За останніх півроку ми пережили більше, аніж за кілька десятків років. Фраза «головне, аби не було війни» втратила свою актуальність — війна прийшла. Щодня гинуть та стають каліками люди. Дружини стають вдовами, діти — сиротами. Хоча, як не дивно, є частина людей, яким байдужі сльози та біль інших, заважає навіть мова про це.
Відбуваються речі, яких неможливо зрозуміти. Росіяни з українськими коренями, люди, котрі щоліта приїздили в Україну, більше вірять телебаченню, аніж власним рідним, а то й своїм власним очам та вухам. Сім’ї пересварилися.
Зізнаюся про свої страхи: мені було страшно нести на фанерному щиті молодого хлопця із дірою від кулі в чолі. Похорони хлопців із Небесної сотні, які я відправляв, були найстрашнішими за десять років мого священства. Я боюся побачити чорну хустку на голові тих парафіянок, чоловіки яких зараз служать в армії.
Вірш «Никогда мы не будем братьями» поставив запитання, на яке не можна не шукати відповіді: хто є моїм братом? Чи є моїм братом мусульманський імам, який визволяє із «Російської православної армії» католицького священика? Є! Так само моїми братами є кримські татари, які мусили втікати від переслідувань із Криму. Але й так само постає питання: чи має хоч якісь підстави кількасотрічна риторика про так звані «братські народи»?
Не слід розраховувати на допомогу. Нам ніхто не допоможе. Максимум, що можемо отримати, це «глибокі стурбованості». А у Господа Бога немає інших рук, крім наших. Хочемо змін — не чекаймо, діймо! Ми маємо шанс, якого не можемо не використати. Ця країна повинна стати іншою. Нам потрібно просто бути християнами. Якщо в країні буде 10% людей, що серйозно ставляться до віри та не бояться думати, країна стане іншою: Україною, в якій не буде хабарів абортів та хамства.
Хочемо ми це прийняти чи ні, але життя людини на землі раніше чи пізніше закінчиться. Ми не маємо вибору, у свій час усі помремо. Але ми маємо вибір за що саме жити і за кого саме помирати.
Ми живемо в найстрашніший, але водночас у найпрекрасніший час. Час, коли брат не йде на брата, а брат стоїть за брата. Саме зараз втілюються в життя слова Господа Ісуса: «Більшої любові ніхто не має за ту, коли хто душу свою кладе за друзів своїх».
CREDO №129/2014
Липень 2014 року
фінансово.
Щиро дякуємо!
