Місце Нагірної Проповіді
Лк 6,17.20-26
«Зійшовши з ними, Він став на рівнім місці…» Так Лука починає розповідь про подію, яку назвуть Нагірною Проповіддю. Опис детально передає час, місце, обставини, оточення, настрій і навіть погляд Ісуса – скерований на своїх щойно вибраних учнів. Може, хтось, наділений неймовірною духовою інтуїцією, розпізнав той момент – час, коли Господь приходить до свого люду, щоб виконати Закон? Колись, дуже давно, Мойсей зніс із гори Сіон таблиці Завіту – Закон Божий. Закон, що є даром для людей, аби вчинити з них Народ Божий. Дороговказ не до добробуту, влади чи втіхи, а радше до того, як стати Людиною, якою створив її Господь.
Ісус не сходить на гору. Той, хто «більший від Мойсея», – стоїть нарівні з людьми. Ось Закон, проповідуваний самим Богом! Закон цей починається не з переліку обов’язків, кількості ритуалів і жертв, і не з переліку кар за їх невиконання. Закон Божий ніколи цим не був – він починається з одкровення, хто є справді щасливим. «Блаженний» значить «щасливий».
І це щастя, здається, цілковито суперечить тому, що принаймні більшість за щастя вважає. А тут багатство, достаток, добрий настрій, пошана – є передвісниками «горя». Тоді, коли і «здоровий глузд», і «вчителі життя» вважають щастям саме це?!
І так запитуючи себе, починаєш усвідомлювати межі нашої мови, обмеженість розуміння, нашу бідність, коли ми неспроможні сказати те, що відчуваємо, те, що може зробити наше життя справжнім. Це відчуття правоти і зворушення, коли ми робимо щось для блага іншого – проти власної вигоди; коли жертвуємо часом, власністю, думкою оточення, а інколи й життям – заради співчуття, солідарності та поваги. Коли цей вибір ламає життя, позбавляє ілюзій, є жертовним – і водночас дає певність, що це є правда, що сумління має цінність. Доброта, любов і великодушність мають нескінченно більшу цінність. І це є повнота буття людиною. В цьому – Закон і Пророки!
Нагірна Проповідь – це Божа мудрість у найчистішому прояві, її слід, відбитий у наших душах, її пізнають у тиші молитви і в обличчі ближнього. Вона – про те, як стати Людиною, яка повертається в дім Отця…
Віктор Комарніцький ОР
Ісус прийшов спасти нас усіх, Він з радістю відповідав на моління стражденних – ось чому Новий Завіт повний розповідей про безліч прохачів, які йшли Його слухати і просити про допомогу. До Нього збиралися натовпи, і Він старався всім дати місце: можливо, через це Євангеліє уточнює, що Він вибрав «рівне місце». А можливо, що це повсякденне рішення було своєрідною притчею, і Господь хотів нам усім сказати, що прийти до Нього легко, перепон немає…
Звістка про це швидко рознеслася по всьому Ізраїлю, і слухати Його сходилися тлуми людей, у яких, тим не менше, було дещо спільне. Всі, хто до Нього приходили, шукали допомоги.
Комусь було потрібне зцілення, комусь – відповіді на питання про світ, комусь – потішення, але всім їм чогось бракувало. Цей брак пробуджував у сучасниках Ісуса – як і в нас сьогодні – неспокій і відчуття власної безпомічності, адже самі собі вони, з різних причин, не могли допомогти.
Всі послідовники Ісуса так чи інак виявляються прохачами – інакше кажучи, вбогими. Вбогість прохача нематеріальна: її відчувають як безсилля, неспокій, невміння пристосуватися до навколишнього світу й вимушену залежність від того, хто може виконати прохання.
Зараз прийнято вважати, що «сильна духом» людина з усім справляється сама і ні в чого нічого не просить. Хто не дає собі ради з власним спасінням, вважається слабким, а теорія походження видів каже про «природний відбір»: слабкі вимирають, сильні виживають. А що каже Ісус? «Блаженні вбогі духом, бо ваше є Царство Небесне. Блаженні голодні, бо насититеся; блаженні, хто плаче, бо зрадієте».
Чому Господь називає блаженними голодних і сплаканих? Адже голодна й сумна людина далека від загальноприйнятого уявлення про радість. Сумні шукають радощів, голодні – їжі. Чи це означає, що голодні не мають їжі, а сумні – радостей? Можливо, й мають, але цього їм замало – можливо, вони шукають більшого і кращого, і все, що в них є, їх не заспокоює. Господь може твердо обіцяти голодним і сплаканим – насититесь, зрадієте. І чи це не радість – знати, що щастя призначене для нас і на нас чекає?
Яна Маркова