Високий рівень корупції в Україні можливо подолати шляхом поступового усунення корупційних можливостей у законах, а не більш жорсткого покаранням чиновників. Деякі кроки у цій сфері можна здійснити і без зміни законів.
« «В автошколі нам запропонували здати по $250 й отримати права», – каже 23-річна Катерина, менеджер однієї з київських фірм, яка не побажала назвати свого прізвища. Це було непоганим виходом для дівчини, яка побоювалася іспитів у ДАІ на отримання посвідчення водія, оскільки мала певні проблеми під час практичних занять з водіння.
Сфера діяльності ДАІ є однією з найбільш «хабаромістких» в Україні. Це засвідчили результати двох масштабних досліджень, оприлюднених у червні цього року. Відповідно до даних проекту «Гідна Україна», що здійснюється за фінансової підтримки Агентства США з міжнародного розвитку, в українців найчастіше вимагали хабарі у медичних закладах (62,7%), школах (59,7%), міліції (46,1%) та ДАІ (39,7%). Такі тенденції підтвердило й дослідження у межах проекту протидії корупції в Україні (UPAC) Ради Європи та ЄС. Протягом останніх 12 місяців населення України найчастіше давало хабарі в медичних закладах (16,7%), навчальних закладах (6,6%), ДАІ (6,1%) та міліції (2,4%).
Корупція вже давно стала звичним явищем і нормою життя в Україні. Причому рівні хабарів зростають паралельно зі зростанням доходів населення. Це яскраво ілюструє вартість тієї ж «послуги» в ДАІ за отримання посвідчення водія. Ще шість років тому вона коштувала $100.
Громадське сприйняття корупції в Україні, за даними проекту «Гідна Україна», також з кожним роком погіршується. Це відбилося і в щорічному рейтингу міжнародної організації Transparency International, де країни розміщуються за рівнем корупції від мінімального до максимального. У 2008 році Україна посіла 134-ту сходинку серед 180 країн, змістившись зі 118-тої позиції у 2007 році.
Покарання не вихід
Через складність й заплутаність надання послуг українськими органами влади у багатьох випадках саме хабарі допомагають вирішити певну справу. «Корупція дуже часто і є найкращим способом боротьби з бюрократією», – каже Ігор Коліушко, голова правління Центру політико-правових реформ.
Українська система управління по суті залишилася радянською й вона неспроможна ефективно працювати за умов ринкової економіки. Корупційні прояви, що перетворилися на своєрідний ринковий механізм, роблять її більш гнучкою.
Однак така практика з роками викликає все більше й більше невдоволення населення. Якщо у 2003 році, за даними фонду «Демократичні ініціативи», 72% українців були переконані, що під час вирішення більшості питань в органах влади необхідно давати хабарі, то у 2009 році їхня кількість зменшилася до 54%.
Така тенденція має стати вагомим підґрунтям ефективної антикорупційної політики, яка в Україні поки що не має системного характеру. Більшість законодавчих ініціатив у цьому плані скерована на посилення покарань чиновників за хабарі. Саме такі заходи найбільше підтримує і населення.
Але по суті це не вирішує самої проблеми, бо подібні закони борються з наслідками, а не причинами корупції. «Треба не просто замінити чиновника, який вимагає хабарі, а треба змінити правила гри, – наголошує Володимир Дубровський, старший економіст Центру соціально-економічних досліджень CASE. – Підвищення покарань тільки замикають корупцію у міжособистісних стосунках». А це, зокрема, веде до неефективного функціонування бізнесу. Ті бізнесмени, які вже знайшли свої канали у владних структурах, мають переваги перед новачками, які не можуть достукатися до чиновників, що сприяє монополізації ринку.
Український парадокс
Кардинально змінити ситуацію можна лише шляхом усунення корупційних можливостей у законодавстві. До їх появи, за даними Центру політико-правових реформ, призводять, зокрема, складність процедури отримання послуг в органах влади, особистий контакт заявника і чиновника, обмежений доступ до адміністративного органу, брак інформації про процедуру надання адміністративних послуг, спрямованість діяльності органів влади на стягнення штрафів, а не на їх попередження.
Одним з перших кроків у цьому напрямі мало би стати проведення адміністративної реформи. Саме з неї починали країни Східної Європи після розпаду соціалістичного табору.
В Україні вона досі не проведена. Однією з основних її складових є прийняття Адміністративно-процедурного кодексу, який чітко визначатиме стандарти роботи органів виконавчої влади – вимоги до заяв, права заявників і зацікавлених осіб, функції виконавчого органу, строки вирішення справ, порядок оскарження рішень органів влади й інше. «В органах виконавчої влади та місцевого самоврядування процедура майже не врегульована, – зазначає Віктор Тимощук, заступник голови правління Центру політико-правових реформ. – Максимум, що може бути, – це визначення певного терміну».
Над створенням відповідного кодексу українські науковці почали працювати ще з кінця 1990-х років. Остаточна його версія була готова у 2006 році, але до цього часу цей документ не прийнято. Він вже втретє внесений до парламенту. Остання провальна спроба його розгляду була у березні цього року. Тоді ж народні депутати провалили й законопроект про доброчесну поведінку державних службовців, яким чиновникам забороняється використовувати у власних цілях державне майно, брати родичів на підпорядковані посади, приймати рішення, щодо яких вони мають конфлікт інтересів, брати подарунки.
Українські реалії переконливо доводять, що згори ці зміни навряд чи відбудуться, бо найменше у них зацікавлені саме представники системи управління. «Закони скроєні не під людей, а під чиновників, – наголошує Володимир Дубровський. – Корупційні доходи живлять підтримання цієї системи, і весь апарат налаштований на те, щоб підтримувати закони такими, як йому зручно».
Зміни законодавства, на думку експерта, мають ініціюватися знизу, зокрема через громадські об’єднання, як це робиться у всьому світі.
Але українці в основній масі цього ще не усвідомили. Лише 17,8% громадян України, за даними дослідження проекту «Гідна Україна», вважають, що саме звичайні громадяни є найбільш відповідальними за боротьбу з корупцією.
Натомість більше половини респондентів переконані, що цим мають займатися вищі органи влади – Президент і його адміністрація, Верховна Рада та Кабмін. Водночас переважна більшість українців впевнена, що влада всіх рівнів неспроможна це зробити. Цей парадокс у сприйнятті проблеми корупції в Україні соціологи спостерігають протягом кількох останніх років. «Я гадаю, що цей парадокс викликаний тим, що українці погано розуміють, як треба боротися з корупцією, – каже Юхані Гросман, директор проекту «Гідна Україна». – Вони погано розуміють причинно-наслідкові зв’язки корупції».
Реальні зміни вже сьогодні
Проте рух у напрямі руйнації налагодженої системи корупції вже розпочався. І найбільш ефективні кроки на цьому шляху були ініційовані саме знизу. Це, зокрема, запровадження зовнішнього тестування на основі досвіду проведення тестів у Києво-Могилянській академії, прийняття законів про державну регуляторну політику та дозвільну систему, розроблених за участю представників бізнесу.
Суттєво зменшити корупційні можливості чиновників можна не лише з допомогою тривалого шляху змін до законодавства. Багато новацій, на думку експертів Центру політико-правових реформ, цілком реально запровадити і без змін законів. На це потрібна лише воля керівників органів самоврядування.
І тут найперше, що потрібно зробити, – мінімізувати особисте спілкування громадян з чиновниками, які готують або приймають рішення. Цього можна досягти за допомогою використання поштового зв’язку та електронної пошти, створення єдиних офісів, де громадяни можуть здати відразу всі документи, впорядкування черг, збільшивши години прийому чиновників, покращення інформування громадян через створення довідкових служб та електронних ресурсів з детальним переліком усіх послуг і процедурою їх надання, запровадження механізму сплати штрафів через банківські установи, а не на місці перевірки інспекторами.
Першою досвід електронного урядування взялася розвивати міська влада Львова. 16 червня відповідний проект презентував мер міста Андрій Садовий. На своєму електронному порталі міська влада планує запровадити онлайн-консультування мешканців та прийняття їхніх звернень через інтернет. При цьому заявник зможе дізнатися, хто з чиновників у певний момент розглядає його запит і коли він може отримати відповідь.
А поки будуть запроваджені всі ці новації по всій Україні, кожен може суттєво зменшити корупційні ризики для себе, детально вивчивши процедуру надання потрібної послуги з боку держави. «Найкращим способом боротьби з корупцією на персональному рівні є знання, – наголошує Ігор Коліушко. – Чим більше людина знатиме законодавство, механізми вирішення певного питання, тим більше вона буде захищеною від корупції».
фінансово.
Щиро дякуємо!
