Сподіваюсь, що, наближаючись до дня беатифікації, нам вдасться наново відчитати слова Папи і вийти з зачарованого кола зворушень, пригадувань та історії.
Беатифікація Йоана Павла ІІ може відбутися вже навесні. Це велика подія і без сумніву багато людей чекає на неї. Питання тільки в тому, чого саме ми сподіваємося?
А сподіватися можна багатьох речей. Пожвавлення туристичного руху в місцях, які з ним пов’язані (щиро співчуваю Вадовіцам, цього року в базиліці вже певно не вдасться помолитися…ну, хіба що паломники затримаються перед пам’ятником з джерельцем, побожно хрестячись змоченими в його воді пальцями, а до святині взагалі не вступлять… але як тут не подивитися на хрестильницю?), кращого продажу папських пам’яток та кремувок (улюбленого тістечка Йоана Павла ІІ), нової можливості використання портрету Папи і фрагментів його промов з метою піару. «Бл.» перед прізвищем – це часом навіть краще, ніж «проф.», а блаженний на виривання своїх висловлювань з контексту не запротестує.
Ні, я не кажу, що це єдине чи навіть головне сподівання, пов’язане з беатифікацією. Однак, я побоююсь, що затемниться те, що найважливіше – поглиблення навчання Папи та спроби наслідування. Будемо пригадувати події, зустрічі перед вікном та кремувки, розповідати про Льолька, розхвалювати до небес папські заслуги у виникненні «Солідарності» в Польщі та остаточному падінні комунізму. Буде мило, тепло і симпатично. Це простіше, ніж спроба пізнання його вчення (поза черговими фрагментами, які добре підкреслюють наші власні погляди). Набагато простіше, ніж спроба наслідування його життя.
Зрештою, а як наслідувати? Він був великою людиною, а ми? Ми просто маленькі люди (і, на жаль, нам з цим добре).
Перебільшую. А принаймні сподіваюся, що сильно перебільшую. Я маю надію, що ця беатифікація принесе не лише позірні плоди, але що нарешті почнемо слухати того, що він нам говорить, і не тільки пригадувати, які чудові стани піднесення ми переживали 30 років тому, а також відносити його слова до нашого життя тут і тепер.
Кілька років тому я мала нагоду взяти участь у розмові про перше паломництво Йоана Павла ІІ до Польщі і послання, яке він до нас скерував. Серед нас були такі, хто пам’ятав ту подію і ті, кому тоді було всього по кілька рочків. Виявилося, що те, що колись сприймалося як коментар до політичної ситуації, – вічне, бо говорить про Бога і людину, закликає до життєвих змін, до довіри Христу…
Я сподіваюся, що наближаючись до дня беатифікації нам вдасться наново відчитати слова Папи і вийти з зачарованого кола зворушень, пригадувань та історії. Адже не це становить суть його святості, яку ми повинні для себе відкрити.
Йоанна Коцішевська, wiara.pl
фінансово.
Щиро дякуємо!
