Ідеал Нової Людини має позачасові, абсолютні риси, бо образ людини відповідає задумові Бога-Творця. Цей образ віднаходимо в Біблії, яка містить у собі об’явлення Божого задуму. Також у чистій, абстрактній формі його формулює філософсько-богословська думка. Однак цей образ людини все ж таки повинен реалізуватися за конкретних історичних умов. Останні визначатимуть спосіб його здійснення в даній епосі.
Цим способом цікавиться педагогіка як практична наука, що має визначити не тільки мету, але також шляхи і способи, тобто методи його досягнення. Конкретні історичні постулати виховання можна найточніше сформулювати завдяки аналізу викривлень, помилок та недоліків, які проявляються в образі людини даної епохи. Неважко назвати помилки, що з’являються сьогодні. Вони становлять предмет багатьох наукових досліджень, філософських, богословських і літературних роздумів. Мислителі та поети, шукаючи джерела кризи сучасної цивілізації, часто пробують зробити нарис феноменології сучасної людини або навпаки – показати людину як своєрідний продукт цивілізації й духа часу.
Можемо назвати ті риси образу так званої сучасної людини, які найчастіше проявляються і породжують занепокоєння, становлять або джерело, або плід сучасних цивілізаційних криз. По суті ці риси подібні в людей Сходу і Заходу, хоча різними є умови, що їх викликають.
Дезінтегрована людина
Людина, як продукт сучасної цивілізації, являє собою дезінтегровану, внутрішньо розбиту, роз’єднану, некоординовану особу. Ця дезінтеграція часто виникає внаслідок надміру інформації. Проте вона передусім існує між сферою пізнання, розумом і волею; між пізнаною правдою та діями й життєвою поставою; поміж «знати» і «бути». Людина знає, що і як повинна робити, але вона непослідовна: чинить не так, як повинна. Не сприймає правду як нормативну силу, що вимагає послуху й підпорядкування їй вимог життя. Причини такої дезінтеграції можуть міститися як зовні, так і всередині самої людини. Зовнішні – це нав’язування брехні через політичний або інакший терор (наприклад, терор громадської думки), що викликає страх перед тим, щоб говорити і чинити правду. Внутрішні причини – це підпорядковування пристрастям, немочам і прив’язанням, яке зумовлює в людині примат приємного над правдивим і слушним. Внаслідок дії цих причин людина стає розбитою, живе немов у якійсь глибокій шизофренії.
Людина-споживач
Сучасна людина, особливо в заможних суспільствах Заходу, проявляє себе як людина-споживач, налаштована суто на споживання матеріальних благ. Оскільки вона одночасно є людиною продукуючою, то її продукція в першу чергу спрямована на споживання. Перегони продукції та споживання головним чином виражаються в штучному розширенні шкали потреб, постійному піднесенні їхнього рівня, що, однак, не може відбуватися безконечно, а тому мусить призвести до надлишкової продукції й економічної кризи. Жертвою цієї системи стає сама людина, яка з приводу однобічного спрямування на споживання стає пасивною, малоактивною і нетворчою. Вона не бачить мети життя в створенні, побудові вищих цінностей, а лише в споживанні матеріальних і чуттєвих благ. А вроджене для людської природи прагнення абсолюту веде до виродження у вигляді, напр., алкоголізму, наркоманії або збочень у сексуальній сфері. Це відбувається, тому що прагнення до споживання поєднується з бажанням підсилювати його до нескінченності. Виникає тип людини (якщо посилатися на відомий вислів, що його часто приписують Сократові), яка «живе, щоб їсти, а не їсть, щоб жити». Поняття «жити» замінюється поняттям «споживати».
Результативна людина (Leistungsmensch)
А ось ще одне викривлення образу людини в сучасній цивілізації. Його влучно виражає німецький термін Leistungsmensch, який можна перекласти як результативна людина, або людина, яка чогось досягла. Така людина зосереджує всі свої сили і прагнення на здобуванні результатів у якісь вузькій, спеціалізованій галузі і лише цим досягненням вимірює свою вартісність. Також і суспільство оцінює її в світлі цього досягнення або вчинку. А, отже, не враховується — як у її власній свідомості, так і в суспільній думці — ані її вартість як людини, як особи, ані її вдача, ані її вчинки, а лише — досягнення, що приносить славу, подив, визнання або інші тимчасові зиски, напр., матеріальні. Для одних таким учинком буде спортивний рекорд, для інших — перемога в конкурсі краси, здобуття диплому або титулу, ще для інших — досягнення вищого щабля влади, більшого маєтку. В комуністичній системі типовим досягненням було перевищення норми п’ятирічки, здобуття титулу передовика або героя праці. Таким чином, природне для людини прагнення «до досконалості» спрямовується на вузькі, спеціалізовані досягнення й рекорди, які рідко вдосконалюють всю людину, будучи оманливими й часто короткотривалими.
Людина стада, або людина, якою маніпулюють
Усі вищевказані прояви і тенденції ведуть до деперсоналізації людини, до її опредмечування. Як результат, виникає людина стада, людина маси, людина без «я», der Mensch ohne ich – як звучить назва однієї філософської книжки. Така людина не може бути мислячою, не може суб’єктом, який вільно обирає, приймає рішення щодо себе, а стає об’єктом різноманітних маніпуляцій. Вона мислить і діє згідно з гаслами, почутими в засобах масової інформації. В поведінці керується модою, пануючою думкою. Мовчки робить те, що й інші, тільки тому що інші це роблять, без власної, особистої мотивації. Така людина стає невільником, яким маніпулюють інші, залежною від різних керівних осередків та суспільних механізмів.
Педагогіка Нової Людини, вироблена в русі «Світло-Життя», у визначенні ідеалу, виховної мети дає точну відповідь на недоліки та загрози сучасної людини. Ця загроза стосується суттєвих рис і законів особового життя, тому сягнути вглиб, до сутності особового буття, тепер стає нагальною справою.
Відповідь на вищевказані загрози становлять наступні риси людини, які реалізуються в «оазисній» педагогіці.
Інтегрована людина
Формула «Фос-Дзое» — «Світло-Життя», містить у собі постулат внутрішньої інтеграції як центральне виховне завдання. В сучасній педагогіці цей постулат, визнаний одним з основних, називається постулатом етичної концентрації. Мова йде про досягнення у вихованні єдності між істинами і засадами, які ми пізнаємо і визнаємо слушними, і тими, які приймаємо і застосовуємо в житті. Єдність: світло і життя – внутрішньо інтегрує людину. Людина як особа, що постійно постає перед закликом правди і добровільним її визнанням та відданістю її вимогам у житті, знаходить свою досконалість і внутрішню свободу. Символ «Фос-Дзое» містить в собі виховну програму Руху й одночасно його педагогічний метод. Елемент світла, який належить втілювати в життя, потрібно розуміти як світло розуму, світло сумління, світло Божого Слова, світло Христа як особистого взірця, що його потрібно наслідувати, і світло Церкви, lumen gentium Церкви, яка дбає про чистий переказ попередніх джерел світла та про їхню належну інтерпретацію в актуальних ситуаціях. Прямування до єдності світла й життя на п’ятьох вищеназваних площинах містить в собі інтегральну та всебічну програму виховання Нової Людини. Отже, формула «Фос-Дзое» містить динамічний, нечувано актуальний і водночас дуже просто і переконливо виражений провідний принцип педагогіки Нової Людини.
Людина, яка володіє самою собою, віддаючи себе
Формулювання «володіння самим собою, віддаючи себе» як визначення, що виражає спосіб існування особи, становить пряму антитезу моделі людини-споживача. Така ж формула була виражена в Душпастирській конституції про Церкву в сучасному світі (в 24 статті, у твердженні, що людина «може вповні віднайти себе тільки в щирому акті принесення в дар себе самої»). У біблійній термінології така постава окреслюється словом agape (аґапе), яке також відіграє ключову роль в оазисній педагогії. Слова Христа: «хто хоче спасти своє життя, той його погубить; а хто своє життя погубить ради Мене, той його знайде» (Мт 16,25), — виражають ту ж саму дійсність. Наведене вище бачення, яке лежить в основі педагогіки Нової Людини, становить дуже сугестивну, чітку антитезу до поширеної моделі людини-споживача.
Людина, що реалізує себе в служінні
Нова людина є людиною, яка реалізує себе в служінні: я служу, а отже існую. Це ще один спосіб вираження постави володіння самим собою, віддаючи себе. Цей аспект показує Нову Людину як протиставлення «результативній людині». Остання характеризується прагненням будь-якою ціною вивищити себе над іншими, хоча б тільки в одній вузькій, спеціалізованій галузі. Спільний формальний аспект усіх цих прагнень становить спосіб бачення й переживання людиною своєї вищості над іншими людьми. Це буття «понад» приносить задоволення, і тому людина докладає великих й тривалих, часто самих по собі гідних подиву, зусиль і зречень. Однак це задоволення короткотривале і оманливе. Водночас Нова Людина реалізує себе цілком у протилежному прагненні: бути не «понад», а саме «під» другою людиною, немовби біля її ніг, у поставі служіння. Таким чином, людина, принижуючись, одночасно підноситься в своїй вартості, досягає вершин людської краси і шляхетності, бо для неї вирішальною є любов, яка стає істинною виключно завдяки безкорисливості. В цій поставі людина знаходить також істинну радість, радість бути насправді собою. Виховання в людині безкорисного служіння становить центральне прагнення педагогіки Нової Людини. Зрештою воно міститься вже в самому символі «Фос-Дзое», бо й тут життя постулюється як служіння світові.
Визволена людина
Усі вищезгадані аспекти виховного ідеалу педагогії Нової Людини коротко можна виразити у формулюванні: визволена людина, людина насправді вільна. Воно знову ж таки становить антитезу людині стада, яка, будучи предметом маніпуляції, перетворюється на річ, стає поневоленою. Адже суть неволі людини полягає в тому, що до неї ставляться, або вона дозволяє, щоб до неї ставились, як до предмету, безвольного і невільного. Натомість вільна, визволена людина являє собою суб’єкт, який реалізує себе у внутрішніх, суверенних імпульсах. Проте воля може бути вільною лише тоді, коли вона «просвічена», коли нею керує світло, коли перебуває під впливом світла. Отже, в цьому понятті свободи міститься певна залежність: добровільне прийняття світла правди. Передусім це правда про саму людину, про її сутність, яка виражається в покликанні людини володіти самою собою, безкорисливо віддаючи себе, — тобто до любові-аґапе. А це покликання віднаходить своє остаточне обґрунтування в тому, що людина була створена на образ і подобу Бога, який є любов’ю і тому Він також володіє самим собою, віддаючи себе.
Вищевказана мета, або виховний ідеал педагогіки Нової Людини знаходить своє відображення і перетворюється на досвід в особових взірцях, таких як: Христос-Слуга і Непорочна-Слугиня. Вкорінення педагогіки Нової Людини в цих Особах підносить її до надприродного порядку відкуплення, надає їй богословського характеру, перетворює її на теологію виховання.
Христос-Слуга являє собою, в повному значенні цього слова, Нову Людину. Це Він – об’явлення Бога в людині й людини в Бозі, Його творчого і спасенного задуму. Одночасно Христос засуджує як грішну і деформовану дійсність — що відхиляється від тієї моделі, яку являє Він сам — спроби реалізації людства, охарактеризовані вище як людина дезінтегрована, споживацька, результативна, якою маніпулюють. У Ньому, в Христі — Новій Людині, міститься остаточний, нормативний критерій засуду помилкових доріг людини і обґрунтування її позитивного ідеалу. В Христі, врешті-решт, людині дарована сила, — сила, яка утверджує принципову можливість зміни, навернення і визволення, сила для реалізації Нової Людини. Ця сила – це дарований людині Святий Дух, гідний вихователь Нової Людини в ній.
Поряд з Христом, у якому Бог об’являється як Слуга, як Той, Хто прийшов віддати самого себе, щоб людина в служінні й даруванні себе наново віднайшла себе, стає Непорочна-Слугиня як найдосконаліший взірець нового, цілковито відкупленого людства. Вона в педагогіці Нової Людини стає найближчим взірцем для наслідування, бо Нова Людина реалізується стосовно до Христа як крайньої межі принесення себе в дар. А саме Марія є для нас найдосконалішим взірцем такого віддання Христові. Тому педагогіка Нової Людини також називається персоналістично-марійною концепцією виховання.
ks. Franciszek Blachnicki
Ruch Światło-Życie jako pedagogia Nowego Człowieka
Referat przygotowany na VIII Krajową Kongregację Odpowiedzialnych Ruchu w lutym 1983 roku.
([w:] ks. Franciszek Blachnicki Charyzmat Światło-Życie, Lublin 1996)
фінансово.
Щиро дякуємо!
