Запитання про враження Архиєпископа Іларіона від вчорашньої зустрічі з Бенедиктом XVI.
Святіший Отець є людиною віри. Щоразу, коли я зустрічаюся з ним, я відчуваюся зміцненим його духом, його відвагою і жертовністю на користь Церкви в усьому світі. Велике враження справили на мене його знання в царині православної традиції, а також його зацікавленість діалогом між католиками і православними. Лише кілька днів тому він зустрівся з представниками Православної Церкви в Німеччині. Говорив там про досягнення у двосторонньому діалозі. Вірю, що таке ставлення глави Римо-Католицької Церкви буде для нас великою допомогою на шляху до кращого взаєморозуміння у майбутньому.
У Німеччині Бенедикт XVI висловив задоволення розвитком співпраці між Православними Церквами. Не без перешкод відбувається приготування до загальноправославного собору. З якими надіями Ви підходите до цієї події?
Ми в Російській Православній Церкві не спостерігаємо багато перешкод на шляху до загальноправославного собору. Віримо, що він міг би відбутися у найближчому майбутньому, якщо, звичайно, не з’являться нові перешкоди. Наприклад, тривають дискусії про те, яким чином мають прийматися рішення на цьому соборі і комісіях з його приготування. Упродовж останніх 50 років, тому що стільки вже триває підготовка до Собору, завжди зобов’язував принцип одностайності. Це є єдино можливий принцип, який дозволяє поважати інтереси кожної з Церков. Ми не вважаємо, що можна відмовитися від цього принципу. Натомість, інші допускають відхід від принципу одностайності на користь прийняття рішень простою більшістю голосів. Для нас це неприйнятно. Якщо ми погодимося щодо прийняття рішень щодо порядку денного і засідань, не буде жодних інших перешкод.
Чи погоджується отець Архиєпископ з думкою, що це суперечка довкола влади в самій Православній Церкві залишається однією з головних перешкод у діалозі з Католицькою Церквою?
Я сказав би так: існують деякі розбіжності, різні погляди на тему примату. Коли ми дискутуємо про примат Єпископа Риму в рамках змішаної комісії, ми говоримо не тільки про примат Риму, але й ми повинні порушити питання примату як такого. І тут ми маємо, очевидно, різні традиції. Існують відмінності між католиками і православними, бо ми православні ніколи не мали такої централізованої системи. Але існують також відмінності всередині самого православ’я, і вони відносяться до питання про те, яку роль має відігравати перший ієрарх Православної Церкви. Ми вважаємо, що це має бути почесний примат, і що він має також певну роль координатора. Наприклад, він може скликати загальноправославний собор. Хоча, звичайно, в історії не Константинопольський патріарх, і навіть не єпископ Риму скликав собор, а імператор. А наша модель примату лише кристалізується в православній традиції. Проте, узагальнюючи, протягом століть Православна Церква була дуже децентралізованою в адміністративному відношенні. Кожна Церква автокефальна є повністю незалежною від інших Церков, є автономною. Тому у нас немає чіткого бачення того, у чому повинен полягати примат у православній традиції. А без цього чіткого і спільного для всіх нас бачення нам важко говорити про роль того, хто має бути primus inter pares (першим серед рівних – прим. ред.) у Вселенській Церкві.
Отже, немає чого занадто високо піднімати планку сподівань, принаймні у найближчому майбутньому?
Напевно, ні, але залишається надія. Бо якщо буде воля взаємного узгодження різних позицій, якщо буде розроблений документ, точніше документи, в яких чітко будуть представлені відмінності, і водночас чітко буде визначено шлях на майбутнє, то буде можливий прогрес. Коли натомість окремі православні Церкви намагатимуться зобов’язувати інших власним баченням примату, тоді стикатимуться з перешкодами. Власне це відбувається зараз. Отож, якщо нам вдасться подолати цей непотрібний і неправильний тиск з боку певної партикулярної Церкви, може бути досягнуто прогресу, я думаю, дуже швидко.
Через кілька років Церкви, як на Сході, так і на Заході, відзначатимуть річницю Міланського Едикту. З’являються розмови, про те, що це могла б бути добра нагода для першої зустрічі Папи Бенедикта і Патріарха Кіріла. Які надії отця Архиєпископа у цьому відношенні?
Ми віримо, що така зустріч відбудеться колись у майбутньому. Ми ще не готові обговорювати дату, місце або протокол. Тому що для нас має значення насамперед зміст цієї зустрічі. Як тільки ми домовилися з питань, щодо яких ми не погоджуємося, або маємо різні точки зору, така зустріч буде можлива. Однак, це вимагає дуже ретельної підготовки. Не потрібно поспішати. Не слід також чинити жодного тиску щодо якоїсь конкретної дати.
У католицькому світі багато простих вірних розчаровані браком прогресу в діалозі на найвищому рівні. Вірні співпрацюють між собою, моляться разом і прагнуть більшого прогресу. А як із цим у Росії, у місцевому Православ’ї? Чи почуття вірних подібні?
Я думаю, що є багато можливих способів співпраці між католиками і православними. І це відбувається в багатьох регіонах світу. В Росії також. Нам добре співпрацювати, наприклад , з католицькою спільнотою в Москві, але і в інших країнах, де Московський Патріархат має власну юрисдикцію, наприклад, в Україні. У нас є деякі проблеми з греко-католиками, але це довга історія, яка бере свій початок у минулому і в сумних подіях історії.
У зв’язку з появою нового глави у греко-католиків, чи існує надія на прогрес у двосторонніх відносинах?
Так, ми з задоволенням спостерігаємо його перші кроки і заяви, які вказують шлях і свідчать про бажання тісної співпраці з канонічною Православною Церквою України, якою є Українська Православна Церква Московського Патріархату. Він уже зустрівся з митрополитом Володимиром, митрополитом Київським і всієї України. І я думаю, що це позитивні ознаки.
фінансово.
Щиро дякуємо!
