Християнське життя не є «перебуванням у спокої аж поки потрапиш до неба», воно є виходом до світу, аби проголошувати, що Ісус «став гріхом» заради примирення людей з Отцем. Так сказав Папа під час ранкової св. Меси в Домі св. Марти.
Життя християнина – то не перебування у якомусь закутку, щоби втоптати собі шлях, який вигідно провадить до неба. Воно є динамізмом, який надихає залишатися на цій дорозі та проголошувати, що Христос примирив нас із Богом, стаючи гріхом заради нас, – сказав Святіший Отець.
Папа зосередився на Першому літургійному читанні нинішнього дня (2 Кор 5, 14-21), де св. Павло у кількох реченнях аж п’ять разів повторив слово «примирення». Папа зазначив, що Апостол народів навпереміну вживає «силу» – заохочуючи, і «ніжність», немовби навколішках умовляючи: «В ім’я Христа просимо: примиріться з Богом».
– Чим є примирення? Чи взяти одного з однієї сторони та іншого з другої і зробити так, щоб вони були об’єднані? Ні, хоча це якась частина примирення. Справжнє примирення полягає в тому, що Бог у Христі взяв на себе наші гріхи і став для нас гріхом. А коли, наприклад, ми йдемо до сповіді, то йдеться не про те, що ми вимовляємо гріх, а Бог нам прощає. Не те, не так! Ми знаходимо Ісуса Христа і кажемо Йому: «Це – Твоє, і я черговий раз роблю Тебе гріхом». Йому це до вподоби, бо така Його місія: зробити себе гріхом задля нас, аби нас визволити, – сказав Папа.
Святіший Отець, крім того, вказав, що саме це є красою і «згіршенням», які здійснив Господь Ісус. Це також таємниця, з якої Павло черпав запал, що схиляв його йти у світ і проголошувати всім любов Бога, який видав свого Сина на смерть заради мене. Тим не менше, зауважив Папа, існує небезпека ніколи не дійти до цієї істини, коли ми потрошку девальвуємо християнське життя, спроваджуючи його до списку речей, яких треба дотримуватися, і втрачаючи при цьому запал, міць «любові, що влита в нутро християнського життя».
– Але філософи кажуть, що мир випливає з ладу: все впорядковане, все спокійне… То не християнський мир! Мир християнський – неспокійний, він іде вперед, аби нести цей заклик примирення. Мир християнський підштовхує нас іти вперед. Це початок, зародок апостольської ревності. Вона полягає не в тому, щоби йти й розшукувати прозелітів, поліпшувати статистику: цього року зросла кількість християн у цій країні, у такому русі… Статистики це добре, вони допомагають, але це не те, чого від нас хоче Бог, щоби віднаходити навернених… Господь хоче від нас саме проголошення цього примирення, яке є серцевиною Його послання, – зазначив Папа.
Святіший Отець підкреслив внутрішній неспокій св.Павла, який виразився у словах «Христос задля мене став гріхом», що становить немовби опору християнського життя – показує згіршення, спокусу хреста.
– Просімо Господа, аби дав нам це дбання про проголошення Ісуса, нехай дасть нам трохи тієї християнської мудрості, зродженої, власне, з Його боку, пробитого з любові. Нехай Він нас навіть трохи переконає, що християнське життя не становить термінальної терапії: перебувати в мирі аж поки потрапиш до неба… Ні, християнське життя точиться в дорозі, у житті, з цієї турботою св.Павла. Любов Христа підганяє нас, підштовхує нас, із тими емоціями, які ми відчуваємо, коли бачимо, що Бог нас любить. Просімо про цю благодать, – закінчив свою проповідь Папа Франциск.
За матеріалами: deon.pl
фінансово.
Щиро дякуємо!
