Питання: Розкажіть, будь ласка, про дію освячуючої благодаті в людині. Як розпізнати її дію? (Лариса, Рига)
Відповідь з роботи о. В. Данилова «Богослов’я внутрішнього життя»
Надприродні здібності
Щоб прищеплене душі надприродне життя – освячуюча благодать могла діяти вона повинна мати органи дії – надприродні здібності. Вони утворюються з удосконалення природних здібностей. Такими здібностями є влиті чесноти і дари Духа Святого.
А. Влиті чесноти
Влиті чесноти поділяються на богословські і моральні. Богословськими вони називаються тому, що їх предметом є Бог. Моральні – тому що їх предметом є моральні якості в людині.
Розглянемо богословські чесноти:
а) Віра. Вона направляє людину до надприродної мети. Основний її плід – духовна сила.
б) Любов. Вона з’єднує людину з надприродною метою. Основний плід її – радість.
в) Надія. Вона бажає надприродною мети. Основний плід її – спокій.
Богословські чесноти являють сутність духовного життя. Моральні чесноти і дари Духа Святого розвивають богословські чесноти. Всім надприродним життям повинна керувати любов. Влиті чесноти людина втрачає від гріха, але вони повертаються через покаяння. У розвитку цих чеснот межі немає.
Головні моральні чесноти:
а) розсудливість
б) справедливість
в) мужність
г) помірність
Недостатньо, щоб воля прагнула до ідеалу. Вона повинна сформувати нову людину і це здійснюється за допомогою вище названих головних моральних чеснот. Вони реалізують любов у діло. Вони теж вливаються Богом, але можуть бути й набутими.
Влиті чесноти направляють людину до надприродної мети. Але оскільки вони вливаються тільки в стані праведності (тобто можуть бути у людини не завжди), то якщо у людини немає надбаних моральних чеснот, вона може впасти. Якщо ж у людини є надбані чесноти, але немає влитих, то людина, важко згрішивши, втрачає надприродну спрямованість свого життя.
Б. Дари Святого Духа
Дари Святого Духа – це особливі стани душі, які роблять її здатною до сприйняття особливих натхнень Святого Духа. Усього ж звичайних дарів Духа Святого сім. Це дар: знання, розуму, мудрості, ради, мужності, побожності, страху Божого. Дари це не активні вміння як надбані чесноти. Вони діють за ініціативою Бога при пасивному розташуванні душі. Але чесноти користуються дарами Святого Духа для свого розвитку і є природною підставою для дії дарів Святого Духа. Сутність християнської досконалості заснована на чеснотах, особливо на любові, але розвиток духовного життя залежить від натхнень Духа Святого, Котрий приділяє благодаті своїх дарів, влитих чеснот.
В. Натхнення
Натхнення – це благодать, яка діє на людину, духовний рух в душі, що спонукає нас до співучасті з Богом в будь-якому акті розуму, волі і дії. Звучить воно в душі по-різному: тихо, сильно, наполегливо. Про натхнення Христос каже: «шум його (духу) чуєш, а не відаєш, звідки приходить і куди відходить» (Йн.3: 8).
Треба вміти відрізняти натхнення Боже від натхнень сатани або від власних бажань. У зв’язку з цим ап. Йоан казав: «не кожному духові вірте, а випробовуйте духів, чи вони від Бога» (1Йн.4: 1).
У зв’язку з цим практичне значення має порада св. Ігнатія Лойоли в розпізнанні духів, наведена у його «Духовних вправах».
Голос Божий зазвичай говорить у внутрішній тиші мовчазної душі, що вимагає внутрішньої зосередженості. Коли ми чуємо в собі цей голос, треба подумки сказати: «Говори, Господи, слуга Твій (я) слухає» (1Сам.3: 9). Потім треба слідувати натхненню Божому, бо в ньому воля Божа і бути спокійним, хоча би воно могло спочатку здаватися незрозумілим.
Про натхнення від Бога можна просити, приймати їх з вдячністю і смиренням, використовувати їх для співучасті з Божою волею.
Г. Духовні радості
Це духовні порухи, почуття, що підвищують настрій, полегшують роботу над собою, викликають радість. Вони допомагають нам молитися і брати участь, співпереживати життя Христа. Ці порухи почуттів можуть бути звичайними, наприклад радість при молитві і надзвичайними, наприклад радість покаяння, яка супроводжується даром сліз.
Ці порухи почуттів можуть відбуватися:
а) від природних причин у вразливих людей
б) від сатани, при спокусі, наприклад гординею
в) від Бога, що бажає залучити нас до себе.
Якщо ці порухи почуттів походять від Бога, то вони дуже корисні:
– Вони дають прагнення до спілкування з Богом і викликають до Нього любов, дають пізнання в переживанні того, що «Бог є Любов» (1Йн.4: 8).
– Вони полегшують молитовну працю, особливо неофіту.
– Вони допомагають волі долати перешкоди у здійсненні добрих справ.
Небезпеки при отриманні «духовних радощів»:
– Вони породжують духовний егоїзм, тобто виконання обов’язків перед Богом і ближніми заради отримання духовних насолод.
– Вони породжують зарозумілість, гординю і самообман.
Як же поводитися при «духовних радощах»?
По-перше, їх можна просити у Бога заради допомоги у виконання волі Божої.
По-друге, коли вони з’являються у душі (якщо вони від Бога), слід насититися ними, бо їх прихід – це прихід «Гостя» і ми повинні надати Йому гостинність. При цьому відбувається зростання в душі благодаті життя, душа ушляхетнюється. І лише за відсутності вільного часу, слід вибачитися перед Богом і зайнятися нагальними справами.
По-третє за прихід цих духовних порухів від Бога слід Його подякувати.
По-четверте, приймати ці почуття слід зі смиренністю.
По-п’яте, їх слід використовувати для полегшення виконання волі Божої.
І, нарешті, по-шосте, не слід сподіватися на їх сталість.
Д. Духовна сухість
Це відсутність духовної радості, яка полегшує молитву і здійснення добрих справ, її втрата з незрозумілих, на початку, причин. Людині здається, що Бог назавжди залишив її. Але при випробуванні совісті причину духовної сухості легко встановити. Її причини: гріх, втома, хвороба, заклик до більшої досконалості.
Духовна сухість – це один з етапів духовного розвитку людини.
Допускаючи духовну сухість Бог:
а) Показує, що ми без Нього слабкі і виховує в нас смирення
б) Він хоче вдосконалити нашу любов до Нього і до ближніх: позбавити її від духовного егоїзму і зробити безкорисливою
в) Духовна сухість вчить нас більше цінувати духовні цінності і показує нам суєтність всього земного.
Поведінка при духовній сухості.
По-перше, якщо духовна сухість – від гріха, то треба покаятися.
По-друге, якщо вона не з нашої вини (від хвороби, втоми, як заклик до більшої досконалості), то треба прийняти її спокійно, з терпеливістю і навіть з радістю, вбачаючи в ній доброзичливість до себе з боку Бога.
По-третє, треба виявити стійкість, мужність, не впадати у відчай і навіть старанніше служити Богові.
По-четверте, треба уважно вивчати духовний рух у своїй душі, щоб зрозуміти Божу волю по відношенню до себе і на підставі цього вивчення знаходити правильну поведінку.