Думка з приводу

Священик: Бог, ангел, людина?

09 Грудня 2009, 11:05 2815 о. Андрій Рилко

Нещодавно я із групою студентів кілька годин дискутували щодо проблеми сучасного образу католицького священика. Яким має бути священик ХХІ століття?

З відповіддю на це запитання група одразу ж поділилась на консерваторів та модерністів. «Сучасний священик не повинен нічим відрізнятись від свого співбрата сто років тому», – стверджували консерватори. Для консервативно налаштованих людей все добре БУЛО в минулому, а тому кожна новизна БУДЕ злом, зрадою прекрасної казки. Навіщо створювати щось нове, якщо старе настільки прекрасне? Навіщо взагалі шукати новий образ священика, якщо він має бути завжди однаковим, «во віки вічні?» Для консерватора відповіді на ці запитання цілком очевидні, а само ставлення проблеми виглядає абсурдом, навмисним відкиданням минулого, яке є «magistrae vitae» (вчителем життя). На запитання «яким є цей незмінний та правильний образ священика?» – мої консерватори взялись описувати ідеалізований образ священика часів початку ХХ століття. Він, на відміну від сучасних священиків, завжди носив сутану, ЗАВЖДИ, без жодних винятків, в нього просто не могло бути іншого гардеробу.

Правильний священик має бути вбогим. В нього немає негативних рис характеру, він прямолінійний, терпіти не може брехні, відкрито завжди і в усьому говорить правду, непохитно справедливий.

Бог, ангел, людина?

Модерністи одразу ж обурюються: «Чим же ваш священик відрізняється від ангела? Ви створили собі ілюзію ангела в плоті, а це ж людина!» Вони починають наводити приклади, коли для сучасного священика сутана стає серйозною перешкодою в служінні в умовах неоязичества та кримінінальних манер антиклерикалів. Вбогість? Де її кордони? Мати автомобіль – це не розкіш, а необхідність сучасного світу, де священику доводиться часто та багато їздити, щоб духовно охопити довірені йому душі. Або чекати, поки його хтось привезе чи відвезе? Моральна беззаперечність? А чи завжди насправді потрібно говорити правду або ж іноді корисніше не спішити, адже сьогоднішня впевненість у своїй рації завтра може виявитись помилкою? Можливо, краще ввійти в ситуацію людини і не спішити осуджувати її за прояв слабкості чи помилку? Консервативний образ священика – це не тиран, суддя, який ставить благо Церкви вище цінності особистості, який відгороджує себе від світу, до якого він посланий.

На всі аргументи модерністів консерватори поспішають показати відсутність в них фундаменту, відсутність бажання відділити брехню від правди, світло від темряви. В поглядах модерністів відчувався дух сучасного релятивізму: все відносно, все індивідуально, тому не може бути однакових правил для всіх.

Спостерігаючи за дискусією, я помітив, що серед молоді немає людей із крайньою модерністською позицією. Ліберальні погляди відходять. Священик – «друзяка» – це вже не священик, не отець, не духівник, що було модним в другій половині ХХ століття. Проте існує досить сильна партія ідеалістів, для яких священик має бути фактично ангелом. З одного боку, мені хочеться це пояснити юнацьким максималізмом, мовляв, молодь завжди ідеалізує. Але з власної практики знаю, що серед людей літнього віку – маса бажаючих бачити в священикові ангела. А, можливо, й Бога?

Якось само-собою мої думки після цієї розмови потекли в русло роздумів над так званою сакралізацією духовенства, тобто приписування духовенству характеристик Бога. Хто він, священик: представник Бога на землі чи представник землі перед Богом? Для багатьох язичницьких культур був характерним погляд на священика як на бога. У сучасних християн такий погляд набуває форми віри в безпомилковість та непорочність священика. Людям із таким поглядом важко погодитись, що він ЛЮДИНА. Для них – він надлюдина, вже майже не людина, а втілення божества. До цієї категорії людей прихильні ті, що шукають в священикові емоційне задоволення. Його відкритість та ніжність завжди можуть замінити батька, матір, брата, чоловіка, друга. З ним такі люди готові сидіти годинами, лише б не думати про реальний світ, де потрібно змагатися, творити, працювати, вчитися. Наскільки ж великим є бажання створити свій емоційний рай, де я – слухняний Адам, а мій улюблений священик – мій власний (!) господь бог.

Християнам набагато важче погодитись із образом священика, як людини, наверненої до Бога. Не дивлячись на те, що він ближче Бога і в силі дії благодаті (звершення таїнств), і в богопізнанні, він – не божество, не ангел – ЛЮДИНА. Як і кожній людині, йому потрібне людське (в позитивному значенні цього слова), і як кожна людина – може помилятися, може мати недоліки. Не так просто погодитись із тим, що з таким священиком не створиш раю, що доводиться разом із ним кудись плентатись все життя, де Бог обіцяв Рай тобі і йому. Йому, як і тобі притаманні сумніви та помилки, як і тобі – доводиться сповідатися. Складніше в такій людині шукати опору, духівника. Але десь глибинними фібрами душі відчуваєш, що тут реальність, не дивлячись на те, що вона не така вже й гарна, як нам хотілось би її малювати. Виходить, що все наше життя часто нагадує впертість дитини, яка капризує, яка замість того, аби йти додому, намагається побудувати свій будиночок, навіть якщо знає, що це тупий та недовготривалий каприз. Бог не втілюється в священику, а тільки діє через нього. Рай ніколи не буде побудований на землі навіть найсвятішим священиком, оскільки Рай – поза цим земним життям. Мені, як священику, залишається лише молитися за всіх нас, християн, щоб Богом для нас був Господь Бог, щоб священик був духовною ЛЮДИНОЮ, який знає Шлях, і щоб рядовий мирянин ніколи не шукав раю на землі. Раю тут немає, він – на небесах (по тому боці життя). А тут на землі для нас відкритий тільки Шлях.

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

ПІДТРИМАЙТЕ CREDO
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ми з вдячністю приймемо Вашу допомогу. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, роботу веб-майстра та гонорари фахівців. Переказ через ПриватБанк: Пожертвування можна переказати за такими банківськими реквізитами:

5168 7427 0591 5506

Благодійний внесок ПРИЗНАЧЕННЯ ПЛАТЕЖУ: Добровільна пожертва на здійснення діяльності часопису CREDO.

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Щиро дякуємо читачам за жертовність усім, хто нас підтримує!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.
Підпишіться на розсилку
Кожного дня ми надсилатимемо вам листи з найважливішими та найцікавішими новинами.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: