Отець Андрій Мадей: «Моя сестра Марія»

На приїзд місіонера-облата о.Андрія Мадея до Києва чекаєш як на щось особливе. Перед цим отцем відкриваєшся охоче, бо він уміє слухати й вивести твої заплутані думки на істинну євангельську дорогу. Під час останньої нашої зустрічі я бідкалася, що жінок у Церкві все ще тримають на «задніх ролях», а він мене переконував, що геній жінки не в тому, щоб ставати схожими на чоловіків і займати їхні місця, а в тому, чим їх наділив Бог: слухання, милосердя, співчуття, делікатність, пробачення, лагідність. Втім, йому видніше, бо в нього свої рахунки з жінками.

На фото: «Благословенний між жінками». О.Андрій з Галиною (ліворуч) та Анною з Ашгабату. Кілька років тому Галина вступила до Згромадження Сестер Матері Божої Милосердя

Отче Андрію, хто така жінка?

Жінка – створіння, повне принадності, граціозності; жінка носить в собі красу, чарівність, грацію. Шукаючи сенсу життя, чоловік питає: для чого він живе? Натомість жінка питає: для кого я живу? Кому маю подарувати моє життя?

Якою ви собі уявляєте першу жінку? Напевно, гарною, адже Адам нею так захопився, коли побачив уперше; але чи вона була нерозумна, якщо піддалася спокусі змія?

Захищаю Єву! Це не вона спокусила Адама! Гріх треба справедливо розкласти на них обох. Я собі не уявляю, щоб тільки Єва була грішна, а Адам не був. Вони, перші батьки, згрішили, не послухавши Бога.

От-от, «не послухали». Єву завжди протиставляють Марії, Яка завжди слухала Бога, а чи Маріїна чеснота тільки в тому й полягає, що Вона була слухняна Богові?

Бог вберіг Марію від гріха, бунту, пихи, – напевно тому, що Марія була призначена стати Матір’ю Божого Сина. Марія, передовсім, – жінка, яка служить. З книжок Яна Добрачинського «Листи до Никодима», «Тінь отця» мені запам’ятався опис Марії, яка йде із глеком до криниці, щоб принести води…

Ким є Марія для місіонера-облата Непорочної Марії?

У наших конституціях Марія представлена як знак остаточного спасіння, передвісниця остаточної перемоги Бога над злом і гріхом, над сатаною і смертю. Вона є дозрілим плодом спасіння, і тому для облатів Вона – ранкова зірка спасіння. Якщо на небі зійшла ранкова зоря, то це означає, що ніч уже посунулася, наближається день. Ми – діти дня, а не ночі, тож якщо світанок близько, то й спасіння наше близько, Бог близько, і Марія є тією світанковою зіркою, провісницею світла, яке перемагає темряву.

А як це виражається у вашому щоденному житті місіонера-облата?

Я пишаюся, що серед усіх створінь маю таку сестру, найповнішу людину, і теж найпрекраснішу! Для мене Марія – це передовсім заклик: людино, рости! Рости в своїй людськості! Ставай красивішою! Ти маєш покликання до святості! Приймай Святого Духа! Приймай спасіння – щодня, щохвилини. Марія викриває диявольську брехню про те, що я слабкий і безпорадний перед гріхом. Марія є для мене свідком чудес, що їх Божа благодать робить у житті людини. В цьому сенсі Марія є шедевром, витвором Божої милосердної любові.

Яка Ваша улюблена молитва до Божої Матері?

«О Маріє, наша солодка небесна Мати, веди нас дорогою життя, такою стрімкою та вибоїстою, а наприкінці дороги будь нам воротами небес і покажи нам Ісуса – благословенний плід твого лона. Амінь»
Цієї молитви до Мадонни Доброї Дороги нас навчив світлої пам’яті о.Мечислав Беднаж, єзуїт із Кракова. А мені ця молитва особливо припала до душі, бо я сам увесь час у дорозі. На Марію, Яка йде першою на чолі нашого земного паломництва, завжди можна покладатися, можна бути певним, що не загубимося, адже Вона найвірніше крокує слідами свого Сина.

Життя священика, хоч і в безшлюбності, але завжди позначене присутністю жінок, це особливо видно в парафіяльному житті. Ким є жінка для священика?

У семінарії світлої пам’яті о.Станіслав Пшибиля казав нам: борони вас Боже задиратися у парафії з жінками, бо як зробите їх своїми ворогами, то вам там немає чого робити. Так що я був сформований правильно (сміється).

Почну з мого родинного дому: молитви мене навчила моя прабабця Франциска; зі своєю бабусею я ходив на відпусти, вона читала людям на селі книжки, переповідала те, що почула в радіо «Вільна Європа», люди приходили до неї, бо вона була таким аташе культури в селі, лікувала людей зіллям, була мудрою і милосердною. Жінка – це синонім дому, гостинності. З татом ми працювали в полі, але дім – то було мамине царство.

З часу, як я був семінаристом нижчої, а потім вищої семінарії, в мене залишилася довічна вдячність до сестер, які працювали в нашій кухні, пральні; для нас вони були старшими сестрами, матерями, приятельками. У нашому домі місіонерів-облатів в Ілаві одна сестра завжди на неділю пекла нам сирний пиріг. А газ тоді був такий слабкий протягом дня, що вона мусила чекати півночі, бо тоді газ був сильніший і тісто б не опало. А однієї неділі, пам’ятаю, та сестра засоромлено каже нам, що солодкого на обід не буде. Виявляється, опівночі вона поставила той сирник пектися, та ненароком заснула, от він і згорів. Мій Боже, я міг би навести багато таких прикладів! Як священики, ми маємо великий борг перед сестрами, які нам служать, і не тільки перед ними, а й жінками-мирянками, які працюють у наших монастирях. А жінки, які щодня за мене моляться!..

Чи маєте ви жінок-друзів?

У мене цілий букет таких приятельок. От приміром, Анеля Урбанович. Ми познайомилися, коли мені було 30, а їй – 70. Її чоловік і дочка загинули в таборах. Анеля була серед ініціаторів руху примирення поміж християнами з Німеччини й Польщі, діячка Клубу католицької інтелігенції у Варшаві. З нею ми ходили до кав’ярні, кінотеатру… Якось саме в кав’ярні Анеля мені дала такий урок. Вона сказала: «Якби в твоєму житті трапилися якісь проблеми і тобі здавалося б, що виходу немає, то пам’ятай, що вихід є завжди», – і при цьому показала пальцем на небо.

Анеля познайомила мене з поетесою Анною Камінською, якій я наважився дати мої перші літературні проби і завдяки якій почав публікуватися. Життя цієї лагідної жінки пішло так, що тільки під кінець своїх днів вона повернулася до Бога. Анна багато читала, тож я щоразу привозив їй цілі коробки книжок. А вона втаємничувала мене в секрети поетичного мистецтва, навчала, як будувати вірш, як його закінчити.

Художницю Йоанну Галецьку я знаю вже майже три десятки років, товаришую з нею мало не з її дитинства. Я з великою радістю слідкую, як розвивається її талант, а захоплюючись її новими картинами, вірю, що з неї буде добра художниця.

Чого Ви навчилися від жінок?

Дружина брата мого батька, світлої пам’яті Юлія, навчила мене любові до молитви. Вона була людиною молитви, казала так: завтра в неділю піду рано до костелу, то вже намолюся. І як вона йшла рано до костелу, то поверталася додому тільки після вечірні! А як приходила, то була така щаслива, казала: о, як було гарно, як я намолилася! Проста жінка, яка була закохана в Ісуса. Від мами я навчився делікатного ставлення до людей. Вона ніколи не домагалася свого, могла заплакати, але боронь Боже, щоб когось зранити, образити.

Товаришування з сестрами з Лясок під Варшавою, які опікуються незрячими, – це неймовірна школа того, що людина спроможна на багато що, вона здатна подолати багато своїх слабкостей. Мені дуже імпонує, що сестри вчать своїх підопічних не розчулюватися над собою, а вимагати від себе і прийняти своє життя як виклик. Це фантастична школа життя!

Моїм щастям було познайомитися з сестрою Яніною Лосєв, яка приїздила на екуменічні зустрічі до Кодня. Свідченням свого життя вона навчила мене цінувати екуменічні приязні, тому в мене є трохи знайомих і приятелів у православних монастирях.

А чим відрізняються жінки з Туркменістану, де Ви зараз служите, від жінок, скажімо, з Польщі чи України?

В Туркменістані я не раз бачив, як жінки ставили їжу на підлогу (бо там їмо на підлозі) і зникали. Жінки тримають в устах куточок хустки на знак поваги до чоловіків, особливо до старших. Після обіду я не раз ішов до тієї кімнати, де були самі жінки, – завжди питався дозволу! – бо хотів подякувати їм за обід чи сказати добру новину, і в нас завжди виходили гарні розмови.

Та одного разу мав клопіт із туркменками, бо вони образилися на мою проповідь на день 8-го березня. Я просив їх зрозуміти бунт мого серця, що марійні свята були скасовані, марійні святині були знищені, ікони спалені, а на руїнах того, що було християнське, людське, гарне, встановили нове сумнівне соціалістичне свято, без молитви і з пиятикою. Вони мене не розуміли аж доти, доки ми не почали святкувати марійні свята, спомини жінок-мучениць, черниць, матерів, і тільки тоді отой досвід святкування в Церкві показав їм, що я не проти святкування днів жінок, що в літургійному календарі є більше нагод для святкування жіночності, всього того доброго й красивого, що є в жінках, аніж тільки раз на рік.

Прочитайте, будь-ласка, свого вірша: чи то написаного про жінку, чи присвяченого жінці…

Остання збірка моїх віршів Przebłyski piękna pomiędzy ranami (з польської – «Проблиски краси поміж ранами» – Прим.ред.) розпочинається віршем, який я присвятив своїй мамі на її 80-річчя. Тільки от біда, я не пам’ятаю жодного свого вірша! Кілька віршів присвятив своїм уже згаданим тут приятелькам Йоанні Галецькій, Анелі Урбанович, але найбільше рядків присвячено Марії, бо я Її облат, облат Непорочної.

Дякую за розмову.

Отець Андрій Мадей

Місіонер-облат Непорочної Марії, народився 1951 р. у Казимирі Дольному (Польща). Висвячений на священика 1977 р. Близько співпрацював із засновником Руху «Світло-Життя» о.Франциском Бляхніцьким. У 80-х роках – знаний у Польщі реколекціоніст і душпастир молоді. Ініціатор Екуменічних зустрічей у Кодні над Бугом та євангелізації під час рок-фестивалю у Яроціні. 1994 року приїхав до України, де працював у київській парафії св.Миколая. 1997 року призначений настоятелем місії sui iuris Апостольської Столиці в Туркменістані. Відтак є частим гостем в Україні, де проповідує під час парафіяльних місій. О.Андрій – поет і автор кількох поетичних збірок.

Обличчя нашої Мами

Молиться й молиться

Зi збірки Przebłyski piękna pomiędzy ranami