Я і Бог. Що нас поєднує, а що роз’єднує? Шукаючи відповідь на це запитання, ми маємо можливість найчастіше почути тезу – це релігія. Хоча в залежності від розуміння цього терміну будуватимуться основні постулати відносин людини і Творця.
Отож, що ж таке релігія? Згідно тлумачення блаженного Августина, цей термін (лат. Religare) – означає возз’єднувати, відновлювати, відновлення цілого створіння. І хоча більшість із цим визначенням погодиться, однак залишиться межа Бог-людина-храм-Церква. Так чимало проблем сучасності, та й на загал усієї людської спільноти, полягають у тому, що для багатьох Бог якщо не є якимсь абстрактним буттям, а релігія не виконує тільки функції «марихуани-героїну», то принаймні для більшості охрещених Він існує лише у храмі. А тому праця, особисте життя, тим паче політика з християнством взагалі не асоціюються. Ось так і живемо перебуваючи, то в одній інтелектуально-духовній колізію, то в іншій. А сучасні засоби комунікації ще більше втрамбовують у нашу свідомість різне сміття, лиш би ми не прокинулись.
Давайте поглянемо на інший спосіб нашого буття – вміння розрізняти. З чим його їсти і які приправи для виготовлення їжі на мас-медійній кухні використовуються. Перш за все, вміння розрізняти означає свідомо вирішувати, що знайдене у джунглях ЗМІ, є прийнятним для мене, а чому не дозволяю укоренитись у моїх мізках. Звичайно, що навчитись розрізняти – нелегка справа. А кому ж хочеться ускладнювати собі життя, якщо можна просто розважитись. Хоча мало хто помічає, що їм постійно підкидуються нові слівця, образи, асоціації, нав’язується нова філософія. Як стверджує головний герой фільму «Network», що «телеящик» для багатьох вже став богом, а все що у ньому подається отримало функції релігії. Отож цей «ящик» став для мас одкровенням, замінив Істину, на свою, тому для більшості глядачів усе показане постає безапеляційною правдою, хоча нею може і не бути.
Поряд із нами живуть також ті, що не вірять у світ, який існує по той бік смерті. Інші у цьому лише сумніваються. Хтось вірить лише у те, чого можна торкнутись, а хтось не зважає на матеріальне і зосереджується єдино на власних переживаннях. І всі водночас помиляються! Бо дійсність – це і те, й те… просто ми як учні, які чогось не розуміють, кажемо: це не важливо, бо цього немає. Й отак-от ізолюємо себе від цілого світу, вдовольняючись лише його «шматочком», видаючи фрагменти за цілість.
Поряд з тим, сучасну епоху ми прагнемо окреслити як «відродження релігії», «повернення людини до автентичної віри» і навіть «тисячоліттям релігійності». А це у свою чергу дало привід західному кінематографу, зокрема Голівуду, звернути свій погляд у бік релігії. Початки його можна прослідкувати ще з 90-их, однак особливо це проявилось після 2000-ого року. У той час, соціальні інститути західних суспільств зробили висновок: «Для того, щоб запобігти остаточному розкладу цих суспільств, їм потрібно зосередитись на релігійно-етичних принципах побудови суспільства». Водночас релігійна тенденція спостерігається і у кінематографі. Кінематограф уже встиг подарувати глядачам картини із релігійним нахилом, однак після комерційного успіху таких фільмів як «Примара» та «Стрибок на віру», голлівудські кінопродюсери зрозуміли, що глядачі відчувають чималий вакуум у власній екзистенції, який не здатні заповнити трилери та бойовики. Таким чином поряд із мелодрамами, комедіями, вестернами тощо, все більше знімаються стрічки наповнені релігійним контекстом.
Однак, лише десята частина виробленого матеріалу у ЗМІ щодо релігії та релігійних чи радше практикуючих духовний спосіб життя людей, представлена кінематографом перед глядачем у позитивному світлі. Можемо запитати чому? І напевно відразу отримаємо відповідь. Можливо тому, що найперше правило написання сценаріїв: пиши про те, що знаєш із власного досвіду. А проведене опитування серед представників індустрії розваг, виявило, що більшість із них «глибоко не вірять в Бога». Отож, і маємо результат, пишемо про те, що чули, десь читали, бачили, про що мріємо та хочемо це побачити.
У різних художніх картинах зустрічаються ангели, які спускаються з небес, демони і навіть сам злий дух, котрий намагається вплинути на людське життя. Хоча останніми роками боротьба добра і зла у кіноіндустрії почала набирати інших обертів. Тепер зло стає добрішим і навіть бере участь у спасінні світу від людини!?! Так у фільмах «Халк» та «Халк ІІ» син диявола стає спасителем світу, правда, наразі він бореться із злочинністю у мегаполісі.
Одночасно, у багатьох стрічках релігійного характеру можна спостерігати плавний перехід від суто релігійної тематики до сатири, ба навіть до образливого зображання Бога. Одним із ідеологів такого напрямку виступає усім відомий комік Роуен Аткінсон (містер Бін). Відстоюючи право висміювати релігію він стверджує, що немає нічого поганого у тому, щоби висміювати ідею, якою і є у своїй суті релігія. В іншому своєму твердженні він висновкує про велику різницю між висміюванням релігії та расової приналежності, яке безумовно постає як образа. У чому небезпека таких висновкувань? Суть полягає у тому, що висміювання – це найкращий спосіб ідеологічного впливу. Це відразу знизує пафос до примітивного рівня розуміння. Усі сміються і розуміють, що це все є безглуздям. Так у мультфільмі, на перший погляд із релігійною начинкою, «Ноїв ковчег», Творець постає як типовий американець, що грає у гольф, має намір написати книгу, та й взагалі майже інертний до людського існування.
Попри усі вищеописані часткові негативи у кінематографі, серед цієї меркантильної продукції закордонного виробництва можна натрапити на твори, що підводять людину до глибших роздумів про створення світу чи його надприродне походження, заторкується питання розгубленості та блукання сучасної людини манівцями земної буденності, зустрічаються такі поняття як покарання і нагорода у прийдешньому житті. Хоча й надалі під релігійним життям розуміється радше догматизм та суєвірство. Водночас існують фільми, де режисер вказує на ключовий момент Божественної Волі та на людину, котра усвідомлює, що смирення перед Богом є найбільшим ступенем свободи людини. Режисер споглядає на людське життя із обнадійливою перспективою і вважає усілякі виникаючі життєві негаразди як тернистий шлях для очищення людського роду.
Закінчуючи свої міні роздуми про тогочасну кіноіндустрію, хочу побажати нашим читачам приємного перегляду тих фільмів, які будують, а не руйнують нашу особистість. Також очікую і ваших роздумів стосовно вищеописаної проблематики. А наступного разу ми спробуємо більш детально поглянути на зображення світових релігій у кінематографі.
фінансово.
Щиро дякуємо!
