Звичаї та віра

Невиплата зарплати дорівнює вбивству

13 Серпня 2009, 05:56 3762 Світлана Ярошенко
jaroshenko1

У Катехизмі Католицької Церкви в категорії «гріхи, що кличуть про помсту з неба» наряду з іншими знаходиться і гріх несплати заробітної платні.

Багато моїх знайомих, довідавшись про це, дуже дивуються. А дарма. «Коли людина своєю чесною працею не може заробити на гідне життя для себе і дітей, то безгрошів’я породжує конфлікти у сотнях тисяч українських родин. Через злидні щотижня на Львівщині одна-дві людини, переважно чоловіки 40-50-ти років, вчиняють самогубство», – такий факт констатувала журналістка Радіо «Свобода» Галина Терещук два роки тому. Зважаючи на фінансово-економічну кризу, не думаю, що сьогодні ситуація змінилася на краще.

У своєму матеріалі Галина Терещук цитує психіатра Романа Кечура, який говорить: «Кожна людина у стресовій ситуації поводиться специфічно для себе. Хтось має тривожні реакції, хтось агресивні, хтось у депресивному стані і постійно себе гнітить, що, мовляв, я мало заробляю і не здатний ні на що у житті. Відтак коли людина не отримує зарплату, чи дуже маленьку суму, то це породжує конфлікти у її родині».

Також, за словами журналістки, «коли людині виплачують низьку зарплату або ж не платять за роботу, то колективні стосунки нагадують умови джунглів: людина мусить виборювати свої гроші, вдаючись до різних форм. А це вже, за твердженням психіатра Романа Кечура, «ігри з вогнем».

Отже, наша мудра Церква зазирнула прямісінько в корінь, коли невиплату зарплати поставила поруч із гріхом умисного людиновбивства, скривдження вдів і сиріт та із содомським гріхом.

 

Але як справи із зарплатами у церковних структурах і релігійних організаціях (РО)?

 

Молитовне чування в намірі дару зарплати співробітникам

5001

12.00 – молебень про сходження благодатних гривень

12.30 – хресна дорога коридором

12.40 – молитовне вистоювання під кабінетом начальства зі співом псалмів

13.00 – коронка до чудотворної п’ятьсотгривневої купюри і урочисте «многая літа» доброчинцям.

Заробітна плата працівника релігійної структури дозволяє цьому ентузіасту купувати лише товари першої необхідності. Книги, більш-менш якісний одяг, а тим паче медичне обслуговування і виїзд на відпочинок – це розкіш, на яку хіба що хтось із рідних чи близьких пожертвує якийсь кошт. На початку це людей влаштовує, бо, запалені ідеєю праці в богоугодній організації, вони хвацько беруться до виконання всіх завдань «на славу Божу».

Проте через деякий час ентузіазм вивітрюється. Цьому вивітренню сприяє і те, що працівник помічає, що поруч працюють звичайнісінькі люди – не святі, а рядові грішники. Занепокоєння і невдоволення місцем праці і рівнем зарплати підсилюється конфронтацією із «кастою богопосвячених», багато з яких є на казенному утриманні і не розуміють елементарних потреб людей світських: потреби у дахові над головою, у кусневі хліба і в одягові, який потрібно час від часу міняти.

309961209_421d254f31_o

Далі історія розвивається наступним чином: обурена такою несправедливістю внутрішнього устрою організації людина намагається делікатно (боронь Боже претензійно!) говорити про мамону, натякнути своїм шефам про те, що ціни якось так дуже підросли і оплата комунальних послуг збільшилась і… Але шеф її переконує, що Ісусова любов є більшою, і ти повинен жертвувати заради неї. Та й організація наша, каже шеф, не комерційна, що значить, володіє невеликим бюджетом. Незадоволена безрезультатною розмовою, але безсила перед аргументами, людина повертається і йде. Але вона стає іншою. Переконана у тому, що виконує важливу й неоціненну місію, вона в якийсь момент починає дозволяти собі, наприклад, привласнити якийсь залишок із коштів організації. Цей перший крок відкриває їй право в майбутньому відкраювати собі все більші шматочки грошей із грантів (бо в першу чергу релігійну організацію живлять гранти). Тут уже її креативність працює щораз то вишуканіше: якщо передбачені витрати на меблі, то можна придбати шафки у дитячу кімнату для своєї малечі; якщо є витрати на оновлення оргтехніки, то навіщо оновлювати офісну, можна реанімувати домашню і т.д. Згодом людина звикає до «незручностей» праці в релігійній організації, і, якщо не нагряне прискіплива комісія, то так можна прожити і до пенсії.

Інший варіант розвитку подій: незадоволений працівник РО гучно гупає дверима і йде шукати щастя в інших «конторах». При цьому у нього на довгий час залишається неприємний осад через пережиту ситуацію нерозуміння і недооцінення його зусиль, вкладених у розвиток благої справи практично за копійки.

3308957361_c66b238be7_o1

Зрозуміло, раз людину ставлять в умови виживання, то вона й шукатиме шляхів «виживання», а не влаштування життя. Отож, якщо однією рукою працедавець нараховує низьку зарплату працівникові, то іншою він автоматично штовхає її до зловживань. І мало таких жертовних героїв, які можуть втриматися, щоб не опустити руку в касу фірми, коли на його плечах діти, яких треба годувати. Звичайно, всіх здохлих собак не треба вішати на керівницво, адже кожен з нас має вільний вибір: не влаштовує робота чи з/п – шукай іншу. Бо нарікання – то остання справа. Маєш мізки, маєш силу в руках – вперед до кращого! Треба залишати «совєтську» ментальність і очікування, щоб хтось про тебе подбав і за тебе прийняв рішення.

groshi

Але й, шановні керівники РО, невже Ви вважаєте, що Ваші працівники не мають права жити достойно? Ніхто не говорить про зарплати в тисячі доларів. Ви просто порахуйте, скільки людині потрібно грошей для нормального харчування, для оплати помешкання і придбання одягу, для медичного забезпечення і відпочинку раз на рік, аби мати змогу протягом року добре працювати.

Звісно, не варто чесати всіх під один гребінець. Є прекрасні колективи релігійних організацій. Так, вони отримують невисоку заробітну плату, але атмосфера довіри та дружні стосунки компенсують фінансові пробіли. Це своєрідний «соціальний пакет». І створення такого «пакету» залежить в першу чергу від керівництва. Саме керівник задає тон роботі, формує стиль стосунків. І великого секрету в цій майстерності немає. Головне – бути Людиною. Цей принцип актуальний і для комерційних, і для релігійних організацій. Тільки от з релігійних в цьому плані більше вимагається, адже люди, котрі там працюють, претендують називатися носіями високих цінностей. Але чи насправді так є?

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

ПІДТРИМАЙТЕ CREDO
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ми з вдячністю приймемо Вашу допомогу. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, роботу веб-майстра та гонорари фахівців. Переказ через ПриватБанк: Пожертвування можна переказати за такими банківськими реквізитами:

5168 7427 0591 5506

Благодійний внесок ПРИЗНАЧЕННЯ ПЛАТЕЖУ: Добровільна пожертва на здійснення діяльності часопису CREDO.

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Щиро дякуємо читачам за жертовність усім, хто нас підтримує!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.
Підпишіться на розсилку
Кожного дня ми надсилатимемо вам листи з найважливішими та найцікавішими новинами.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: