Божа благодать після розлучення

Фото: citizen-40.tressugar.com

Чомусь велике здивування викликають люди, які, не зважаючи на розлучення – що зазвичай відбулося не з їхньої волі – почуваються зв’язаними присягою, складеною на початку свого шлюбу. Вони рідко знаходять підтримку серед своїх рідних та близьких.

У провідних течіях сучасної культури часто забувається про те, чим є подружжя «від початку» (пор. Мт 19, 8). Ця істина про шлюб стосується всіх людей, вона виникла раніше ніж християнська віра і Катехизм Католицької Церкви представляє її таким чином:

1603. «Глибока спільність подружнього життя і любові заснована Творцем й унормована Його законами. (…) Сам Бог є творцем подружжя» (II Ватиканський Собор, Паст, конст.. « Gaudium et spes », 48.). Покликання до подружжя закладене в самій природі чоловіка і жінки, якими вони вийшли з рук Творця. Подружжя не є чисто людською установою, незважаючи на численні зміни, яких воно зазнавало впродовж століть у різних культурах, суспільних структурах і духовних укладах.»

Далі Катехизм в номері 1608 пояснює, що шлюб не втратив свого первинного сенсу і краси, що виник від самого Бога, навіть тоді, коли людство впало в гріхи. Тепер подружжю необхідна особлива Божа допомога, яка б охороняла як чоловіка, так і жінку, а також їхній шлюб від хаосу, до якого призводить гріх. Навіть шлюби людей, які не знають Христа, але потребують Божої благодаті – отримають її, якщо вона їм справді потрібна.

Христос підніс шлюб до рівня Таїнства. Що це означає? Тут дозволю собі маленькі спогади. На парафії мого дитинства шлюби уділялися в неділю і я, як міністрант, вислухав безліч промов, які стосуються цієї події. Проте жодного разу настоятель в своїй проповіді не забував згадати слова апостола Павла: «Ця таємниця велика, а я говорю про Христа та про Церкву!» (Еф 5,32). І знову і знову пояснював, що Таїнство Подружжя – схоже до Таїнства Євхаристії (що мене постійно дивувало) – це Таємниця віри. Зміст її є невичерпним, і якщо тільки подружжя не забуде про те, що вони цією Таємницею зв’язані, то вона стане джерелом сили в різних життєвих ситуаціях.

Недосяжний ідеал, а не утопія

Наведені вище слова апостола Павла, зокрема, якщо їх сприймати в контексті цілого відрізка ( Еф 5,21–33), є ключем до зрозуміння того, чим є Таїнство Подружжя. Тут йдеться не лише про те, що Христос, який своєю присутністю на весіллі в Кані Галилейській освятив шлюб, але й про те, що Він зобов’язався супроводжувати тих двох, котрі перед його вівтарем обіцяють одне одному вічну вірність і любов.

“ Любов між чоловіком і дружиною є наслідуванням любові між Христом та Церквою

Тут річ навіть не у тім, що Христос зобов’язався допомагати будувати 2 людям земний сімейний союз, Він перетворив його, як воду на вино у Кані, на дорогу до вічного життя.

І навіть більше того, любов між чоловіком і дружиною є наслідуванням любові між Христом та Церквою, тієї любові, яка в своєму остаточному виконанні буде нашим вічним щастям.

Подружжя може і повинно бути образом і реальною частиною Христа і Церкви! Щоб це побачити, достатньо уважно та з вірою вчитатися в Лист до Ефесян, який ми уже згадували. Перед такими неймовірними перспективами ми аж соромимося сказати що-небудь, людини вистачає тільки на вигук захоплення, але разом з тим і незадоволення: Чи це можливо? В нашому недосконалому світі?

Не треба дивуватися, що деякі сприймають це повчання про шлюб як відірвану від реального життя утопію. Ті, які це стверджують, не мають рації. Утопія – це щось інше, це далека від реальності маячня. Чимось іншим є формулювання ідеалу, до якого ми можемо реально наблизитися. Навіть, якщо ми не досягнемо цього ідеалу в визначеному часі, ми його реально творимо, наближуючись до нього.

“На землі, мабуть, тільки любов Марії та Йосипа були ідеальним образом вічної любові

На землі, мабуть, тільки любов Марії та Йосипа були ідеальним образом вічної любові, до якої закликає нас і робить нас здатними Христос. Звичайне подружжя – це тільки немічні люди. Завдання, які ставить перед ними шлюб – понад їхні сили. На щастя, сам Христос, який їх поєднав, хоче щодня обдаровувати їх своєю благодаттю. Однак, навіть з добрими намірами і за допомогою милості Таїнства Подружжя люди будуть слабо виконувати свою місію. Але будуть її виконувати! Їхній дім справді може і повинен стати місцем, в якому діє і поглиблюється любов Христа та Церкви.

Не розлучення, а тільки смерть розлучає подружжя

На жаль, шлюби, освячені Церквою, теж розпадаються. Як суспільство – з віруючими і невіруючими включно – ми дали дозвіл на розлучення. Розлучення стало найпростішою дорогою розв’язання кризи в шлюбі. Трапляється, що його підтримують чи навіть підштовхують до нього батьки одного з пари. Поради розлучитися від близьких та знайомих стали для нас справжнім лихом. Також багато католиків поводяться так, ніби ні у що не ставлять вчення Христа про те, «що Бог поєднав, людина не розлучить» ( Мк 10,9).

Церква повчає на цю тему також досить зрозуміло. Відкриємо ще раз Катехизм Католицької Церкви:

2384 Розлучення є великим злочином проти природного права. Воно намагається розірвати угоду, добровільно укладену подружньою парою, щоб жити разом аж до смерті. Розлучення завдає образи спасенному Союзові людини з Богом, знаком якого є таїнство Подружжя. Факт укладення нового союзу, навіть якщо він визнаний цивільним законом, збільшує тяжкість розриву: наново одружений член подружжя перебуває у стані публічного і тривалого перелюбу:

«Не дозволено чоловікові, який розлучився із своєю жінкою, одружуватись з іншою жінкою; заборонено іншому одружуватись Із розлученою жінкою» (Св. Василій Великий, Моральні правила, 73.).

“ Чоловік, який після того, як дружина його покинула і перестала ходити до Церкви, вирішив щонеділі двічі бувати на Службі, – один раз за себе, а другий за жінку

Чомусь велике здивування викликають люди, які, не зважаючи на розлучення – що зазвичай відбулося не з їхньої волі – почуваються зв’язаними присягою, складеною на початку свого шлюбу. Вони рідко знаходять підтримку серед своїх рідних та близьких. Навіть найближчі, бачачи таку позицію, закликають їх отямитися і відмовитися від дурниць. Вони, однак, знають своє. Знають, що це не люди вигадали, а на це є воля Божа: «А тим, що побрались, наказую не я, а Господь: Нехай не розлучається дружина з своїм чоловіком! А коли ж і розлучиться, хай зостається незаміжня, або з чоловіком своїм хай помириться, і не відпускати чоловікові дружини!» (1Кор 7:10,11).

Деколи релігійна пам’ять про прийняте Таїнство Подружжя проявляється дивовижним чином. Хай послугує прикладом чоловік, який після того, як дружина його покинула і перестала ходити до Церкви, вирішив щонеділі двічі бувати на Службі, – один раз за себе, а другий за жінку. Не заохочую до наслідування, а тільки відзначаю факт…

Коли з’явилася позашлюбна дитина…

У листах, які публікуються на сторінках Спільноти складних подружжів ( я також особисто отримав кілька таких), особливо поширені питання: чи маю погодитися з аргументом мого чоловіка, який пішов від мене до матері своєї позашлюбної дитини, пояснюючи мені, що в дитини має бути батько? Придивимося до ситуації:

«У нас 2 дітей, 5 і 10 років. П’ятнадцять місяців мій чоловік живе з іншою жінкою, яка розлучена. Коли виявилося, що коханка вагітна і незабаром народить, я захотіла, щоб чоловік повернувся додому. Проте він виправдовується тим, що незабаром з’явиться мале дитя, а інша причина – страх , що я йому ніколи не пробачу. Коли він йшов з дому, то попросив: «Допоможи мені повернутися додому». Коли я запитала як, сказав: «Молися за мене». Після народження дитини чоловік не повернувся в родину (…) Дуже хотілося б вірити, що однозначна позиція Церкви в справі повернення членів подружжів з нецерковних шлюбів, в яких з’явилася дитина, може врятувати якусь сім’ю, можливо не мою, але таких як моя – тисячі, отже, може комусь вдасться.»

Керуючись навіть аргументами того чоловіка, важко погодитися, що право дитини на батька є для нього насправді чимось важливим. Бо він забуває ті обставини, що відповідальна людина, яка має дружину та дітей, не створює нових зв’язків – бо його шлюбні діти теж мають право на батька, більше того, його відхід від них різнозначний для них землетрусу.

Однак, якщо вже народилася позашлюбна дитина, якщо вже через вчинки цього чоловіка хтось буде страждати – нехай він хоч спробує виправити те, що ще можна аби хоча б від цього моменту все було по-Божому. Може подружжя пригадає, що Таємниця, яка їх поєднує, є джерелом благодаті також і під час кризи. Можливо, їм вдасться врятувати свій шлюб, також для того, щоб п’яти – або десятирічна дитина не втратила батька. Зрозуміло, що перед цим має наступити примирення і пробачення, варто сподіватися, що дружина візьме на себе частину відповідальності за позашлюбну дитину свого чоловіка. Додам тільки, що в таких щасливих моментах люди мають не тільки релігійну, але навіть психологічну потребу почати новий етап свого життя від Святого Причастя і Сповіді.

Jacek Salij OP, «W drodze» / wiara.pl