На екрани вийшов фільм, знятий за романом Дена Брауна, презентація якого нещодавно відбулася в Римі.
У фільм «Ангели та демони» назву підібрано добре, але сам роман – середньої якості. До речі, як і фільм, урятований лише грою Тома Хенкса, досвідченого майстра акторського мистецтва. Саме тому важливо зрозуміти причини його успіху, що й цікавить католиків, бо ж у творах Дена Брауна йдеться про Церкву. Точніше, його твори належать до напрямку фантастики про Ватикан, а у випадку цього американського письменника досягають небаченого успіху.
Що так сильно подобається в книгах Дена Брауна? Без сумніву, те, що він торкається таких тем, як релігія і тайна, яких сучасна секуляризована культура і вся наукова думка ретельно стороняться. Але ці теми завжди живі у сучасному світобаченні, навіть якщо здаються забутими. Безсумнівним є той факт, що релігія намагається розв’язати таїну і сенс життя та смерті. Саме тому суспільство, яке здається збудованим на матеріалістичній та неглибокій культурі, що вірить у можливість пояснити будь-що за допомогою науки, і, можливо, навіть подолати смерть, – таке суспільство в своїй основі страждає від спраги. І насамперед це є причиною успіху Дена Брауна.
Чому ж такий успіх не подобається Церкві, яка поширює євангельське послання зовсім іншої глибини та значення? Чому лише дехто має сміливість піддати сумніву принцип політичної коректності? – а Ден Браун пропонує бачення релігії і тайни саме в рамках цього безпечного підходу. І насправді, таємниця, на якій він будує інтриги, не зачіпає глибоких питань: це фантастичний світ секретних і таємничих сект, які борються в лоні Церкви. Та й саму Церкву, по суті, зведено до рівня секти.
Християнську традицію зображено як спадок символів і окультних текстів, які наука, в обличчі американського професора-агностика, вміє розшифрувати, на відміну від образу офіційних представників традиції: вони забули свою історію, аби позбутися крові, якою вона заплямована. Те, що вони намагаються забути, завжди пов’язано з брехнею та кривавими репресіями, свідченнями темного та жорстокого обличчя Церкви, яка завжди бореться між євангельською чистотою і нелюдським злочином. Таким чином, в основу двох романів покладено одну й ту саму тему: секта постає проти Церкви, навіть якщо добрі та погані в цьому разі інакше розподілені. У романі «Ангели та демони» Церква на стороні добрих, навіть якщо платить сповна за вигадані злочини минулого. В «Коді Да Вінчі» добрі були поза Церквою і таким чином підривали її основу. Тому другий роман (і фільм), який насправді був написаний першим, є досить нешкідливим.
В обох романах грубо, але досить гостро піднімаються ключові для сучасної Церкви питання: в «Коді» – питання сексу, в «Ангелах та демонах» – стосунки науки та віри. Ці питання розглядаються під найменш проблематичним кутом: добрі (чи то єретики, чи папи) завжди є прогресивними та перебувають на боці сексу і науки, погані ж їм протистоять в ім’я вірності жорсткій і замкненій традиції, яка завжди заплямована кров’ю.
Нас повинен спонукати до замислення факт: таке спрощене й однобоке бачення Церкви має такий великий успіх, що це відповідає, здається, загальноприйнятій думці. Можливо, не потрібно вбачати в книгах Дена Брауна сигнал для тривоги, але необхідно сприймати їх як заклик до того, аби переглянути й оживити форми та засоби передачі інформації, якими Церква користується для роз’яснення своїх позицій щодо найбільш гарячих тем сьогодення.
Лучетта СКАРАФІЯ, l’Osservatore Romano (Ватикан), 7 травня 2009 року
фінансово.
Щиро дякуємо!
