– В Австрії та Німеччині вважають, що дитині мусять забезпечити повноцінне дитинство. Не треба особливих вправ, адже є природній потяг до руху, дитині досить вибігатися на майданчику. А інтелектуальний розвиток має полягати в тому, щоб дати дитині можливість пізнавати світ так, як вона хоче.
«Євробейбі» – нова книга науковця-мовознавця, мами двох діток Оксани Гаврилів про догляд, харчування та виховання дітей на основі досвіду німецькомовних країн суттєво відрізняється від того, що каже про це більшість українських педіатрів та педагогів. Видання у своїх ста з лишком сторінок міститиме максимум інформації, про годування, щеплення, фізичний та інтелектуальний розвиток дітей. Як зазначила Оксана Гаврилів, книжка стане викликом сучасній педіатрії в Україні.
– Чому після різних наукових робіт і словника німецькомовної лайки ти вирішила написати книгу про дітей?
– Коли народилася вісім років тому моя перша дитина, з інформаційного матеріалу я, поряд із отриманим в пологовому будинку порадником «Моя дитина», в основному використовувала книжку Бенджаміна Спока. Попри всю повагу до цього видання, вона була написана ще 1947 року. Але вже тоді почала читати німецькомовну педіатричну літературу й звернула увагу на те, що дуже багато речей там відрізнялися простішим підходом. Мушу сказати, що в догляді за першою дитиною я не наважилася застосовувати всі поради німецькомовних фахівців-педіатрів, які відрізняються від наших.
– Наприклад, які поради тамтешніх фахівців радикально відрізняються від рекомендацій наших педіатрів?
– Зокрема, що стосується харчування, то у німецькомовних країнах дітям до першого року взагалі не дають сиру. Вважається, що це «білкова бомба», яка дуже навантажує нирки. А в нас дітей пригодовують сиром мало не з півроку. Також мене тоді страшенно вразила порада про те, що дітей потрібно купати не частіше 2-3 рази на тиждень, а не щодня і не у травах, як прийнято у нас.
– Тамтешня вода напевно відрізняється від нашої водопровідної?
– У Відні вода ще з цісарських часів йде з мінеральних джерел. Це не скрізь так, якість води по Австрії різна, але повсюди добра, її можна пити просто з крана. Та у Відні вона справді особлива.
– Ти багато читала відповідної української літератури. З часів Спока багато чого змінилося у підходах?
– Загалом у нас мало що змінилося ще з радянських часів. Радше форма, але не зміст, ті підходи, які в західній Європі практикують десятиліттями, у нас не знаходять відображення. Пригодовування радять вводити вже з 4 місяців, причому сочки, які в Німеччині чи Австрії взагалі дітям не рекомендують давати. Поруч з тим з’явилося багато агресивної реклами дитячого харчування. Мовляв сучасна мама не буде сама готувати їжу для дитини, а купить їжу у виробника. Мені це нагадало вислови щодо грудного вигодовування у 1950-60-х роках у Західній Європі. Коли там налагодили виробництво дитячих сумішей, запанувала дискредитація грудного вигодовування: мамам говорили, що грудьми годують тільки неосвічені жінки, що це ознака низького соціального статусу і що сучасна жінка до такого не буде «опускатись». І тільки в останні 30 років поступово відбувся перехід до грудного вигодовування дітей. Темі грудного вигодовування в моїй книзі присвячено чи не найбільший розділ, в якому я як мама – годувальниця «зі стажем» даю дуже багато корисних порад і розвіюю поширені міфи щодо годування грудьми.
– В Австрії є обмеження щодо змісту реклами дитячого харчування, її етичності?
– На сумішах тамтешні виробники мають писати, що найкраще для дитини – це грудне вигодовування. А рекламні брошурки вказують переваги і недоліки як готування їжі самому так і готового харчування. А от в україномовних аналогах буклетів зі своєю продукцією категорично зазначають, що «часи, коли домашня їжа вважалася корисною для дитини, давно минули» і «сучасна мама готувати не буде»… Хоча мої діти і діти багатьох моїх знайомих, наприклад, овочевих і м’ясо-овочевих пюре з баночок не визнають взагалі. В однієї моєї подруги навіть виникла така кумедна ситуація: вона про запас купила з десяток готових мясо-овочевих пюре, які дитина відмовлялася їсти, тоді практичний дідусь (щоб добро не пропадало) вирішив сам їх зїсти, і не зміг, бо цей харч йому «не йшов». Власне у своїй книжці я хочу спонукати мамів, щоб вони були розумними споживачами. У тих же готових фруктових пюре, які малюкам, на відміну від згаданих овочевих і мясо-овочевих пюре, смакують, треба дуже уважно читати складники (а це не просто, бо пишуть їх недарма дуже маленькими літерами на строкатому папері). Фрукту має бути 70-80 % – тоді це фруктове пюре. А дуже часто є так, що фрукту 30-40%, а решту – рисовий крохмаль.
– Останніми роками для українських мам дуже актуальною є тема вакцинації…
– Особисто я великий прихильник вакцинації, бо боюся хвороб. Батьки, які не вакцинують дітей, є в нас і на Заході. Ті, які не хочуть щепити малят, кажуть, що хвороб, від яких вакцинуємо, не існує. Так, хвороб нема, бо діти поколіннями щеплені, але збудники є. Не щеплюючи дітей, не дивуймося спалахам забутих хворіб як от у 90-ті поліомієліту чи дифтерії. Ще одна група батьків не щеплює дітей до року, а потім починає вакцинацію, але кашлюк, наприклад, для немовлятка може бути життєво небезпечним… До слова, на Заході набагато більше щеплень, ніж у нас. Там популярні вакцинації від менінгококів, пневмококів. Щоправда, про їх доцільність там сперечаються навіть лікарі. Але є таке щеплення, яке доцільно було б робити і в нас – від гемофільної інфекції. В Австрії його ввели на початку 90-х і після того на чверть зменшилася кількість дітей, які хворіють на менінгіти. Я молодшій дитині робила таке щеплення. Найбільш небезпечна ця інфекція до 2 років.
– Яку позицію, нейтральну чи пропагандистську, у вакцинуванні дітей займає держава? Чи суворий контроль за якістю вакцин? І які наслідки для тих, хто не хоче щепитись, чи можуть таких дітей відмовитись приймати у садки, школи, як, приміром, у нас?
– У садок візьмуть і не щеплених дітей. Але держава всіляко підтримує вакцинацію.
Існує спеціальна комісія з вакцинації, яка рекомендує ряд щеплень (всім дітям чи певним групам дітей). Звичайно, виробники вакцин знають, як налякати батьків, і використовують це у своїй рекламі: колись в Австрії я зайшла в кабінет педіатра, а там на мене дивилися кілька яскравих плакатів, на одному було написано: «Вбережи свою дитину від менінгококів», на іншому: «Пневмококи загрожують життю твоєї дитини» а на інших переконували в потребі щеплення від грипу, кліщевого енцефаліту і ротавірусів … Проте в розмові з педіатром виявилося, що доцільність щеплення від деяких хворіб (пнемо- чи менінгококи) якщо і є, то у перші роки життя. Загалом спостерігається тенденція до збільшення кількості щеплень: ще 2 роки тому, скажімо, в Австрії від пневмо- і менінгококів можна було вакцинувати дитину лише за власний кошт, а зараз ці щеплення покриває звична страхівка. Проте ці щеплення не є обовязковими, і батьки їх можуть не робити.
До речі, в Австрії та південній Німеччині вакцинують дітей від кліщевого енцефаліту – однієї з двох хворіб, якими може заразити кліщ через укус. У нас – ні, більше того, маємо неправильну інформацію про те, що робити з кліщами. Навіть наші лікарі кажуть, що для того, щоб витягнути, їх треба заливати лаком чи олією, в німецькомовній літературі кажуть в жодному разі нічим не заливати, бо тоді кліщ швидше виділяє бактерії або віруси. Є спеціальні пінцетики, якими кліща можна витягнути зовсім безболісно.
– Чи новоспечена мама у Європі має фінансову підтримку від держави або роботодавця?
– Так, звичайно. Декретна відпустка триває так, як і в Україні – 2 місяці до і два місяці після пологів і повністю оплачується. Потім є можливість до настання дитині 30 місяців отримувати мамі (або татові) або по черзі одному з батьків (наприклад 1 рік мама, наступний – тато) «гроші на виховання дитини» – це, скажімо, в Австрії кілька років тому було 436 євро щомісяця. Паралельно можливий додатковий заробіток до 14,600 євро на рік.
– Австрійська «система» охорони дитячого здоров’я, на твій погляд, є адекватнішою за нашу?
– В одному інтерв’ю відомий австрійський лікар українського походження доктор Гук сказав, що, напевно, ніде в світі люди повністю не задоволені медичними послугами, але що в Австрії медична система одна з кращих. Вважаю, для України є нагальна потреба впровадження страхової медицини.
– Кілька років тому ти видала словник німецькомовної лайки, не хочеш тепер видати словничок лікарських «бздурів»?
– До речі, читаючи видання про дітей, я як мовознавець звертала увагу на багато моментів. У своїй книзі намагалася використовувати суто українську лексику, як от «пипка», «пиптик», «смоктунець», а в журналах часто читаю «соска» – це для мене слово, яке стоїть на парканах і має суто негативне значення.
Але зустрічала поради лікарів, які є не просто «бздурами» (купати дитину тричі на день, додавати до купелі розчин хлорофіліпту, використовувати для миття новонародженого мило, пригодовувати у 3 місяці сочками з піпеточки), а навіть небезпечні для життя (як про вже згадане перевіряння рефлексів)
– Твій чоловік читав цю книгу? Яка його думка як письменника, чоловіка і головне – тата?
– Як чоловік – впевнений, що це буде бестселлер, як письменнику йому сподобався доступний виклад важливих речей, як батько радить почитати всім батькам. Я про книгу також говорила з багатьма мамами на майданчиках, люди справді зацікавлені, питають коли вийде книга.
– Ти пишеш не лише про догляд за дитиною, а й сприяння її інтелектуальному розвитку. У нас останнім часом дуже популярними стали різноманітні студії раннього розвитку, на які записують діток мало не з трьох місяців. Що на таке кажуть австрійці?
– Німці й австрійці надають своїм чадам ширші межі, в яких дитина може виявляти вміння. В нас у півроку «чому не сидить», в рік «чому не ходить»? Там до 1,5 року дитина може не ходити, якщо педіатр вважає, що проблем нема. Так само кажуть, що не треба дітей «дресирувати»: водити під пахви, ставити примусово на ніжки… Вважається, що ці тренування аж ніяк не пришвидшують фізичний розвиток. Так само щодо інтелектуального розвитку. Я чула, що мами ходять на англійську мову з дітьми від 3 місяців. В Австрії усе по-іншому. Там існує така «теорія віконечок». Вона почасти ставить мамів під стрес, бо стверджує, що в дитини у певний момент відкриваються віконечка, і вона надається до певних навчань, а потім вони закриваються. Думаю, мама, яка знає свою дитину і уважна до неї, знає коли те «віконечко» відкрите. Важливо спостерігати за дитиною, дивитися що їй цікаво, і підтримувати у тому. А ранні заняття не в пошані, до них ставляться з іронією.
Загалом в Австрії та Німеччині вважають, що дитина повинна мати повноцінне дитинство. Не треба особливих вправ, адже є природній потяг до руху, дитині досить вибігатися на майданчику. А інтелектуальний розвиток має полягати в тому, щоб дати дитині можливість пізнавати світ так, як вона хоче. Хоче в пісочку бавитись – нехай. Хоче походити босоніж по пісочку – хай ходить, хоче експериментувати з водою і болотом – хай експериментує, ця діяльність дає дитині можливість самій робити важливі відкриття і стимулює її інтелектуальний розвиток. Ці всі моменти, які нам здаються неважливими, у дитини на майбутнє стимулюють інтелектуальний розвиток. Забороняти треба те, що справді небезпечне. В іншому – давати дітям свободу. Загалом на Заході батьки більш терплячі до своїх дітей, а в нас малюка дбайливі мами/няні/бабусі зазвичай осмикують на кожному кроці: туди не йди, не сідай, бо замастишся, не біжи, бо впадеш і т. д. і т.і…. Улітку на Заході дуже популярні «водяні» майданчики, на яких є різні фонтанчики, помпи. І голі, замурзані малюки експериментують з водою, ліплять замки з піску і пампушки з болота, а батьки спокійно на це дивляться, потім помиють там же під душем і йдуть додому.
Дитячі майданчики в Німеччині чи Австрії не тільки ідеально чисті, притрушені корою (щоб дитина, якщо впаде, не вдарилася сильно) і на них заборонено курити і справляти потребу песикам, так ще й всі прилади щотижня (!) перевіряють на міцність і за потреби негайно ремонтують. А що бачимо в нас? З дня відкриття дитячого майданчика починається його занепад, подивіться на ще кілька років тому новенький майданчик що у парку ім. Івана Франка: ланцюжки на гойдалках відірвані, дощечки в замку відламані, гойдалки-песики перехняблені набік… Про бруд і псячі купки в пісочницях мовчу. Загалом є позитивна тенденція, у Львові протягом останніх років активно відновлюють майданчики, але потрібно при цьому враховувати аспекти безпеки (бачила один із закладених біля будинку майданчиків, який від будинкової стіни відділяє незахищений парканом глибоченний рів …) і доглядати їх, а то мені протягом кількох лише літніх місяців довелося пережити і падіння «грибочка», що накривав пісочницю, і відривання ланцюжка з гойдалки.
Повертаючись до інтелектуального розвитку дитини, зауважу як мовознавець, що дуже важливо те, якою мовою ми спілкуємося з дитиною (маю на увазі правильне мовлення), бо дуже багато мамів за моїми спостереженнями не надають цьому значення, забуваючи, що гарне мовлення – це ознака освіченої людини. От і чути: «Не сідай, бо запачкаєш штанішки і мамі треба буде стірати», «хочеш на качельку?», «калясочка», «совочок» і ще багато багато таких «перлин». Дитя це все вбирає, і потім перевчити його важко.
– Знаю, тамтешні дитсадочки зовсім не схожі на наші підходами, методиками виховання…
– У садочках на Заході багато майструють, а от іграшкова зброя і навіть ігри з предметами, які симулюють зброю – заборонені. Дуже популярні садочки за методикою Монтесорі (вільне виховання дитини з мінімумом заборон, заохочення дитини) і ще набувають популярності садочки без іграшок (діти роблять іграшки-мотанки самі, майструють з кубиків і це все стимулює їхній креативний розвиток) – над цим варто задуматися батькам, які компенсуючи брак уваги динині, закидують її дорогими забавками…
– Наскільки легко було вмовити видавця на таку книгу? Маєш очікування, що вона буде успішна та цікава українським батькам? І, до речі, чи має вона схвалення МОЗ?
– Видавець зрадів, коли я запропонувала це, бо виглядає, що література є, але поради у ній здебільшого 20-річної давності. Журнали виглядають сучасно, пишуть їх лікарі, але деякі поради не те що безглузді, а навіть небезпечні для життя. Взяла я один з журналів і читаю: «перевіряємо рефлекси крихітки» і далі пояснення в яких місцях натискати, як натискати. А в німецьких довідниках чітко вказано, що в жодному разі не треба перевіряти рефлекси, бо це за певних умов небезпечно для життя, і це повинен робити лише лікар. Рукопис книги читали молоді мами і сказали, що це цікавіше, ніж книги Комаровського.
Щодо міністерських грифів і рекомендацій маю скептичну позицію: я як науковець зустрічалася і з науковими і навчально-методичними і дитячими виданнями, які мали рекомендації міністерств, але не витримували жодної критики… Моє видання не має грифів і рекомендацій, зате має поважний список фахової літератури, на якій воно базується.
– Твої діти ростуть, можливо, розглядаєш варіант наступної дитячої книги, наприклад, про усе, що стосується проблем розвитку школярів?
– Я прихильниця здорового харчування, тому, можливо колись напишу книгу з рецептами корисних, поживних і швидких в приготуванні страв, які смакують дітям.
Довідка
Оксана Гаврилів – мовознавець, кандидат філологічних наук, доцент кафедри іноземних мов факультету міжнародних відносин Львівського національного університету ім. І. Франка, менеджер науково-освітніх програм. Автор монографій «Pejorative Lexik» (2003) та «Verbale Aggression» (2009), обидві побачили світ у видавництві Peter Lang, а також німецько-українського словника лайливих слів (2005).
Книжку «Євробейбі – немовлятко: Що варто знати сучасним батькам» видало цьогоріч львівське видавництво «Апріорі».
фінансово.
Щиро дякуємо!
