Апологія сатанізму

Релаксація чи катування?

Товариш нещодавно увімкнув мені кліп з Мерліном Менсоном, співаком, який позиціонує себе як сатаніст. Те, що я почув, викликало лише асоціації із катуваннями в Ґуантанамо (див. словничок), після яких бідолашні жертви воліли зізнатися, що вони терористи, навіть, якщо ними не були, лише б не слухати.

Музика – справа смаку, а як відомо “на колір та смак товариш не всяк”. Проте, як добровільно без жодного примусу і без вживання алкогольних або психотропних засобів слухати психоделік Менсона, не втямлю.

Гляньте на мене. Плюньте, але гляньте!

Для справедливості слід зазначити, що сатаністами аж ніяк не можна називати дітлахів, які проколюють собі все, що можна, і пхають туди сережки, шайби та дротики, носять чорний одяг, зображення Айрон Мейден, шістки, пентаграми та іншу атрибутику. Мотиви моди субкультур можуть бути різними: від прагнення самовиразитись до банального бажання звернути на себе увагу. Але це не сатанізм.

Чим гірше – тим краще

В музичних гуртах, які вважаються окультними, діють певні правила: гострі тексти пісень, брутальні назви альбомів, пекельне оформлення сцен, огидні маски та макіяж – вітається весь демонічний імідж, що вводить глядачів у глибокий стан шоку та дає максимум гострих відчуттів. Більше розголосу, більше популярності, більше слухачів. Скандальний імідж поклоніння дияволу ще не означає, що ці співаки хочуть, аби світом керував сатана. Це не переконання, а бізнес. Шоу-бізнес.

Справжні?

Звісно, є й такі, що вірять у те, про що співають, і переконані, що християнство робить людину рабом, а сатана визволяє та направляє на істинну дорогу розвитку. Вони палять храми, викрадають хрести, ікони та Святе Причастя для збезчещення, вважають себе ворогами Бога та Його Церкви. Вони противляться Богу і служать сатані. Чітко усвідомлюють, що роблять зло, і саме його вибирають.

Сатаністи – католики – 5:0

Серед віруючих є дуже багато таких, які насправді вірять у всемогутність Бога і Його любов до всіх. Помножують добро та уникають зла. Прощають тим, хто їм завинив, і перепрошують тих, перед ким завинили. Однак є й такі “католики”, що роками не розмовляють із сусідами або близькими. Це вже не сценічний образ музикантів-псевдосатаністів. Щоденність людей, що звуть себе віруючими, інколи за своїм внутрішнім змістом набагато ближча до справжнього сатанізму. Менсон з ідіотським макіяжем, що для видовищності перед публікою рве Біблію на шматки, – це забавки.

Матрацики

Є католики, які хоч і хочуть завжди чинити добре, але розуміють, що вони слабкі та грішні люди, тому ходять до Таїнства Покаяння і Примирення – сповіді. Але є й такі, які хоч і сповідаються, але не допускають такої думки, що чимось можуть згрішити. А тому на сповіді ймовірність існування будь-якого власного гріха обмотується в слова-матрацики: “згрішив МОЖЕ, десь, колись”…

Розверзіться Небеса, дивуйтесь угодники!

Що має відбутись після цього самовпевненого проголошення себе самого безгрішним? Певно, Небеса повинні відкритись, а всі святі Господні уважно дивитись і слухати. Вони чомусь все життя боролися за вірність Богові й уникали найменшого гріха, але вважали себе великими грішниками. А тепер, коли звучить: “згрішив МОЖЕ…”, – нехай хором ахнуть із захоплення та подиву.

Гріхозамінники

Як відомо, на сповіді визнають гріхи. Якщо своїх не видно, а мовчати недоречно, то у хід йдуть ті, які найшвидше спадають на думку: пропаща розпусна молодь, безсоромні сусіди, злодії співпрацівники, але найчастіше – близькі.

Скільки б на сповіді не м’яти гріхи інших людей, та про свої потрібно сказати бодай щось. Але – проблемка: в чому може зізнатись людина, яка не бачить за собою помилок? Виявляється, існують такі універсальні речення-викрутаси: “грішний всім” та “згрішив мовою, вчинком і занедбанням” – і по справі! Хоч заперечити важко, адже людина за своєю природою дійсно слабка і схильна до гріха. Проте ці мегазагальні фрази – лише порожні звуки, що створюють ілюзію сповіді.

Білі та пухнасті чи чорні та слизькі?

Хто насправді ближче до Бога: ті, що так швидко і поверхово сповідаються, що вдаряються одне об одного чолами, коли цілують стулу (див словничок), чи ті, що важко грішать, але усвідомлюють свої гріхи?

В одному сатаністам слід віддати належне: вони власне зло називають злом.

СЛОВНИЧОК

Ґуантанамо — військова в'язниця США на базі ВМС США Ґуантанамо, де після 2001 р. затримувались особи в тзв. війні з тероризмом. Одним із методів катування було вмикання на повну гучність важкої музики протягом тривалого часу.

Стула, єпітрахиль — літургійний одяг у вигляді широкої стрічки, що одягається під колір літургійного періоду. Його носять диякони, пресвітери та єпископи. Священики носять її на шиї (до літургійної реформи ІІ Ватиканського Собору схрещували на грудях), диякон носить навскоси через ліве плече, зав’язану або скріплену під правим. Існує звичай цілувати хрестик на стулі після сповіді.