Та частина споживачів інформації, яка бере новини з інтернету, нещодавно пережила бурхливу війну. Насамперед – інформаційну. А крім цього – трошки реальної війни. Бо йшлося про кілька відеороликів із записами страт. Одні «товариші» вивісили запис убивства російських солдат у Чечні. Інші – у відповідь – ролик з убивством американських солдат в Іраку.
Не менше тижня російськомовний сегмент нуртував. Само собою зрозуміло, здійнялася хвиля великоросійського обурення. А крім цього – величезна кількість обговорень, що саме можна вважати поганим у показі, а що не можна. Чи можна вважати морально припустимими, наприклад, фотознімки воєнних дій, сцен розстрілу, допитів тощо? Адже все це – негуманно, вкрай негуманно… Доведене до свого логічного завершення, таке ставлення до сцен насильства у зображеннях мало б змусити вилучити геть усі «негуманні» зображення – це переконливо доводить, наприклад, розгляд стародавньої гравюри про страту Людовіка XVI, де кат показує зібраним на площі людям відтяту голову короля.
Немає потреби довго розводитися ані про те, що засоби масової комунікації можуть нести багато добра, а несуть набагато більше зла, ані про те, що наш пострадянський медіа-простір переживає період занапащення, запакування інформаційним брудом. Це речі цілком очевидні для того, хто ще не переключив телевізор виключно на домашнє відео і має неприємність слухати FM-радіостанції. Питання в іншому: як на це реагувати. Християнин, як відомо ще з часів Апостолів, живе в цьому світі, не належачи йому. Але – живе.
В проблемі, що проявилася завдяки обговоренню згаданих роликів, можна побачити не один рівень. Як ставитися до кадрів воєнних кінохронік? Як сприймати документування таких ситуацій загалом? Як дивитися на новини, що їх тележурналісти дають у випуски? Добрими чи поганими самі в собі є різні «міліцейські» програми про злочини, наркотики? Що є визначальним для дозволу або заборони таких кадрів – якийсь загальний гуманізм а чи, може, повага до почуттів близьких і рідних тих, хто стає «героєм сюжету»? Де межі відповідальності тих, хто готує таку інформацію до показу? Чи варто заборонити, наприклад, кінофільми воєнної тематики, де показано емоційно тяжкі сцени? Чим показ кадрів хроніки відрізняється від кінопродукції як такої в цьому відношенні? Де пролягає межа між зйомками сцени страти задля повчання глядачів щодо цінності миру, життя тощо, і зйомками заради смакування смерті як такої?
Ще хтось зазначає: зйомки і перегляд таких роликів для сучасної людини – те ж саме, що колишня присутність на майданах міст під час публічних страт або, наприклад, у давньоримських цирках під час боїв гладіаторів. Тобто що сутність людини як такої не змінилася за тисячоліття, і вона залишається таким само «дикуном», здатним хижо, хворобливо насолоджуватися огляданням чужої смерті. Немовби й немає всіх нинішніх закликів, благань і навертань одне одного – «ребята, давайте жить дружно».
Певною мірою можна було б сказати, що людство справді не змінилося. Ані мозку не додалося, ані душі, ані крила не виросли… І як у часи Апостолів, достоту так само і в наші часи є ті, хто «Його»: хто відчуває, де правда і чому «так можна», а «так не можна», – і ті, хто глухий до голосу Божого в собі. Тому одним можна довести, що зло є зло, а іншим – ніяк.
І питання не в тому, припустимо чи неприпустимо фільмувати воєнні сцени. Межа, про яку йшлося в згаданих обговореннях, ніяк не «намацувалася» – бо вона пролягає не в дозволах а чи заборонах. Вона невидима і проходить крізь людські душі. Як каже моральна теологія, гріх полягає в погодженні на нього, в рішенні волі, а потім уже в учинку. Відповідальність тих, хто викладав оті ролики, починається не з моменту розміщення матеріалів на Ютубі, а з рішення зробити щось зле заради того, щоб це зробити. Я переконана стовідсотково, що ті люди усвідомлювали: пахне чимось кепським – але відмахнулися аргументом на кшталт «а шо»” Мовляв, кому «не подобається», хай той не дивиться, і все. І ще глибше втоптали самих себе у зло, перш ніж поширити його Інтернетом…
Тим же, хто зустрічає таку інформацію, можна сказати насамперед слова св. Павла: хто любить Бога, тим усе співдіє на добро (пор. Рим 8,28). У тому сенсі, що коли хтось чистий серцем, то молитиметься за всіх причетних до цієї інформаційної біди і зможе правильно реагувати, не впустивши зло у себе й допомагаючи ближнім встояти під емоційним ударом. Зло, помножене на безвідповідальність, яке ллється на нас з різних інформаційних джерел, показує нам як християнам всього лише те, що людство потребує спасіння, потребує Спасителя. Що воно не встоїть на ногах власного глиняного гуманізму.
фінансово.
Щиро дякуємо!
