Дайджест

Про мучеництво

05 Липня 2010, 02:16 1483 «Прийди» №2/2009

Пролиття крові не гарантує того, що хтось пішов на це добровільно, не робить з героя мученика. Бувало, що хтось ставав мучеником мимоволі; були мученики, яким, згідно з висловом Габрієля де Бра, «відповідь на звинувачення диктувала їхня людська гідність». «Деякі зазнали мучеництва насамоті, їх піддавали тортурам і спокушували пропозиціями колабораціонізму; інші — в групі, у загальному піднесенні, не мусили пройти крізь залякування чи намови змінити свій вибір. У деяких це були акти гордого виклику, інші — приймали жертву за спасіння катів».

Ми склали короткий, ще неповний, список цивільних і військових мучеників, які не полягли в боротьбі, але згідно зі свідченнями очевидців загинули під тортурами або були розстріляні екзекуційними частинами. Є дуже багато свідків, які не забудуть людей, знищених за невідомих обставин. Потрібно, отже, взяти до уваги щоденні прояви опору, які свідчать про вірність, пов’язану переважно з небезпекою переслідувань: здійснення підпільного культу, переховування священиків, опіка над Пресвятими Тайнами, зберігання ікон і реліквій, користування забороненими знаками, привітання «Хай живе Христос-Цар!», вжиття заходів перед властями з метою запобігти екзекуції або отримати тіло жертви та можливість чування над померлим і проведення похорону.

Серед тих, хто вижив, знаходять підтвердження всі ознаки прагнення Небес. Виявилось, що під час недільного повстання 27 листопада 1926 року в Тотатіче особи похилого віку, без зброї, приєдналися до натовпу зі словами: «Ми також підемо, найстарші, вже ні до чого не придатні, щоб віддати наше життя Богові». Постійно повторюються такі вислови: «Потрібно заробити на Небеса тепер, коли вони такі дешеві»; «як же хотіли б наші діди здобути собі Небеса в такий спосіб, як нам тепер Бог це дає; я також йду». Клаудіо Бесерра, врятований з огляду на своє малоліття, — єдиний врятований з-поміж 27-ми розстріляних з Сауажо (21 березня 1927), — сьогодні плаче над гробницею, в якій поховані його товариші й говорить: «Отче, я ридаю, бо мені здається, що Бог не хотів мене прийняти як мученика». Палким було це прагнення мучеництва, яке сприймали як благодать і засіб, аби прискорити спасіння Мексики та світу. «Це був великий вчинок, святий і шляхетний; ми в той час відчували себе такими щасливими…», — розповідають свідки, а згадуючи про жертви, кажуть: «Наш Господь забажав обдарувати їх вінцем мучеництва».

«Палким було це прагнення мучеництва, яке сприймали як благодать і засіб, аби прискорити спасіння Мексики та світу. »

«Ми всі сердечно оплакуємо смерть тих людей, які добровільно пожертвували своїм життям, сім’єю та іншими дочасними справами, пролили кров заради Бога й нашої Батьківщини як істинні християнські мученики. Завдяки їхній крові, поєднаній з кров’ю Господа Ісуса та кров’ю всіх мучеників Святого Духа, отримаємо від Бога Отця тут, на землі, й у небі блага, яких очікуємо».

Юнак на ім’я Оноріо Ламас, якого було страчено разом з отцем Мануелем, сказав своїй матері такі слова: «Як легко тепер ввійти до Неба, мамо!». А Хосефіна Авежано так описує смерть ще дуже молодого чоловіка своєї сестри: «Сілверіо, молодший за мого чоловіка, відхилив заслону входу й привітав уряд словами: «Хай живе Христос-Цар», — і в той час, як ще бриніло відлуння його голосу, він уже йшов по пальмову галузку і по вінець. Сілверіо завжди говорив, що він — католик і для нього немає нічого важливішого, ніж любов Христа». За мить, «піднявши заслону і залишивши наймолодших під опікою Домінго, вийшов на смерть по тілах вбитих. Я стою в дверях, Боже мій, і що я бачу: з-понад паркану на мене націлені дула, темніє в очах, тілом проходять судоми, але я знаю, що це година мого тріумфу, в уяві бачу вінець і майже торкаюся пальмової гілки».

Косме Еррера Валенсіа, цивільний, розстріляний генералом Камілло за відмову служити у війську, перед смертю проголосив: «Я не дбаю про життя тіла, але про життя душі». Карлос Варга так висловився про смерть свого брата: «З одного боку я сумую, але, може, бідолаха мав гарний день. Його вбили у Страсну П’ятницю. Розповідають, він мав прекрасну смерть, щасливець». «Хай Бог прийме їх до своєї хвали, покірним належатиме Небесне Царство», — вигукувала пані Петра Кабраль, проходячи повз повішених генералом Варгасом цивільних осіб.

Педро Муньоз, боєць з полку Вальпараісо, перед смертю продиктував такого листа до одного священика: «… дякувати Богу, я не здався і постановив бути вірним моїй релігії, й саме за це помираю… Моя мама приїхала побачитися зі мною у Фресніжо, розмовляла з двома адвокатами. Один з них радив мені вступити в ряди прихильників Каллеса, але я не погодився — волію вмерти, ніж зрадити віру. Пишу цього листа з проханням, щоб Ви, Отче, пам’ятали про мене в молитвах. Бажаю попрощатися, можливо, назавжди. Найменш помітний з Ваших синів у Христі».

«Я стою в дверях, Боже мій, і що я бачу: з-понад паркану на мене націлені дула, темніє в очах, тілом проходять судоми, але я знаю, що це година мого тріумфу, в уяві бачу вінець і майже торкаюся пальмової гілки.»

Безпосереднім свідком цих взірцевих смертей завжди стає народ, що дбає про зібрання крові мучеників як реліквії та про учинення похорону, що часто переходить у німий протест. Так у похороні пароха Транкіно Обіярко, повішаного в 1928 році в Тепатітлані полковником Лакарра: «… 1. всі реліквії виділяли приємний аромат; 2. коли похоронний похід вийшов на площу, переповнену солдатами, готовими стріляти, з сіней парафіяльного дому вибіг великий пес, сів і починав жалібно скавуліти, так, ніби це була північ; 3. не знаю, як зараз, але протягом років на місці, де впало тіло отця після того, як відтяли мотузку, не виросла жодна найменша рослинка. Багато людей просить його про заступництво в своїх потребах».

Молодий Хосе Марія Муньос з Сан Хуліан, розстріляний за те, що надавав допомогу крістерос і відмовився служити урядові, з радістю очікував на цю мить. Він загинув з вигуком на устах: «Хай живе Христос-Цар!»… «Він ніби спав, увесь покритий квітами, видно було тільки обличчя, подібне до ангела… до місця поховання його несли сотні осіб, що по черзі змінювали один одного, бо кожний хотів мати ласку нести на своїх плечах цього блаженного мученика».

Святою вважають Кармеліту Роблес, керівничку «Дочок Марії» з Уехукіжа, котру замордував генерал Варгас, який до цього домагався її прихильності: знаходив її та провадив з нею виснажливі теологічні розмови. В 1963 році, коли було знайдено її останки, їх виставили для вшанування й організували восьмиденні чування, на які звідусіль прибували великі натовпи.

«Рух крістерос можна сказати, що він більший за хрестовий похід, це загальне наслідування Христа (imitatio Christi), а жертва крістерос має набагато більше значення, ніж смерть їхніх гонителів.»

Сповнена спокоєм смерть полонених крістерос завжди вражала федеральних військових. Можна сказати, що мексиканські війни характеризувалися свідченнями бійців, які вражали своєю мужністю та погордою до смерті. Література, пісні та кінематографія популяризували цей образ мексиканця, мужнього, байдужого щодо того, чи йому дано померти чи жити, і образ його вбивць, які вражені ним і зворушені до сліз. Наскільки саму смерть крістерос можна представити згідно цієї схеми, настільки її зміст і все її значення є цілком іншим, бо в ній міститься прихований перед людьми досвід поєднання з Богом. Отже, про рух крістерос можна сказати, що він більший за хрестовий похід, це загальне наслідування Христа (imitatio Christi), а жертва крістерос має набагато більше значення, ніж смерть їхніх гонителів.

Сьогодні моя душа сповнена мрій,

Я прагну помирати саме так: молодим та сильним, —

В обороні моєї віри перед тираном

Молодою кров’ю наситити землю.

Помирати хочу і переносити муки

Мужньо, як спартанець.

І в тій годині відважно посміхнутися

До підлого негідника, що засудив мене.

Хочу помирати

І за мою рідну віру,

Життя своє прагну посвятити

В муці невимовній.

У вогні крильми затріпотіти

Або упасти, кулями прошитий,

Тиранові оклик кидаючи:

«Хай живе Христос-Цар!»

««Відколи я взявся за зброю, я вирішив віддати життя Христові, тому не варто переривати піст за п’ятнадцять хвилин до півночі». »

Дивовижний спокій і стриманість цих селян, що йдуть на смерть; тих самих, які в мирний час побивалися, аби часом не вмерти раптовою смертю, без необхідного часу на приготування до «переходу», а передусім, щоб не померти уві сні й без таїнств. Тепер, ідучи на смерть, вони виражали спокій. Цей новий спокій свідчить про великий перелом, що відбувся в 1926 році, відкриваючи епоху «великого містичного, святого та шляхетного досвіду». З маловартісної голоти вони перетворюються на мучеників і зі спокоєм це підтверджують. Вони припиняють слухати владу, якій ще вчора принижено вклонялися. Свідомість того, що вони живуть у надзвичайну епоху, була серед крістерос дуже глибокою.

Норберто Лопез, розстріляний в 1928 році в Енкарнасіон де Діаз, відкинув помилування, яке йому запропонували взамін за вступ до війська, кажучи: «Відколи я взявся за зброю, я вирішив віддати життя Христові, тому не варто переривати піст за п’ятнадцять хвилин до півночі».

Прихильники «доброї смерті», які вже з дитинства просять про неї в молитві, говорять так, як Томас Кантербері: «Жертв багато, число мучеників збільшується з дня на день. О, коли б і я мав таке щастя!». Так само й та жінка з Уехукіжа, яка плакала і почувала себе залишеною Богом, бо її сім’я завдяки щасливому випадку вціліла, а згодом, коли її син загинув у боротьбі, сльози матері не могли приглушити радості віруючої людини.

Зворушливо-трагікомічною є історія одного священика-простака, який, через своє походження з простолюддя, з труднощами дійшов до свячень, а потім роздавав білети до неба людям, що мужньо помирали. Він говорив, по суті, те саме, що й Отці Церкви: кров мучеників — це засів; диявол знає, що гріхи відпускаються через заступництво мучеників і що «крові не можна відмовити». Чи може бути більший смуток, аніж той, коли хтось не заслужив бути переслідуваним задля Христа і померти заради Нього? Посеред крістерос панувала думка, що переслідування Церкви в Мексиці було великою ласкою, доказом обрання цієї країни Матір’ю Божою Гваделупською і Христом-Царем.



Share/Bookmark

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.
Щомісячний борг
Зібрано Залишилося зібрати
16701грн
12106грн
Потрібно зібрати
28807грн
Залишився
1день
Розмістити цей блок в себе на сайті

Інші статті за темами

СЮЖЕТ

мученики

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

ПІДТРИМАЙТЕ CREDO
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ми з вдячністю приймемо Вашу допомогу. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, роботу веб-майстра та гонорари фахівців. Переказ через ПриватБанк: Пожертвування можна переказати за такими банківськими реквізитами:

5168 7427 0591 5506

Благодійний внесок ПРИЗНАЧЕННЯ ПЛАТЕЖУ: Добровільна пожертва на здійснення діяльності часопису CREDO.

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Щиро дякуємо читачам за жертовність усім, хто нас підтримує!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.
Підпишіться на розсилку
Кожного дня ми надсилатимемо вам листи з найважливішими та найцікавішими новинами.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: