Рабська емоційна прив’язаність сина до матері призводить до того, що хлопець почувається загубленим і невпевненим у собі, у своїй чоловічості, і стає надто залежним від жінки. Така залежність ранить його чоловічу гордість і породжує внутрішній гнів та страх, який шукатиме свого виходу назовні.
Схильність до зловживання алкоголем, грубість, сексуальне використання жінок, гомосексуальні нахили, змушування жінки до аборту, страх перед дитиною у подружжі – у багатьох чоловіків ці симптоми виникають через конфлікти з жінками. Нерідко трапляється, що батько переносить страх і гнів щодо жінки (матері, дружини) на власних дітей, вважаючи, часто підсвідомо, що вони належать до матері і передовсім від неї залежать.
Виховання рис батьківства вимагає від молодих мужчин прозорого і дозрілого ставлення до жінки, ключем якого могли би бути відносини з матір’ю. Чоловік мусить віддалитися від матері, мусить окріпнути в своїм почутті чоловічості без присутності жінки, аби зустрітись з нею знову як товариш у її духовній мандрівці. Надто сильний зв’язок з матір’ю чинить багатьох мужчин нездатними до виконання завдань, що пов’язані з подружжям і батьківством.
Тільки самостійний чоловік може стати дійсно опорою для дружини і дітей. Наводимо щире, не позбавлене жалю свідоцтво Вільфреда Венцка про гіперопіку матері: «Мама у глибині душі не хотіла, аби я дорослішав. Це був головний мотив того, що вона балувала мене, віддаляючи від проблем та клопотів, типових для мого віку. Надто часто вона заспокоювала мене валеріяновими краплями, відсилала спати змученого, чи ізолювала від школи, коли вважала, що я перевтомився. Я завжди мусив відпочивати і набиратись сил. Навіювала мені, що на світі існує багато справ, з якими я не впораюсь. Така гіперопіка не зміцнює людину, тільки її ослаблює і перешкоджає. В мені вкоренилося відчуття, що я надто слабий для всіх можливих занять, тому я був призвичаєний до опіки і маніпулював своїм оточенням, налягаючи на свої вигадані слабкості».
У подібному тоні згадує відносини зі своєю матір’ю Пол Аустер: «Я був мамієм, жив в орбіті мами. Був ніби малим місяцем, що обертався навколо її величезної землі, пилом у сфері її гравітації, і це я був припливом, погодою і силою почуттів». Пестування мамою сина породжує в ньому лінь до старання, намагання, страх перед можливими труднощами, перед стосунками з однолітками, побоювання перед відповідальністю за інших. Син боїться відірватись від матері і не вірить, що може собі дати раду. Якщо такий синочок має біля себе міцну і авторитетну постать батька, то ці труднощі швидко минуть. А коли батько не займатиметься сином і залишить його у надто сильних обіймах матері, то наслідки такої материнської «любові» можуть бути драматичні. Мати зробить із свого сина каліку, нездатного до функціонування в суспільстві.
Вільфред Венцк звертає особливу увагу на один з наслідків гіперопіки матері – страх перед успіхом. Така особа боїться кожної вдалої справи, розвиває в собі бажання поразки, виникає справжня фобія. Страх перед дорослим життям провокує відсувати час закладання власної родини, страх перед успіхом – це власне страх перед життям, страх «бути на власних ногах». Одночасно цей страх поєднаний з недостатністю амбіцій. Таке виховання, котре не дає сину подорослішати, поспішає забрати труднощі з його життєвої дороги, призводить до розвитку манії величі, почуття, що можна зробити все, якщо тільки захотіти, таке роздирання між нездоровими амбіціями і лінню до зусилля, боротьби і щоденної праці стає справжнім жахом для осіб, котрих виховали у повній залежності від матері.
Йозеф Августин SJ, DEON.pl
Переклад: Марина Грицька-Анненкова, CREDO
фінансово.
Щиро дякуємо!
