Ранок журналіста

Ранок журналіста може виглядати так:

Дзвенить будильник. Та хто ж його буде слухати! Журналіст перевертається на інший бік та солодко посапує собі й надалі. Аж тут зривається — наснилося, що спізнився на власний похорон. На годиннику —за вісімнадцять хвилин десята ранку. Аааааааа!!! Через вісімнадцять хвилин брифінг у мера, а кавою ще й не пахне. В торбину скидаються ручки, блокноти, диктофони, фотоапарати, зубочистки й по дорозі з кухні у ванну випивається несмачна кава. Через десять хвилин журналіст чекає на маршрутку й через п’ятнадцять – він уже на місці. В мить, коли він заходить до прес-центру, на хвильку відчуває себе мером, адже усі погляди, навіть уже згаданого міського голови звернені до нього, до журналіста. Йому дозволено бути не причесаним та неохайно вдягненим, адже підбірка його новин, що вийдуть в друк завтрашнім номером, будуть кращими.

Той же самий ранок, проте вже у іншого журналіста може виглядати й так:

Дзвенить будильник. Сьома ранку. Журналіст підіймається та йде готувати каву. Сьогодні на десяту ранку в нього відповідальне інтерв’ю. Потрібно як слід підготуватися. Хоча, між нами кажучи, журналіст уже готовий бездоганно – цілий тиждень він знайомиться з біографією героя свого інтерв’ю, гортає досьє, спілкується із спільними знайомими, наводить довідки. Журналіст доводить свій вранішній туалет до педантично-ідеального: світлий костюм, біла сорочка, чисто виголене обличчя, акуратна зачіска. Він іще читає кілька ранкових Інтернет-газет, тоді вимикає комп’ютер, кладе до дипломата диктофон, дві ручки про всяк випадок, крім елегантної чорнильної, що стирчить в нього з кишені піджака, блокнот і рушає на зустріч.

А ще той самий ранок виглядає так:

Журналіст прокидається від безперестанного вереску аськи, який означає, що хтось настирливого його, журналіста, домагається. Піднімає заспану голову з клавіатури улюбленого ноутбука. Знову заснув у редакції. О десятій ранку здача матеріалів, а з місця події він учора прийшов буквально опівночі. Добре, що вчора встиг записати по «гарячих слідах» свій матеріал. Відкриває папку з документами, а там НІЧОГО! Забув зберегти! Ой леле! До здачі матеріалів дві години. Журналіст йде до туалету вмиватися. Добре, що в наплічнику завжди є зубна щітка. Наспіх робить собі каву в пластиковому стаканчику. Дістає пошкрябаний, проте улюблений диктофончик, який пройшов з ним «крим і рим» й поринає в роботу. Матеріал готовий. Щоправда, не на десяту, а на десяту тридцять. Але ж редактор – не диктатор. Він розуміє. Він знає. Сам же в цій самій каші вариться.

Зовсім іншим є ранок журналіста християнського часопису…

Щойно вставши з ліжка, він падає навколішки й просить Святого Духа зіслати на нього натхнення, осяяння, інсайт, творчу інтуїцію та інших помічників у нелегкій справі творення. Обіцяє за те бути чемним й милосердним, а також любити всіх ближніх, навіть прискіпливого коректора, який перекреслює увесь журналістський твір червоною пастою. Учора ввечері журналіст писав про правильне поводження християнина в громадському транспорті. Сьогодні вранці він ще раз перечитав власний опус й вдоволено посміхнувся. Але час на роботу! Чекаємо маршрутку… Ось, вільне місце, та до нього уже прямує бабця з клунком! «Швидше! Швидше! Ці пенсіонери й так безкоштовно їздять, ще й місця усі займають! А я ж оплачую проїзд, тому маю повне право сидіти!» – Так-так! Журналіст-християнин, хоча й дозволяє собі «вчити побожності» інших парафіян – така ж сама людина, із своїми проблемами, вадами й гріхами.

Взагалі-то, ранок журналіста може бути найрізноманітнішим, й, зазвичай, один на інший не подібний. Проте в ранках кожного журналіста є ключові речі й явища – це кава, диктофон, блокнот та Інтернет. А ще у журналістів є негласне гасло: «Життя не завжди таке паскудне, як видається вранці».