Українці закордоном, незважаючи на умови проживання, важку роботу чи відстань від дому, відзначають релігійні свята за своїми національними традиціями.
Щороку перед різдвяними святами іноземці спостерігають, як ці «диваки» слов’янської зовнішності шукають у магазинах пшеницю для куті, білі гриби для капусняку, червоний буряк або ж біб для «пирогів» (так американська діаспора називає звичайні вареники). На Заході ці продукти можна знайти лише у спеціалізованих слов’янських магазинах.
Серед найпотужніших українських громад у світі – канадська та американська. Українські громади Нью Йорка та Нью Джерзі – наймасовіші у Сполучених Штатах Америки.
Мені пощастило відсвяткувати цьогорічне Різдво у парафії св. Миколая, що в містечку Пассаік, штат Нью Джерзі. Особливо дружньою називають громаду вірян греко-католицької митрополії (української громади РКЦ в містечку немає).
Як і в Україні, Різдво тут – родинне свято. Його найбільше очікують наймолодші та найстарші в родинах. Діти сподіваються отримати замовлені Святому Миколаю подарунки, а батьки чекають, що до них з’їдуться їхні чада з різних куточків світу.
Як і в Україні, діаспора дотримується посту (в їжі та в поведінці). Останнього дня перед Різдвом родина готує вечерю з 12-ти пісних страв. Але оскільки в Нью Джерзі проживає чимало українців третьої хвилі еміграції (біженці, що сповідували антирадянські погляди), тут лишились деякі традиції, які в Україні не прижилися. Зокрема, це «маленький різдвяний стіл».
У роки ІІ Світової війни та після неї українські сім’ї через злидні не мали вдома великих столів. А тому на Різдво, коли господиня готувала найкращі наїдки, доводилось постійно змінювати тарілки, страви подавали по черзі.
Цей звичай вкоренився і в українській діаспорі. У Нью Джерзі кожну різдвяну страву господиня українського дому підносить по черзі. Спочатку на столі стоїть лише кутя – варена пшениця з медом та маком. Господар читає молитву і пропонує кожному скуштувати цю різдвяну страву. Після цього жінка забирає кутю зі столу і ставить іншу, зазвичай легеньку, страву. Наприклад, рибну нарізку. Потім рибу міняють на грибну юшку. Коли забрали зі столу горнятка від юшки, в ту ж мить на столі з’являється пісний борщ, і так – до 12-ої страви.
У Нью Джерзі на звертання «Христос народився» іноді жартома відповідають «і добре зробив!»
Вечерю родина має скінчити за кілька годин до урочистої Божої Служби у місцевій церкві. Усі переміщаються у вітальню, де під ялинкою на кожного чекають гори подарунків від святого Миколая. Не скажу, що українська діаспора живе в розкошах, подарунки переважно прості, але оригінальні. Часто зроблені власноруч. Цікаво, що кожен предмет подарунка упаковують окремо, щоб їх було багато. Подароване жваво обговорюється, усі цілуються, обіймаються, дякують одне одному та висловлюють побажання на наступний рік.
Зазвичай українці закордоном у різдвяний період вітаються «Христос народився» – «Славімо Його». Та в Нью Джерзі на звертання «Христос народився» іноді жартома відповідають «і добре зробив!»
До речі, за традицією, в кожному українському домі Америки мають бути картини із зображенням Тараса Шевченка та Богдана Хмельницького (часто полотно «В’їзд Хмельницького до Києва») .
Після подарункової трапези сім’я вирушає до церкви. Там віряни слухають святкову проповідь (від українського священика), переживають Євхаристію, а ще – мають можливість привітати найближчих друзів та знайомих. Часто церква для української громади закордоном є місцем зустрічі чи знайомства.
Після Божої Служби та привітань священика – а це близько півночі – українці вже великою громадою йдуть святкувати до українського клубу. Тут обов’язково будуть танці, українські пісні, конкурси та розваги з дітьми. І атмосфера навколо – така українська: навколо чути рідну мову, усі по-українськи емоційно спілкуються, жваво обговорюється українська політика або життя української «еліти». Кожен висловлює ідеї та мрії, як можна було б в Україні змінити справи на краще.
Нині навіть у Києві серед російськомовних українців поки що мало де відчуєш справжній український дух. Практично в жодному будинку (чи то кабінеті) не побачиш зображення справді українського гетьмана. Тому чи підуть ідеї мігрантів за межі святкового столу, а чи залишаться просто різдвяною мрією, залежить не тільки від простої української діаспори, а часто від людей, що живуть в цій країні.
CREDO №1 (123) 2011
фінансово.
Щиро дякуємо!
