Межа таємниці сповіді

Запитання читача: У мене є одне дуже делікатне питання: де є межа таємниці сповіді для священика, який сповідає своїх парафіян?

Таємниця сповіді не має межі, за якою було би дозволено відкрити завісу конфіденційності. Це абсолютна таємниця, що зобов’язує кожного без винятку священика у всіх без винятку випадках. Винятковість цієї таємниці пов’язана з особливістю участі священика у найбільш інтимній сфері – внутрішньому світі пенітента (людини, яка сповідається).

Внутрішній світ людини священний (недоторканний). Пенітент дозволяє входити сповіднику у цей світ на підставі віри в Господа та довіри до священика, як компетентного помічника в процесі покаяння.

Священику заборонено відкривати таємницю сповіді, навіть якщо доведеться за це заплатити життям. Інформація, почута на сповіді, за жодних обставин не може виходити за рамки цієї сповіді. Тобто, священик під жодним приводом не може користуватися або повертатися до тієї інформації, яку дізнався на сповіді. Навіть непряме розголошення таємниці сповіді (несвідомий витік інформації) автоматично дискваліфікує священика, позбавляє його сану і приводить до покарань, що передбачені канонічним правом Церкви. Кожен священик знає про це абсолютне зобов’язання збереження таємниці сповіді, недоторканність якої важливіша за життя священика.

Практичні висновки

Інформація зі сповіді в жодному випадку не може бути використана священиком в особистих, а тим більше публічних цілях. Приміром, якщо лише зі сповіді священик знає, що цьому пенітенту не можна чогось чинити, а він все одно це робить, то сповідник не може його зупинити, аби навіть непрямо не розкрити тайну сповіді. У випадку, якщо священик зі сповіді дізнався про погрози однією людиною іншій, він не має права користуватись цією інформацією навіть для врятування цієї людини. Єдине, що може священик, – просити під час сповіді пенітента відкрити цю інформацію поза сповіддю.
Посповідавшись, пенітент не може продовжувати почату під час таїнства покаяння розмову зі священиком, мовляв, «ми ж про це на сповіді говорили». Священик не зможе підтримувати розмову, черпаючи інформацію зі сповіді, тому що під карою позбавлення сану йому дозволяється користуватись тільки тією інформацією, яку він отримав не на сповіді. Тому, якщо пенітент бажає продовжити розмову щодо проблеми, про яку розповідав на сповіді, він має знову з самого початку представити інформацію, щоб дозволити священику опиратись на несакраментальну інформацію і не ставити його у незручне становище.

Коли здається, що священик зрадив таємницю сповіді

Підозри деяких віруючих, що сповідник використовує інформацію з їх сповіді, часто бувають безпідставними. Чому? Наведу приклад однієї із ситуацій, що часто трапляється. Священик на проповіді наводить приклад гріха. У цей час в храмі знаходиться людина, яка, можливо, сповідалась з цього гріха. Приклад на проповіді ідентичний її ситуації. Така людина вирішує, що священик, черпаючи інформацію із сповіді, говорить про неї та її гріх і може почати публічно про це заявляти. Чи винен тут священик? Ні. По-перше, ситуації гріха у людей дуже часто схожі. По-друге, священик просто наводить приклад ситуації гріха, а не конкретної особи. Сповідник ніколи не дозволить собі наводити приклади, які би натякали на когось з парафіян. Те, що хтось відносить це до себе, говорить лише про проблему цієї людини. Священик несе відповідальність (дискваліфікується) тільки у тому випадку, якщо вказує на конкретну особу (прямо або непрямо). Суб’єктивні заяви обуреного грішника стають лише моментом його морального самооголення перед публікою. Тому варто бути самокритичним, коли Вам здається, що священик говорить про Вас. Якщо Вам таке здається, то не забудьте спочатку подумати, що Вам це може тільки здаватися, і що про це ж, швидше за все, подумають ще десятки християн, які присутні в храмі.