкодити у руках дилетанта, надто коли ними користуються для лікування хвороб, які масажем принципово не лікуються. Не треба вірити людям, яки обіцяють за допомогою акупунктури вилікувати інфекцію або рак. Навіть якщо вони щиро переконані у силі свого методу – вони залишаються не більш ніж щирими шарлатанами. Ще обережніше треба ставитися до припікання. Ось що пишеться у старовинному трактаті з цього методу: «Листя полину гірке та гостре на смак, при використанні у невеликій кількості виділяється тепло, у великій – сильний жар. За природою своєю полин є істинним Світлом і може відновлювати енергію Світла при її виснаженні. Вона одкриває дванадцять головних каналів. Пройти по трьох каналах Тіні для регулювання «ці» та крові, видалити сирість і холод, прогріти матку, зупинити кровотечу, відрегулювати менструальний цикл і полегшити плід. При згорянні вона проникає в усі канали, усуваючи сотні хвороб».

Як бачимо, все обґрунтування дії полину лежить у галузі поетики, а не фізіології: полин гіркий, а гірке традиція ототожнювала з енергією Світла; вогонь – це також Світло, отже, припікання полином має відновити Світло в організмі. Це може подіяти на неосвічену людину, яка під враженням «прадавніх авторитетів» мобілізує свої ресурси й може поздоровшати – але, скоріш за все, від такого лікування залишаться тільки опіки.

Нерідко постає також питання – чи може християнин практикувати гімнастику тайцзі, кунфу або карате? Моя думка така: якщо ставитися до цього як до спорту й не більше – то практикувати спорт не шкідливіше для душі, ніж бігати або плавати. Гімнастика тайцзі з її простими, природними позами і плавними рухами може добре прислужитися літнім або ослабленим після хвороби людям, вагітним жінкам – тобто всім, кому протипоказані різкі рухи, але прописана цілюща фізкультура. Не варто разом з фізичними вправами засвоювати й віру в Тайцзі – «Велику межу», яку китайці вважали за початок всього сущого. Пам’ятаємо: Бог є безмежним.