Великий Четвер – не тільки день встановлення святої Євхаристії, сяйво якої безперечно перевершує і ніби вбирає у себе все інше. Великий Четвер – це також і темрява ночі на Оливній горі, в яку вступає Ісус зі своїми учнями; це – також самотність і покинутість Ісуса, який з молитвою виступає назустріч темряві смерті. Це – також Юдина зрада, схоплення Ісуса і Петрове зречення; обвинувачення перед Синедріоном і видача язичникам, Пилатові. В цю годину спробуймо глибше зрозуміти ці події, бо в них відбувається таємниця нашого спасіння.
Ісус ступає в ніч. Ніч означає відсутність зв’язку, через що один не бачить іншого. Це – образ нерозуміння, затемнення істини. Це – той простір, в якому розвивається зло, яке має ховатися від світла. Сам Ісус є світлом і істиною, зв’язком, чистотою і добром. Ісус ступає в ніч. Врешті, ніч є символом смерті, остаточної втрати єдності і життя. Ісус ступає в ніч, щоби подолати її і розпочати новий Божий день в історії людства.
На цьому шляху Він зі своїми учнями співав псалми про визволення і порятунок Ізраїля, що нагадували про першу Пасху в Єгипті, про ніч визволення. Зараз, як звично, Він іде, щоб молитися на самоті і щоб говорити як син із батьком. Але, не так як звично, Він хоче, щоби неподалік Нього були троє учнів – Петро, Яків і Йоан. Це ті троє, хто бачив Його преображення – сяйво Божої величі від Його людської постаті, і ті, хто бачив Його посеред закону і пророків, між Мойсеєм і Іллею. Вони чули, як Він говорив з обома про свій «Вихід» у Єрусалимі. Вихід Ісуса в Єрусалимі – які сповнені таємниці слова! Вихід Ізраїля із Єгипту був подією втечі і спасіння Божого народу. Яким би мав бути Вихід Ісуса, в якому має остаточно виконатися зміст історичної драми? І ось вони стали свідками першого етапу цього Виходу – крайнього приниження, яке було істотним кроком виходу на волю у нове життя, до якого спрямований Вихід. Та учні, близькості яких Ісус шукав у цю годину крайньої нужди задля людського почуття захищеності, швидко заснули. Хоча вони ще почули декілька слів Ісусової молитви і побачили його поставу. І те й інше глибоко вразило їх, і вони на всі часи передали це християнському світові. Ісус каже Богові: Авва. Це значить – Отче, як додають учні. Але це не звикла форма звертання до батька, це дитяче слово, ніжне слово, яким ніхто не наважувався звертатися до Бога. Це слово того, хто є справжнім «дитям», сином батька, який поєднаний із Богом найглибшою єдністю.
Коли ми запитаємо себе, яка найбільш характерна риса образу Ісуса у Євангеліях, то мусимо сказати: це Його стосунки з Богом. Він завжди перебуває у спілкуванні з Богом. Серцевиною його особистості є перебування із Отцем. Через Христа ми справді пізнаємо Бога. «Ніхто Бога ніколи не бачив», каже святий Йоан. «Єдинородний Син, що в лоні Отця, Той Сам об’явив». (Йо. 1,18) І тепер ми знаємо, яким насправді є Бог. Він є тим Отцем, втіленим Добром, якому ми можемо довіритися. Євангеліст Марко, який записував спогади святого Петра, розповідає нам, що Ісус до слова «Авва» додав: Тобі все можливе (Мк 14,36). Той, хто є Добром, одночасно має і силу. Сила є добро, а добро є сила. Такої довіри ми можемо навчитися з Ісусової молитви на Оливній горі. Перш ніж почнемо роздумувати про зміст Ісусового прохання, мусимо звернути увагу на те, що євангелісти кажуть про поставу Ісуса підчас молитви. Матей і Марко кажуть, що Він упав долілиць (Мт 26,39), тобто прийняв поставу цілковитої самовіддачі, яка збереглася в римській літургії в Страсну П’ятницю. А Лука каже, що Ісус молився навколішки. В Діяннях апостолів він повідомляє, що святі молилися, стоячи на колінах: Стефан під час каменування, Петро – при воскресінні мертвого, Павло – на шляху до мученицької смерті. Лука таким чином накреслив невелику історію, як майбутня Церква молилася на колінах. Стоянням на колінах християни вступають в Ісусову молитву на Оливній горі. Перед загрозою сили зла вони сміливо протистоять світові на колінах, але як діти, вони стоять на колінах перед Батьком. Перед величчю Бога ми, християни, падаємо на коліна і визнаємо його Божественність, але в цьому жесті ми також виражаємо нашу впевненість у Його перемозі.
Ісус бореться з Отцем. Він бореться з самим собою. Він бореться за нас. Він переживає страх перед силою смерті. Перш за все це звичайне потрясіння, властиве кожній людині і кожній живій істоті перед лицем смерті. Але для Ісуса за цим стоїть набагато більше. Він вдивляється в темряву ночі зла. Він бачить брудний потік всієї брехні і всього ницого в тій чаші, яку йому доведеться випити. Це потрясіння цілком чистого і святого перед повінню всього зла світу, яка насувається на Нього. Він бачить і мене і молиться за мене. Тому ця мить смертного страху Ісуса є важливою частиною справи спасіння. Тому послання до Євреїв оцінює боротьбу Ісуса на Оливній горі як священицьку діяльність. У цій проникнутій смертним страхом молитві Ісуса Господь виконує завдання священика: він забирає провину людства, він бере нас усіх на себе і відносить нас до Отця.
Зрештою нам треба також звернути увагу на зміст Ісусової молитви. Ісус каже: «Отче, Тобі все можливе: забери від мене цю чашу!.. А проте, – не як я хочу, але як Ти»… (Мк 14,36). Людська природна воля Ісуса страхається . Він просить, щоб це його оминуло. Але як Син, Він вкладає свою людську волю у волю свого Отця: Не Я, а Ти. Таким чином Він перемінив поставу Адама, первісний гріх людини, і цим зцілив людство. А постава Адама була: Не те, чого хотів Ти, Господи, а я сам хочу бути Богом. Ця зарозумілість і є власне суттю гріха. Ми думаємо, що є вільними і самими собою, тільки коли слідуємо за власною волею. Бог видається нам протилежністю нашої свободи. Треба звільнитися від Нього, як ми думаємо: от тоді ми станемо вільними. Це – основоположний бунт, який пронизує історію, і основоположна брехня, яка фальсифікує наше життя. Коли людина протиставляється Богові, вона протиставляється і правді про себе, а тому стає не вільною, а відчуженою. Вільними ми стаємо щойно тоді, коли знаходимося в правді про себе, коли перебуваємо в єдності з Богом. Тоді ми дійсно стаємо «як Бог» – а не тоді, коли протиставляємо себе Богові, хочемо його позбутися чи заперечуємо його існування. В борні молитви на Оливній горі Ісус знищив хибне протиставлення послуху і свободи і відкрив шлях до свободи. Тож просімо Господа, щоби Він привів нас до відповіді «Так» волі Божій і зробив справді вільними. Амінь
Бенедикт XVI
фінансово.
Щиро дякуємо!
