Йн 10,27-30
Боже покликання нелегко розпізнати – це таємниця, яку ми відкриваємо впродовж усього свого життя. Чи те, що я хотів би робити, справді є Божою волею, чи тільки моїм бажанням? Події, які стаються зі мною, є знаком з Небес чи простим збігом обставин? Але одне ми знаємо певно: щоб отримати Божий дар вічного життя, опинитися в «руці Господній», з якої нас ніхто не зможе вихопити, необхідно виконувати волю Божу – відповісти своїм «так» на Його покликання. Аби виконати це, Господь дає нам певні вказівки.
По-перше, треба слухати Його голос. Дуже добре розуміємо, що перш ніж його «послухатися», треба Його спочатку почути, а це не так легко, особливо в нашому світі, сповненому галасу. Як розпізнати голос Всевишнього серед багатьох голосів цього світу? Простий поділ на добро і зло, на жаль, не є надійним: бо вовки часто приходять до нас у шкурі вівці, і сам сатана може прибирати вигляду ангела світла. Як розрізнити істинну духовність і підступну привабливість? На це питання не можна знайти одну просту відповідь, яка б задовольнила кожного. Можливо, будемо багато разів помилятися, доки розпізнаємо правду, але якщо дійсно матимемо щире прагнення її пізнати – врешті-решт через спокусливі голоси цього світу зможемо почути той єдиний голос.
Аби з усією щирістю прийняти Боже Слово, треба дати Богові змогу себе пізнати. Звісно, Бог знає нас, і то навіть краще, ніж ми самі себе; але тут ідеться тут про щось інше – про готовність стати перед Богом в правді. Не ховатися від Нього за деревами, як Адам після гріхопадіння, але, як праведний Іов, промовити: «Нехай на вазі справедливості зважить мене, і невинність мою Бог пізнає!» (Іов 31,6). Стаючи в правді перед Богом, стаємо в правді перед самими собою. В цьому пізнанні не треба зациклюватися на гріхах, які маємо спокутувати, а передусім – побачити свої невідкриті чи невикористані таланти: те, чим ми можемо послужити.
І, врешті-решт, треба піти за Ісусом. Справжнє духове життя не може бути пасивним спогляданням, бо тільки через наслідування Христа в Його Хресній Дорозі можемо наслідувати Його у Воскресінні.
Іриней Погорєльцев ОР
Це найпрекрасніші слова, що їх людина може почути від Бога: «Ніхто не викраде їх із руки Моєї».
Навіть у найкращій державі, у найбільш благоустроєному суспільстві, у найбільш комфортабельних будинках людина не почувається повністю захищеною. Повсюди нас підстерігають трагічні випадки, що відбирають у нас дорогих нам людей, позбавляють нас здоров’я, наповнюють наші серця смутком та болем.
Навіть самим собі ми не можемо довіряти до кінця, оскільки в потаємних глибинах нашої натури завжди є кілька таких тріщин, крізь які за найменшої поступки в душу може ринути вся темрява пекла… «Не дізнає щастя зрадливе серце», каже Святе Письмо (пор.Прип 17,20). І саме тому немає нічого важливішого від слів Господа Ісуса, скерованих до Його учнів: «Я даю їм життя вічне, й не загинуть повіки».
Чи означає це, що людина в одну мить стане безгрішною, позбудеться всіх внутрішніх розламів і тріщин, набуде цільності й сяйва діаманту? Зовсім ні. Навіть великі святі, приступаючи до таїнства примирення (сповіді), завжди знаходили, в чому каятися, бо бачили в собі слабкості та недосконалості.
Чи означає це, що з життя людини, яка віддала себе в долоню Божу, назавжди зникнуть усі страхи, страждання та проблеми? Зовсім ні. Навіть найбільш благополучна і здорова людина завжди несе в собі якийсь потаємний біль, від якого неможливо зцілитися повністю.
Ми хочемо жити за правдою і за совістю, але нікому з нас це не вдається. Ми шукаємо зцілення, але надто часто змушені визнавати, що ми невиліковно хворі (що на духовному рівні, що на фізичному). То що ж може нас урятувати від відчаю і дати сили дихати, жити, радіти й бути творчими?
Це – слова Господні. Бо вони – не про досконалість, а про любов. Головний акцент у Його словах зроблений не на тому, що учні зроблять якесь «щось», що відчинить їм ворота раю, а на тому, що Він сам дає їм життя, бо таке є Його бажання. То не ти сам «заробиш собі вічність», то «Я дарую тобі життя, тому що не бажаю, аби ти загинув».
І хіба є прекрасніші слова? Чи є десь більша надія для людини? Чи є десь у чомусь радість, більша за цю?
joan_d_ark
фінансово.
Щиро дякуємо!
