Я стала постійним працівником, оцінивши уповні, що означає робити газету «від журналістської альфи до друкарської омеги».
Тоді була п’ятниця, і це єдине, що пам’ятаю достеменно. Я стояла в кабінеті Надії Попач, нині «легендарної пані Наді», сестри-домініканки аж десь під Лондоном, яка тоді була і мозком, і головною рушійною силою «Парафіяльної Газети» та видавництва «Кайрос» узагалі. Я слухала й нічого не розуміла, бо найшло на мене потрясіння: «ПГ» запросила мене до співпраці… Монастир поруч, робота у домініканців; розп’яття на стіні — мамма мія, де, в якій редакції я досі могла таке побачити? Світські видання, світська інформація, длубання у «смаженині», анекдотах і політиці. А тут!…
Це було давно. Років тринадцять тому, мабуть. Я прийшла в «Парафіяльну Газету» у той час, коли з навпіл зігнутого листочка А4, листівочки парафії св.Олександра у Києві, «ПГ» вже виросла до А3 і намірялася з двотижневика переходити на тижневик. Темпи зростали. А сил і засобів постійно бракувало. За якийсь там рік із гості редакції я стала постійним працівником, оцінивши уповні, що означає робити газету «від журналістської альфи до друкарської омеги». Були і верстки номера до 2-ї години ночі, і кількадобові чергування без сну, і праця попри грип та температуру +40, і 18-годинний робочий день…
Як редактор (тепер уже дедалі більше редактор, ніж журналіст) я просто не знаю, чи наша газета гарна, чи цікава. Але коли береш до рук, наприклад, чергове число «Gościa Niedzielnego» або «L’Osservatore Romano», що їх редакції робили, не консультуючись із нами, і бачиш, що ми підняли ті самі теми у ватиканському та міжнародному відділах, ба навіть інфографіку розробили, ілюстрації вгадали!… О, то ми, виявляється, розуміємося на світових інформаційних тенденціях!
Від 1993 до 2009 року вийшло майже 500 номерів двотижневика. Ми брали інтерв’ю в Теолога Папського Дому і «простих» парафіян, у телеведучої — «зірки» і «зірки» молодіжної естради, а найбільше — у священиків, душпастирів, реколекціоністів, аби давати читачам католицький погляд на різні речі. Це є найважливішим критерієм праці для студентки Інституту св.Томи Ірини Максименко і викладача Національної Академії Управління Олексія Браславця, для церковного асистента газети о. Януша Марії Анджеєвського ОР і нашого незмінного верстальника Володимира Барановського… Нас було і залишається небагато, шалену роботу, яка вимагає самозречення і не дає товстих грошей, витримують не всі. Але хто витримав — той має радість від чудової праці та справжніх друзів.
фінансово.
Щиро дякуємо!
