«Первородний усякого створіння»

Папа коментує початок Послання Апостола Павла до Колосян, що його читаємо на урочистість Христа Царя.

Серед ранніх християн у Колосах були й такі, що проповідували вірування в ангелів та їхню посередницьку роль між Богом та людьми. Апостол Павло, ані не підтримуючи, ані заперечуючи їхнього існування, просто заявляє, що Христос – «раніш усього, і все існує в Ньому», що «все було Ним і для Нього створене», і що саме Його розп’яття примирило все земне й небесне. Оце й робить гімн із Послання до колосян доречним для читання на урочистість Христа Царя. Ісус втілився в земне людське тіло, в якому навіть святі страждають і вмирають, сподіваючись воскресіння. Немає таких істот поміж «престолами, господствами, началами, властями», які були б готові розділити людську слабкість і підтримати людину в її намаганнях знати Бога та бути вірним Йому.

Послання св. Апостола Павла до колосян розпочинається з гімну, присвяченого величному образові Христа, Господа всесвіту й історії. У центральній частині гімну – вірші 15-20 – у піднесений спосіб описано Христа, Якого названо «образом невидимого Бога». Апостол Павло часто вживає грецьке слово ekon (образ, ікона) як щодо Христа, Який є досконалим «образом Божим» (2 Кор 4,4), так і людини – «образу і слави Божої» (1 Кор 11,7). Однак людина скоїла гріх і «проміняла славу нетлінного Бога на подобу, що зображує тлінну людину, птахів, четвероногих і гадів» (Рим 1,23), вирішивши поклонятися божкам, і отак-от стала подібна до них.

Тому нам слід постійно формувати наше буття та життя на образ Божого Сина (пор. 2 Кор 3,18), адже ми були вирвані з влади пітьми й перенесені у царство улюбленого Божого Сина (пор. Кол 1,13).
Христа названо первородним усякого створіння (в.15), Христос «раніш усього» (в.17), як той, хто народжений предвічно, тому «в Ньому все було створене, що на небі і що на землі» (в.16). У стародавній єврейській традиції панувало переконання, що увесь світ було створено заради Месії.
Для Апостола Павла Христос є Той, у Якому «все існує» (в.17), Він є як посередником – «через Нього» (в.20), так і остаточним призначенням усього створіння. Він є «первородний між багатьма братами» (Рим 8,29), тобто в повному значенні цього слова є Сином у великій родині Божих дітей, до якої ми прилучені через хрещення.

Христос – «голова тіла, тобто Церкви» (в.18), а це завдяки Втіленню. Бо Він увійшов до людської спільноти, щоб підтримувати її та сформувати її як одне «тіло», тобто вчинити її гармонійною та плідною. Тривалість і розвиток людства є закорінені в Христі, фундаменті життя, «Початкові». Саме завдяки цьому примату Христос може стати початком воскресіння всіх, бо «в Христі оживуть усі, кожний у своїм порядку: первісток – Христос, потім – Христові під час Його приходу» (1 Кор 15,22-23).
Наприкінці гімн прославляє «повноту», грецькою pleroma, що її Христос має в собі як дар любові Отця. Це повнота Божества, яка променіє на весь всесвіт і на людство, стаючи джерелом миру, єдності й досконалої гармонії (пор. Кол 1,19-20).

«Примирення» та «встановлення миру» звершується за допомогою «крові хреста», завдяки якій нас було виправдано й освячено. Проливаючи свою кров та жертвуючи себе самого, Христос установив мир, який у біблійній мові є синтезом благ Месії та спасенною повнотою, що охоплює все створіння.
Гімн завершується картиною осяйного горизонту примирення, єдності, гармонії та миру, над яким підноситься велична постать його творця – Христа, улюбленого Сина Отця.

Святий Кирило Єрусалимський використав цей гімн, щоб відповісти на запитання: «Чи можна сказати, що народжене Отцем Слово страждало за нас у своєму тілі?» Гімн із Послання до колосян служить йому підставою для ствердної відповіді. Повторюючи за св.Павлом, Кирило твердить, що Христос – це «образ невидимого Бога, первородний усякого створіння, бо в ньому все було створене, що на небі і що на землі, видиме й невидимее», був поставлений Головою Церкви. Окрім того, Він – «первородний з мертвих», тобто перший з-посеред тих численних мертвих, котрі воскресають. Бо Він, пише Кирило, прийняв наше смертне тіло і «витерпів хрест, на сором не звертаючи уваги» (Євр 12,2). Ми кажемо, що це не звичайну людину, обсипану почестями, було принесено в жертву за нас, а що то самого Господа слави було розіп’ято.

Перед цим Господом слави, Який є найбільшим знаком любові Отця, також і ми співаймо нашу пісню слави та ставаймо навколішки, щоб уклонитися Йому та принести нашу подяку.

Бенедикт XVI

Дано під час генеральної аудієнції у Ватикані 7 вересня 2005 р.

(Скорочений переклад «КВ»)