Реклама зробила своє – я переглянув фільм «V як вендета». Барвно, видовищно, символічно. Переносить у світ автономності та критичності мислення так, неначе тим самим зраджуючи «вачовскість» фільму. (постановники – брати Вачковські). “Ти справді так думаєш, чи тобі інші сказали так думати», – прозвучало майже як в легендарній «Матриці». Сюжет гнітючий: новітня тоталітарна система, міцні поліційно-армійські репресивні лещата. Всі громадяни вцілілої після війни Великобританії наче загіпнотизовані «накачуються» монопольною телепропагандою.
Ледь не з-під землі з’являється головний герой-супермен під загадковим іменем «V». Він немов послідовник графа Монте Крісто: безкорисливий, спритний, передбачливий, витончений. Доводить, що і один в полі воїн, бо спромігся розкрутити справжню революцію умів. Запаливши іскру сміливості та непокори, «V» переконує заляканих громадян, що можна мислити інакше, що їх обманюють та використовують, і все не так, як це видають. Він констатує: інформація стала лише знаряддям пропаганди, поліція – репресивним апаратом, лікування хвороб – способом залякування та заробляння грошей. Загадковий «V» розбиває складну диктаторську систему. Та платить, кладучи самого себе на вівтар боротьби за правду та справедливість.
На перший погляд, стрічка є доброю казкою про перемогу добра над злом, заохочує до відстоювання вічних цінностей; захистити знедолених, виступити проти тиранії, демаскувати маніпуляції. Та насправді сама стає знаряддям маніпуляції. Як би то не було дивно та недоречно, але фільм в легкій, ненав’язливій, витонченій формі, малими дозами, пропагує-нав’язує декілька із головних тез пропаганди… гомосексуалізму. Розглянемо ознаки.
1. У фільмі фігурують кілька гомосексуалістів. Ці особи мають підкреслено позитивні ролі яких переслідують. Два герої тісно пов’язані з долею головної героїні. Попередниця по камері, «праведна» лесбіянка, послання якої написано на туалетному папері, сховано у пацюкову нірку та читається як щось середнє, між пророчим посланням та бальзам на рани катованої. Дядечко головної героїні – ідеальний приятель, гуманіст, митець, страждає за свободу слова та неначе приплетену до неї «орієнтацією».
2. «Збочення – це нормально». Ця теза не обговорюється, а приймається як загально прийнятий постулат. В глядача виникають емоції згоди з ним після сцен з непорозуміння із батьками «бідолашної» лезбійки та переховування колекції «заборонених предметів» дядечка.
3. «Вони нещасні, бо їх не розуміють». Викликаються емоції співчуття до покривджених у сценах жорстоких переслідувань «гомосексуально-орієнтованих». Цікаво не лише те, що показано прямо в грі акторів, текстами та символами, але також те, що подано між рядками, у висновках які потім підсвідомо, сам того не зауважуючи, може зробити глядач.
4. Якщо хтось не розуміє, або ще гірше, не сприймає таких людей, як гомосексуалісти, то він – фашист. Проста та банальна маніпуляція через аналогію: якщо «1», то «2». Потрібно визнати: через свою простоту вона досить ефективна. Це один із найпопулярніших прийомів пропаганди “голубих». А переслідують їх саме неофашисти.
5. «Якщо проти блакитних, або рожевих збоченців виступають не фашисти, то це – духовники, які в свою чергу теж збоченці». От тільки збоченість гомосексуалів подається як нормальна, в позитивному світлі, натомість збоченість духівника (секс з юною дівчинкою), то відверто ненормальна, бо – педофілія. Знову маніпуляція через аналогію.
З цих двох пунктів підсвідомо пропонується глядачам висновок: або ти здоровий, а тому вважаєш гомосексуалізм нормою, а якщо ж ти осмілився вважати інакше, то ти або затурканий релігійний фанат, або агресивний фашист, або ж сам – збоченець.
6. «Нікому не повинно бути ніякого діла до сексуальної орієнтації інших людей, адже це особиста справа кожного». Наче так, але хто б хотів щоб сусідом, товаришем, вчителем або тренером його сина або доньки, був гомик або педик?
7. «Гомосексуалісти здатні любити». Ще один безпідставний міф, бо статистичні дослідження доводять, що навіть тоді, коли гомосексуали живуть парою, то ці стосунки дуже короткотермінові. У них відсутнє поняття вірності. Гомосексуалісти часом мають до декількох сотень сексуальних партнерів. Саме тому вони поряд із наркоманами становлять основну групу ризику у заражені ВІЛ СНІДом. Любов між геями та лесбійками неможлива, можливе лише пожадання – палке пристрасне, але не любов. Любити – це віддавати себе. А гомик до цього не здатен, бо він не знає хто він, бо він, то раз – він, то раз – вона. Це хвороба тотожності.
Пропаганда фільму не нав’язлива, не пряма, ледь помітна. Її можна зауважити лише приглядаючись ледь не спеціально. Ти, шановний читачу, скоріш за все, теж маєш свою думку на цю тему. Це добре. Ти погоджуєшся або ж не погоджуєшся зі мною.
Але зажди… «Ти справді так думаєш, чи інші тобі сказали так думати»?
фінансово.
Щиро дякуємо!
