Бути папою — це набагато більше, ніж просто бути таким собі «генеральним директором» Католицької Церкви. Як мінімум, папі слід мати сильну віру та смирення, готовність дотримуватися вчення Церкви й апостольської традиції, а також уособлювати давній титул «servus servorum Dei» («слуга слуг Божих»).
Але він також має володіти іншими винятковими якостями, в ідеалі — виявляти велику святість та видатну чесноту, яку найкраще можна зрозуміти, поглянувши на приклад святого Петра.
Христос сказав Петрові «паси Мої вівці» після того, як Петро Його зрікся. Тож Папа має виявляти любов до Христа, що поширюється на кожного члена містичного Тіла Христового — на всю «отару», для якої Христос є Добрим Пастирем.
На відміну від політика, зосередженого виключно на цьому світі, головний обов’язок папи — допомагати мільйонам душ прямувати до наступного. Отже, йому потрібне милосердя, яке дозволить «пасти» паству через управління, «годувати» її через літургію і пророчо навчати її здоровій доктрині — по суті, це три munera (обов’язки) єпископа: навчати, керувати й освячувати.
Святий Петро розширює ці теми, закликаючи священників:
«Пасіте довірене вам Боже стадо, доглядаючи за ним не примусово, а добровільно, по-божому; не для лихого зиску, а доброхіть, і не як пануючі над вибраними, але бувши зразком для стада. І як з’явиться архипастир, отримаєте нев’янущий вінець слави» (1 Пт 5, 2-4).
Так само, як Петро, якого одягнули і повели туди, куди він «не хотів йти», папа має бути смиренним і покірним Божественному Провидінню. І як Петро був «скелею», на якій постала видима Церква, так і його наступник через благодать має бути сильним — як характером, так і вірою.
Маючи «ключі від Царства Небесного» і владу «зв’язувати і розв’язувати», Папа повинен судити справедливо, поєднуючи правосуддя з милосердям задля спасіння душ. Він також покликаний утверджувати вірних у вченні Церкви, підтримувати традиції та захищати ортодоксію — ці обов’язки, зрештою визначають головну місію Петра. Він повинен охороняти скарб віри і, роблячи це, підтримувати єдність Церкви.
Читайте також: Папабілі: 12 кандидатів на наступного папу римського
Один з найкращих папських «посібників» можна назвати працю святого Бернарда Клервоського «Про розпізнання». Думки цистерціанського ченця протягом століть мали сильний вплив на пап — особливо на Бенедикта XIV (1740-1758), який вважав їх правилом, за якими вимірюється папська святість. Бенедикт XIV підсумував «золоті поради» святого Бернарда, вказавши, на які риси слід зважати у кардиналах, яких вважають papabile:
- Папа не має цілковито поринати у діяльність; йому слід пам’ятати, що його головна робота — зміцнювати Церкву, молитися і навчати народ.
- Понад усі інші чесноти папа повинен розвивати смирення: «Чим більше ви вивищуєтеся над іншими, тим більшим має бути ваше смирення».
- Ревність папи повинна стосуватися його особистої святості, а не мирських почестей.
- Папі годиться мати друзів, відомих своєю добротою.
- Оскільки владні структури легше приймають добрих людей, ніж роблять їх добрими, папі слід прагнути просувати тих, хто довів свою чесноту.
- Маючи справу з нечестивими, папа повинен стояти обличчям до них: «Хай боїться духа твого гніву той, хто не боїться людини. Хай боїться твоїх молитов той, хто знехтував вашим застереженням».
Бенедикт XIV також виокремив сьому характеристику, на якій наголосив Тридентський собор: папа повинен обирати кардиналів із людей найвидатнішої освіченості та чесноти; з добрих і досвідчених пастирів.
Згідно з давньою обітницею, яку складали папи, вступаючи на престол, понтифік повинен виявляти ревність до поширення католицької віри, до заохочення та відновлення церковної дисципліни і захисту прав Святого Престолу.
Святий Роберт Беллармін, єзуїт і вчитель Церкви, підкреслював, що для папи важливо призначати добрих єпископів, забезпечуючи виконання ними своїх обов’язків, — а за необхідності і примушувати їх це робити. Ба більше, усвідомлюючи, якою має бути людина, щоби стати добрим і святим понтифіком, перед конклавом 1605 року він шкодував, що не може назвати жодного кандидата, гідного стати єпископом Рима:
«Нам потрібно багато молитися, бо я не бачу у Священній Колегії [кардиналів] жодної людини, яка би мала [необхідні] якості. Що ще гірше, ніхто й не шукає такої людини. Мені здається, що для Намісника Христа ми не шукаємо того, хто знає волю Божу, тобто того, хто добре обізнаний у Святому Письмі; натомість [ми шукаємо] лише того, хто знає волю Юстиніана [законодавця] та інших подібних авторів. Ми шукаємо доброго світського князя, а не святого єпископа, істинно відданого благу душ».
Врешті-решт кардинали обрали 52-річного кардинала Камілло Борґезе, який став папою Павлом V. Його понтифікат був затьмарений Тридцятирічною війною, суперечкою з Галілео Галілеєм і непотизмом, але він зробив значний внесок в архітектурний ландшафт Риму.
Часто запитують, наскільки активно Святий Дух втручається в конклав. Кардинал Йозеф Ратцінґер пояснював, що Третя Особа Святої Трійці «не перебирає на себе контроль, а радше, як добрий наставник, дає нам багато простору і свободи, втім, не залишаючи нас напризволяще»:
«Роль Духа слід розуміти у набагато більш гнучкому сенсі, а не так, що Він нібито диктує ім’я кандидата, за якого потрібно голосувати. Ймовірно, єдина гарантія, яку Він пропонує, полягає у захисті від повного занепаду. Є забагато негативних прикладів пап, яких Святий Дух, очевидно, не обрав би!»
Остаточний вибір кардиналів, зрештою, визначатиме багато інших факторів, таких як вік, географія, богословські погляди, досвід та стан здоров’я. Але що стосується особистих якостей, то саме вони, принаймні історично, слугували своєрідним «шаблоном», на який варто покладатися.
Переклад CREDO за: Едвард Пентін, National Catholic Register
фінансово.
Щиро дякуємо!
