Уривки зі спілкування Блаженнішого Святослава з молоддю у Києво-Могилянській Академії
… про Facebook і свої плани щодо нього
Я не присутній у соціальній мережі Facebook з однієї причини – я не маю часу бути присутнім там. Я знаю, що багато впливових людей використовують Facebook для проведення піар-кампанії власної особи. Більше того, мають біля себе секретарів, які замість них присутні там і спілкуються з іншими людьми. Я так не хочу.
Можливо, я колись зайду на цей сайт, але для того, щоб спілкуватися з вами. Та спочатку я повинен трохи впорядкувати своє життя після останніх подій, і тоді вже обов’язково буду відкритий до такого спілкування. Будьте певні, я розумію силу і важливість мас-медіа у сучасному світі, зокрема для того, аби проповідувати Боже слово. Я обіцяю, як тільки впорядкую своє життя, зареєструюся на сайті Facebook.
…про лінивство і позитивну аскезу
У християнській аскетичній практиці є поняття негативної і позитивної аскези. Негативна аскеза полягає в тому, що ми поборюємо наші гріхи і вади. А позитивна – в тому, що ми на противагу вадам і гріхам виробляємо певні чесноти, які допомагають нам їх виправити. На противагу лінивству є дуже важлива чеснота – працелюбство, здатність до активної праці. Інакше ви можете боротися з лінивством роками і лишатися лінивим.
Я пригадую цікаву зустріч. Свого часу я був секретарем Блаженнішого Любомира. І коли у Львові було призначено нового голову обласної державної адміністрації вже покійного пана Олійника, в перший день своєї місії він прийшов на аудієнцію до Блаженнішого, аби почути від нього мудре слово для настанови. Він почав говорити про те, як він хоче боротися з корупцією. На що Блаженніший Любомир відповів: «Пане Олійнику, ніхто ніколи корупцію ще не поборов. Ви краще зробіть щось на противагу корупції – допоможіть людям знайти працю, отримати гідну зарплату, створити певні суспільні умови, для яких така поведінка була б чужою і неприйнятною». Саме в такий позитивний спосіб можна побороти цю ваду, це моральне зло, яке існує в нашому суспільстві.
…про боротьбу з несправедливістю
Це дуже складне питання, якщо йдеться про соціальну справедливість. Якщо йдеться про особисту справедливість, то класичне правило звучить так: дати кожному те, що йому належить.
Коли ми говоримо про соціальну чи суспільну справедливість, нам потрібно втілювати в життя ці постулати. Згідно з томістичною доктриною, тобто доктриною Томи Аквінського, справедливість – це зовнішній прояв внутрішніх запитів людини. Коли з одного боку людина є мужньою, тобто може стримати власний гнів, а з іншого – є стриманою, здатною панувати над власною похіттю, вона може бути справедливою. Тоді ми можемо бути справедливими в стосунках з іншими людьми. А будувати справедливе суспільство, я думаю, є завданням усіх християн.
…про майбутнє Греко-Католицької Церкви
Я, може, поділюся з вами своїми мріями. Це як відома фраза Лютера Кінга – «I have a dream» (У мене є мрія – англ.). Моє бачення української греко-католицької церкви таке: це – церква вселенського масштабу. Ми – українська церква, її центр – у Києві, але це церква, яка живе і діє в усьому світі. Ми вже сьогодні присутні в усьому світі, маємо далеко поза межами України свої єпархії та митрополії. Можна сказати, що сьогодні український священик править літургію від сходу сонця і аж до заходу. А якщо всі часові пояси поскладати, то вийде, що він служить цілодобово.
Але ця церква вселенського масштабу все ж таки має відчувати свою єдність, аби всі наші громади просто не зникли і не розчинилися в світовому океані сучасної глобалізації. Це зрозумів ще Патріарх Йосип – він так домагався для нас Патріархату, аби можна було в ефективний спосіб ті всі громади об’єднати під єдиним началом. Отже, я бачу нашу церкву в майбутньому саме такою, як її бачив Патріарх Йосип Сліпий. Тому що сьогодні ми присутні там, де ще двадцять років тому не уявляли своєї присутності. Сьогодні відбуваються такі демографічні і міграційні процеси, які розносять нашу церкву по цілому світу – і ми мусимо йти за тими людьми.
Я до кінця сьогодні не знаю, в яких країнах українці будуть присутні за двадцять чи десять років, і де будуть наші єпархії, митрополії. Але в Україні ми повинні мати сильний центр, щоб мати змогу почути українців і допомогти, а відтак будувати цей зв’язок. Йдеться про єдину Помісну церкву. Це є мета церковного будівництва, яку проголосили всі мої попередники – митрополит Андрей Шептицький, Патріарх Йосип Сліпий, Мирослав Іван Любачівський, Блаженніший Любомир. Хоча кожний історичний момент, який пережив український народ, представляв різні виклики для цього будівництва.
Сьогодні мало хто знає, що коли Блаженніший Любомир говорив свою першу проповідь з нагоди повернення осередку нашої церкви до Києва, він зазначив: «Я прийшов будувати єдину Помісну церкву». В проповіді було представлено цілу низку різних кроків, наприклад, від церковного ексклюзивізму, що означає «тільки ми правдиві, всі інші – неправильні», до сопричастя, від взаємного поборювання до першості у любові. Якщо ми хочемо будувати українську єдину Помісну церкву, ми повинні бути першими у відкритій любові до свого брата. І я хочу бути першим у любові.
…про пошуки себе
Аби знайти себе, треба знайти Христа. Бо ми створені на його образ, за його подобою. І коли я шукаю себе у собі, я себе не знайду – треба вийти з себе назустріч Іншому. Тоді я знайду себе і знайду Іншого. Більше того, я знайду себе в Іншому, а це – велика річ. Ось такий рецепт, як знайти себе.
Як це сталося зі мною? Десь в 1990-х роках мої однолітки перебували в дуже розгубленому стані. Якраз тоді, коли розпадався Радянський Союз, я повернувся з армії. Я, можливо, був останнім із тих юнаків, які служили в радянській армії і присягали на вірність радянському народові.
Коли я вийшов з армії, була весна 1991 року, тобто це було двадцять років тому. Тоді була зовсім інша система координат: молоді люди шукали певних чітких твердих орієнтирів, шукали фундамент, на якому можна було побудувати своє життя. І цей фундамент вони знайшли у церкві. Саме у церкві ми знайшли відповіді на наші питання. Саме у церкві я знайшов себе. І тоді до монастирів та семінарій приймали колосальну кількість людей. Я пригадую, за один рік у Львівську духовну семінарію прийшло 325 юнаків, тоді як щороку було не більше ста осіб. То був величезний молодіжний вибух. Через те, що він стався і ті люди знайшли, що шукали, ми на сьогодні маємо молоде монашество. І це добре.
…про українську науку та ідеологію
Я справді бажаю українській науці лишитися наукою – чесною, глибокою, фаховою. Борони Боже, тій науці перерости в ідеологію. Якщо українська наука стане ґрунтом для будь-якої ідеології, вона пропаде, стане інструментом для досягнення певної мети, яку ставить та чи інша система, що шукає виправдання своїй ідеології. Це те, що свого часу сталося з так званою радянською наукою.
Ми сьогодні в Україні потребуємо здорової, дійсно глибокої науки. Коли йдеться про ту науку, що може будувати різні ідеології, то йдеться передусім про історію. Напевне сьогодні українське суспільство живе в полоні різних ідеологій, які не мають нічого спільного з історичною правдою. Більше того, коли наші історики починають показувати історичну правду, то з ідеологічних причин її замовчують: в кращому випадку про неї не говорять, а в гіршому – її закривають. Я бажаю, щоб ця історична наука була по-справжньому сильною і сміливою, щоб не дала зробити з себе ідеологію.
…про Український католицький університет
Український католицький університет розбудовується, і я буду його підтримувати. Для нашої церкви важливо мати свій потужний інтелектуальний центр, який міг би навіть задавати тон вищій освіті всієї України. Щодо майбутнього, то я бачу цю структуру не тільки кузнею майбутніх кадрів, яких сьогодні потребує церква і українське суспільство, але й мозковим центром нашої церкви, де будуть збиратись воєдино найкращі інтелектуальні сили, які у нас є. Коли Патріарх Йосип засновував УКУ в Римі, існувало гасло: «Любов до знання і науки збирає розсіяне суще».
…про екуменічний рух
До самого питання екуменізму ми ставимося надзвичайно серйозно. Екуменізм – це свого роду подих Святого Духа, який відчула церква під час другого Ватиканського Собору. В чому полягає це відчуття? Сьогодні найбільшою складністю для проповіді Євангелія сучасній людині є те, що християни між собою подібні. І коли невіруюча людина побачить, що є тридцять церков, вона не повірить жодній. Церкви у множині – це є богословський абсурд, і тому мандат Христа, його наказ – щоб всі були одним. І ми шукаємо шляхів для такого поєднання.
Метою екуменічного руху є відновлення первісної єдності Христової церкви. Очевидно, що є різна динаміка, різні фактори – історичні, психологічні, політичні, які на це впливають. Але мушу сказати, що наша церква активно присутня в тому діалозі. Нині вона присутня в так званій змішаній католицько-православній богословській групі, де ми також активно працюємо над цим питанням.
Свого часу, коли відбулася зустріч учасників католицького і православного діалогу в італійському місті Равенна, була кінцева літургія, яку служили православні з різних церков. І хтось із православного люду вигукнув: «Єдина церква настане у 2325 році!». Всі розгубились, спитали, чому він так думає, на що отримали відповідь: «Бо буде 2000 років Вселенського Собору в Нікеї». Цікавий пророчий досвід.
Не лише з боку греко-католицької церкви, а й з боку православної це виринає. І я думаю, це вже відчувається в усіх християнських спільнотах.
…про відродження села
Ми давно почали працювати над тим, як знову зробити село колискою української духовності і повернути дитину в ту колиску. Ще десять років тому, коли була створена Львівська богословська академія, а пізніше Український католицький університет, ми поставили перед собою завдання виховати такого священика, який, будучи присутнім у кожному українському селі, міг розбудити цю справжню духовність. Це – структура виховання священика, щоб він не боявся піти в село і міг підняти його зсередини.
Це можна зробити через ідеї, через кадри. Інша річ, потрібно, щоб освіта того священика була не гірша, а то і краща за освіту будь-якого сільського вчителя. Крім того, кожен семінарист, який закінчує духовну семінарію, має досконало володіти якоюсь іноземною мовою і за потреби бути голосом громади, говорити від її імені навіть на міжнародному рівні.
…Час зустрічі добігав кінця, а питання Блаженнішому все надходили і надходили. На пропозицію організаторів відповісти на ці питання на офіційному сайті УГКЦ згодом, Святослав висунув зустрічну пропозицію – зустрітись ще раз. Аудиторія прийняла цю ідею з великим ентузіазмом.
Марія Семенченко, «Главред»
фінансово.
Щиро дякуємо!
