Сім спогадів Леоніда Каденюка
1. 2001 року я зустрівся з Папою Римським Іваном Павлом II, коли він приїжджав до України з офіційним візитом. Сидить він старенький у кріслі, дрімає. До нього черга міністрів, інших чиновників. Він руку потисне й далі дрімає. Коли я підійшов, президент каже: «А це наш космонавт». Папа одразу прокинувся, очі загорілися, простяг мені руку й довго тримав у своїй. І гарною українською говорить: «Мені дуже приємно бачити космонавта. Як там у космосі?»
2. Прилетіли на американський космодром на тренування. А там кіношники з Голлівуда, готуються знімати фільм «Армагеддон». Вони хотіли використати нашу Columbia як живу декорацію. А коли дізналися, що прибув екіпаж, накрили столи й розсадили нас між собою. Там був Брюс Вілліс, Бен Афлек, Лів Тайлер. Біля мене сидів високий, широкоплечий, лисий афро-американець Майкл Кларк Дункан. Розговорилися, я сказав, що з України. «Ти знаєш де це?» – питаю. – «Ноу. Колишній СРСР?» Ми знаємо навіть назви їхніх штатів, а вони про нас і не чули.
3. Коли працював льотчиком-випробовувачем, якось перед польотом грав із колегою Володею Лотковим у шахи. Не закінчили партії, як його викликали на виліт. Він сказав: «Шахів не чіпать, повернуся – дограємо». За півгодини приходить начальник: «Пропав зв’язок із екіпажем. На місце аварії вилетів вертоліт». Я всім заборонив наближатися до шахів. Чомусь не покидала містична думка, що Володю привезуть тільки тоді, коли їх ніхто не зачепить. Кілька годин від дошки не відходив, буквально зависнув над нею. Володю привезли живого й одразу в госпіталь. А його напарник загинув – у літаку сталася пожежа, а потім вибух. Він не встиг катапультуватися.
4. Коли зі США повернувся в Україну, в аеропорту Борисполя постелили червону доріжку. З одного кінця – я один, з другого – безліч людей: фотографів, телевізійників. Доки йшов ці 70 метрів, пережив найважчі хвилини польоту – таку відповідальність відчував перед країною. Зовні спокійний, а серце з грудей вискакує.
5. Земля з космосу дуже гарна. Така маленька, корабель облітав її за півтори години. Бачиш на тлі космосу, який тонесенький шар атмосфери огортає її. Одразу виникає думка, що ми неправильно живемо, витрачаємо мільярди доларів на зброю. Там я наблизився до віри в Бога. Не могло у Всесвіті все виникнути випадково.
6. 1983 року мене за розлучення відрахували із загону космонавтів. Це тоді вважали аморальною поведінкою. Я знав, що через це, може, не полечу в космос. Але все одно зважився, бо скандали – не для мене. Валентина Терешкова казала: «Не переживай, будемо залагоджувати». Через рік мене прийняли назад. Я став єдиним космонавтом, якого відрахували, а потім взяли назад.
7. Як колишній народний депутат України маю право брати у Верховній Раді службову машину. Але місяців зо три, як не дають – нема бензину. Коли їду в метро, люди дивуються. Мені аж соромно заходити. Був випадок у тролейбусі. Зима, я заскочив, шапку натягнув на лоба, щоб особливо не пізнали. Не встиг прокомпостувати квиток, як заходить контролер: «Платіть штраф». А якийсь хлопець вигукує: «Так це ж наш перший космонавт!» Контролер почав вибачатися.
Біографічна довідка
Леонід Каденюк, 59 років. Перший космонавт незалежної України. Член колегії Національного космічного агентства, віце-президент Аерокосмічного товариства. Народився в селі Клишківці Хотинського району Чернівецької області. Школу закінчив із срібною медаллю і вступив до Чернігівського вищого військового училища льотчиків. 1976 року його відібрали до загону радянських космонавтів. 1997-го здійснив космічний політ на американському кораблі Columbia. 16 діб досліджував вплив невагомості на рослини. Після повернення став радником із питань авіації і космонавтики президента Леоніда Кучми. 1999-го отримав звання «Герой України». Офіційно безробітний. Живе в Києві. Одружений. Має трьох синів. Ніхто з них космонавтикою не захоплюється
Журнал «Країна» N 30 від 23 липня 2010 року
Текст: Наталія Павленко
Фото: Ольга Каменєва
фінансово.
Щиро дякуємо!
