Деякі люди вважають, що пророк це такий собі віщун, який знає майбутнє, та, можливо, може читати в душі людини. В Біблії ж пророк виконує зовсім інше завдання: він є тим, хто проголошує слово Боже, яке Бог через пророка cкеровує до свого народу.
Дуже добре ілюструють пророцьку місію слова про пророка Йоана Хрестителя: «Тоді вони йому: «То хто ж ти такий – щоб відповісти тим, які нас вислали, що сам про себе кажеш?» Промовив: «Я – голос вопіющого в пустині: Вирівняйте путь Господню, – як ото пророк Ісая сказав.» (Йн 1, 22-23). Пророк є голосом , який доносить Слово до вибраного народу. Християнин бере участь в пророцькій місії Ісуса Христа від моменту хрещення.
Господь Ісус говорить про відношення людей до пророків, на прикладі своєї вітчизни, де люди радше слухаються своїх стереотипів, замість того, щоб слухатися голосу розуму, мовляв «що доброго може бути з Назарету?» (див. Йн 1, 46). В Старому Заповіті є чітка заповідь щодо слухання пророків: «Пророка з-поміж вас, з твоїх братів, такого, як я, Господь, Бог твій, настановить тобі; його маєте слухатися. Точнісінько, як ти благав був Господа, Бога твого, на Хорив-горі в день зборів, казавши: О, коли б я вже більш не чув голосу Господа, Бога мого, й не бачив його великого полум’я, щоб не вмерти. Тоді сказав Господь до мене: Добре вони сказали! Я викличу для них з-посеред їхніх братів пророка такого, як ти; я вкладу мої слова йому в уста, й він говоритиме до них все, що йому накажу. А хто не послухається моїх слів, що їх він у моєму імені промовить до них, то жадатиму від того рахунку.» (Втор 18, 15-19).
Люди, що зібрались в синагозі і слухали Ісуса повинні були знати цю заповідь, вони також бачили, що не можуть звинуватити Ісуса у тому, що Він не Посланий, адже Його діла свідчили про те що Він виконує Пророцьку Місію. Тому і слова Ісуса: «Ніякого пророка не приймають добре в своїй батьківщині» ( Лк 4,24), були для них суворим докором. Однак гординя засліпила їм очі, не можуть зрозуміти як Той, на якого не хотіли раніше звертати уваги, насмілюється їх вчити. Гординя переросла в гнів, гнів у ненависть такої міри, що схотіли вже скинути його з гори. Однак Він чудесним образом проходить крізь розлючений натовп (Лк 4,30).
Спитаймо себе роздумуючи над цим текстом: чи часом я не є рабом своїх стереотипів? Чи вмію я в тому, що говорить друга людина віднайти істину? Або в моєму серці є тільки одна істина – моя, а для Слова Божого там місця немає? Чи є така людина в моєму оточенні, серед моїх близьких, до якої я ніколи не ставився серйозно? Що Бог мені хоче через неї сказати? Чи не грішу я гріхом страху сказати правду, коли цього вимагає від мене моя совість?
фінансово.
Щиро дякуємо!
