У квітні 1912 року черниця-місіонерка Франциска Кабріні, засновниця згромадження Сестер Найсвятішого Серця Ісуса, перебувала в Італії. Вона планувала відвідати чернечі доми у Франції, Іспанії та Англії, а потім у середині місяця відпливти до США, щоб продовжити свою місійну роботу в Нью-Йорку.
Її англійські співсестри з нетерпінням очікували візиту своєї засновниці. Щоб зробити її повернення у США комфортнішим, вони купили їй квиток на новий океанський лайнер RMS «Титанік».
Хоча мати Кабріні була безстрашною мандрівницею, яка здійснила 24 трансантлантичні подорожі, вона не любила плавати океаном, оскільки у дитинстві ледве не потонула.
Поки сестри в Англії чекали на неї, Кабріні дізналася про проблеми у лікарні Колумба, заснованій нею у Нью-Йорку. Лікарня була переповнена і потребувала негайного розширення. Мати Франциска не могла чекати — вона мусила повернутися і зайнятися збором коштів для свого проєкта. Тому вона змінила свої плани і відплила раніше, засмутивши сестер, що забронювали їй поїздку на «Титаніку».
Префікс «RMS» у повній назві «Титаніка» означав «Royal Mail Ship», оскільки він також мав перевозити пошту, згідно з контрактом з британською Королівською поштою. Це важливий фрагмент для розуміння контексту листа матері Кабріні від 5 травня 1912 року до сестри Джезуїни Дотті:
«Поки що я отримала лише два ваші листи, а якщо ви надсилали їх п’ять, то треба сказати, що вони пішли на дно разом із “Титаніком”. Якби я поїхала у Лондон, то, можливо, теж пішла б разом із ним, але постійно пильне Божественне Провидіння не дозволило цьому статися. Благословенний Бог!»
Читайте також: Вона просто молилась. Вижила, коли тонув «Титанік», і ще у двох катастрофах
Та це був не єдиний випадок у житті матері Кабріні, який стосувався айсберга і кораблетрощі.
Ще у 1890 році, під час своєї другої подорожі до Нью-Йорка, вона була серед 1000 пасажирів корабля «La Normandie». Одного вечора море дуже розхвилювалося, і більшість пасажирів пропустили обід і залишилися в своїх каютах — за винятком матері Кабріні та п’яти інших. Вона знала про небезпечну ситуацію і, повернувшись у каюту, перебувала у готовності поспішити на порятунок своїм сестрам і рятуватися самій, якщо пролунає сигнал йти до рятувальних шлюпок. Згодом вона розповідала, що того вечора «добрий Господь заколисав нас усіх у великій колисці».
Але це був лише початок. Коли наступного дня розлютувався шторм, вона наважилася вийти на палубу, поставила стілець у відносно безпечному місці й почала писати листа:
«Якби ви бачили, яке прекрасне море у своєму великому русі, як воно хвилюється і піниться! Це справді диво! Якби ви всі були тут зі мною, дочки мої, перетинаючи цей величезний океан, ви би вигукнули: “О, який великий і чудовий Бог у своїх ділах!”»
Але на цьому подорож не завершилася.
Далі мати Кабріні написала наступне: «Ми відчули сильний поштовх, і корабель раптово зупинився». Вони з сестрами і приготувалися сісти до посадки у рятувальні шлюпки. Виявилося, що у корабля щось не так з двигуном. Цієї миті «море стало спокійним і прекрасним», і корабель був практично нерухомий, поки вранці не відремонтували двигун, щоб він міг продовжити рух. Поломка стала причиною 11-годинної затримки — і це, ймовірно, врятувало судно і пасажирів від катастрофи.
За словами матері Кабріні, згодом вони побачили, що перебувають в оточенні айсбергів, приблизно у 12 разів більших за сам корабель. Капітан зменшив швидкість, щоб повільно й обережно пройти через льодове поле, уникнувши зіткнення з «величезними зубчастими фортецями». Мати Кабріні зазначила, що хоча вони нарікали на затримку, коли зламався двигун, насправді це було великою благодаттю. Без цієї затримки корабель зіткнувся би з айсбергами у темряві, і наслідки, ймовірно, були би жахливими.
Ще одного разу мати Кабріні дивом уникла смерті, коли потрапила під бандитський обстріл залізничного потяга в околицях Далласа, яким вона їхала з одного свого притулку до іншого. Вона зберігала спокій, і пізніше розповідала: «Куля, спрямована мені в голову, відлетіла убік, хоча мала би пробити мені череп». Іншим пасажирам, враженим її незворушністю, мати Кабріні пояснила: «Я довірила цю подорож Пресвятому Серцю».
Незабаром після цього інциденту вона написала листа, в якому говорила: «Хіба я не писала і не казала тобі, що я дивом жива?»
Немає жодних сумнівів, що у житті святої Франциски Кабріні діяло Божественне Провидіння. Вона писала: «З підтримкою мого Любого, жодна біда не може похитнути мене. Але якщо я повірю лише у себе, я впаду. З якими труднощами я би не зустрілася, я хочу довіряти доброті Пресвятого Серця Ісуса, яке ніколи мене не покине».