До найдавніших римо-католицьких святинь Теребовлі (Тернопільська обл.) безсумнівно належав домініканський монастир. Історики-краєзнавці Л. Городиський та І. Зінчишин вказують, що при ньому діяв відомий із 1413 р. костел святого Миколая, і що він зазнавав руйнувань під час татарських нападів 1503 та 1508 рр. Одначе сліди цієї обителі на початку XVI ст. губляться.
«На користь припущення, що костел св. Миколая стояв біля підніжжя Замкової гори, свідчить таке. Як відомо, після зруйнування парафіяльного костелу рисо католики відбували релігійні обряди в костелі кармелітів, а пізніше — в греко-католицькій церкві св.. Миколая. Під час Першої світової війни російська окупаційна влада заборонила їм це робити. І тоді з ініціативи ксьондза Коженьовського саме під Княжою горою було побудовано велику каплицю. А за традицією, нові культові споруди будувалися навісці старих, зруйнованих. На таку думку наштовхують і залишки оборонної вежі, що збереглися тут до нашого часу», — пишуть краєзнавці.
Дерев’яний парафіяльний костел у Теребовлі носив ім’я Святої Трійці. Саме його фундував король Ягайло, видавши привілей у Галичі в 1425 р. Тоді на утримання проборства і парафіяльної школи призначили недалеке село Плебанівку. Документи не зберегли детальної історії латинської парафії, і навіть місце розташування її храму точно нез’ясоване: біля Замкової гори — на розі сучасних вул. Підзамче і Шевченка, або ж дорогою на Плебанівку.
Наступна згадка про парафіяльний костел у міських актах належить до 1784 р. З неї дізнаємося, що його споруду оцінили в 200 золотих. Додаткову інформацію про нього подає «Географія» від 1786 р.: «Фара тут дерев’яна і дуже нужденна, а проборство дуже багате. Уся оздоба міста — костел і кляштор отців-кармелітів».
Зрештою, наприкінці XVIII ст. парафіяльний храм згорів, і для потреб вірних із 1810 р. почали використовувати саме кармелітський костел. На місці, де стояв знищений храм, якщо він справді стояв під Замковою горою, наприкінці ХІХ-початку ХХ ст. звели будинок протипожежної охорони.
Будівля кармелітського монастиря з храмом — єдина зі старих римо-католицьких святинь, що збереглася. Її часом називають другим замком Теребовлі, й постала вона спершу в дереві. Історія цього монастиря починається у 1617 р., коли староста Петро з Осси Ожга запросив кармелітів у місто і записав їм свої ґрунти «поблизу руської церкви» (святого Миколая. — Прим. авт.). У 1635 р. власник села Лошнева Адам Коморовський подарував для будівництва мурованого костелу і монастиря 6000 злотих.
Комплекс споруд монастиря — оборонний, квадратну в плані територію оточують мури з чотирма баштами на кутах. З одного боку мури впираються у берег річки Гнізної. У баштах є бійниці для ведення вогню не тільки з ручної зброї, а й невеликих гармат. Окрім того, первісно монастирська територія була розділена навпіл фасадом костелу Успіння Діви Марії і стінами, що до нього прилягали. Товщина стін самого фасаду становить близько трьох метрів. Зовні храм, як зазначили О. Чоловський та Б. Януш, схожий на костел у Гусятині. Він — «пізньоренесансовий з певними ремінісценціями готики», тринавовий. Інтер’єр споруди був багато прикрашений розписами, фігурним ліпленням колон, скульптурами, різьбою дерев’яних і кам’яних вівтарів.
З огляду на оборонний характер, обитель відігравала важливу роль у захисті міста під час дрібних нападів татар чи розбійників. Її неодноразово нищили під час Хмельниччини, свідчення чого знаходимо, наприклад, у монастирській записці з 1651 р.: «Дня 11 травня ми замкнулися від козаків і татарів у теребовлянському замку і перебували в облозі протягом дев’яти тижнів, протягом яких козаки з татарами пасіку кляшторну вибили, коней та інші здобутки забрали, фільварки і халупи попалили опріч Теребовлі, на яку три дні нападали з немалою для себе шкодою, не чіпаючи обложених».
Потребують додаткового вивчення істориків, одначе, тодішні стосунки у місті між римо-католиками і православними. Адже, якщо з одного боку записка пише, що у 1651 р. у монастирі була пасіка, коні та «інші здобутки», то з іншого – що у 1650 р. «люди кору з липини дерли, з половою вимішували, мололи і з того хліб пекли, невісти ж у той час собак ловили і їли, а деякі навіть трупи свої і дітей». Відтак незрозуміло, чи допомагали кармеліти простолюду, який голодував. Польські джерела свідчать, що більшість міщанства руського з духовенством на чолі у часі Хмельниччини поводилася пасивно, і війна, нехай і для конфесійно поділених ворогів, але ж християн, була спільною бідою.
У 1672, 1675, 1685 і 1687 рр. кармелітський монастир зазнав руйнувань внаслідок нападів турків. Тоді знищили верхні яруси веж костелу. Відновлювати обитель взялися наприкінці XVII-початку XVIII ст., коли старостою теребовлянським був Стефан Потоцький. Уже в середині XVIII ст. храм оновили, надавши йому барокових рис. Стінопис тоді зробив один з найкращих митців того часу Йосиф Маєр.
Наприкінці XVIII ст. обитель об’єднали зі львівською — на вимогу австрійської влади відбувалося скорочення кількості монастирів та ченців по всій Галичині. У костелі Успення над головним вівтарем перебувала ікона Матері Божої Скарлежної. Також там зберігали ікону Ісуса Христа. Обидві — оздоблені дорогоцінними металами і каменями, але всі скарби розікрали під час Першої світової війни. Австрійці тоді вивезли навіть орган на три міхи з подвійною клавіатурою.
Зрештою, храм виконував функції парафіяльного до кінця 1920-х рр., коли в Теребовлі спорудили новий — костел святих Петра і Павла.
Кармеліти перебували в монастирі до початку 1945 р., коли виїхали в Польщу. Із собою вони забрали храмове майно та ікону Матері Божої. Вона тепер перебуває у костелі святої Катерини у Гданську. Радянська влада пристосувала монастирський комплекс для потреб фабрики ялинкових прикрас. У 1987 р. пам’ятку пошкодила пожежа, а в 1991 р. костел передали УАПЦ. Тепер храм носить ім’я святого Володимира, і над його типово римо-католицькою спорудою, незважаючи на порушення стилю, надбудували звичні для східної традиції бані. Кляштор тоді став приміщеннями Тернопільської духовної семінарії УАПЦ. До речі, нез’ясованою залишається доля надгробків XVII-XVIII ст., які були вмуровані в мури костелу. Ці надгробки цікаві тим, що походили з давнього кладовища біля церкви Покрова Пресвятої Богородиці, а їхні плити були з написами як давньоукраїнською, так і польською мовами.
Володимир Мороз, РІСУ
фінансово.
Щиро дякуємо!
