Мій батько повернувся додому з війни у 1949 році. У ті дні по всій країні можна було зустріти таких самих солдатів, як і мій батько, які голосували на узбіччях трас. Вони поспішали потрапити додому та побачитися зі своїми сім’ями.
Але для мого батька радість зустрічі із рідними була затьмарена горем. Мою бабусю поклали до лікарні через хворобу нирок. І хоча їй було надано необхідну медичну допомогу, для порятунку було необхідне термінове переливання крові. Інакше, як повідомив родичам лікар, їй не вдасться дожити навіть до ранку.
Переливання виявилося проблематичним, оскільки у моєї бабусі була рідка група крові – ІІІ з негативним резусом. Наприкінці 40-вих ще не існувало банків крові, та й не було спеціальної служби для її перевезення. Всі члени нашої родини здали кров для визначення групи, але, на жаль, – потрібної групи не було ні в кого. Надії не було – моя бабуся помирала. Батько зі сльозами на очах їхав з лікарні за рідними, щоб привезти їх попрощатися зі своєю матір’ю.
Коли батько виїхав на трасу, він побачив солдата, що голосував біля дороги. Вбитому горем йому хотілося проскочити повз, однак щось всередині змусило його натиснути на гальма та запросити незнайомця до машини. Якийсь час вони їхали мовчки. Однак солдат, помітивши в очах мого батька сльози, поцікавився, що трапилось.
Зі сльозами у голосі батько розповів незнайомцю про хворобу матері, про необхідність переливання крові та марні спроби знайти донора з ІІІ-ою групою крові та негативним резус-фактором. Мій батько продовжував щось казати в той час, як його попутник дістав із-за пазухи солдатський медальйон та простягнув йому подивитися. На медальйоні була вказано «група крові ІІІ (–)». Через декілька секунд машина батька вже неслася назад до лікарні.
Моя бабуся одужала та прожила ще 47 років. Ніхто в нашій родині так і не зміг дізнатися ім’я того солдата. А мій батько до сих пір гадає, чи був це звичайний рядовий або ангел у військовій формі. Іноді ми навіть не підозрюємо про те, як часами Господь може надприродно діяти в нашому житті.