«Нудьга – ось відмінна риса риса занепаду античного світу» – зазначає сучасний український філософ Лариса Гармаш і цитує слова свого німецького колеги Еріка Фегеліна: «Коли боги вигнані зі Всесвіту, світ, покинутий ними, занурюється у тугу» [1]. Досить спокусливою видається перспектива перенести слова згаданих філософів на тло сучасності. Чи це, часом, не рятівна спокуса?..
На перший погляд може здатися, що нинішні часи пересичені гедонізмом і життєрадісністю. Однією із визначальних рис постіндустріальної цивілізації є домінування ринку послуг. Здається, вся економічна система спрямована на обдарування людини низкою послуг, котрі є несумісними із нудьгою. Крім того, варто згадати здобутки науково-технічного прогресу, котрий не лише значною мірою звільнив людину від тяжкої і рутинної фізичної праці, але й відкрив перед нею нові горизонти отримання насолоди. Отже, яка нудьга може існувати в епоху автоматизованого виробництва, високошвидкісного транспорту, супермаркетів, секс-шопів, віртуального простору, 3D-зображень і т.п. «благ»?..
Однак коли ми поглянемо на занепадаючу Античність, то побачимо подібну ситуацію (з урахуванням тієї різниці, що – зрозуміла річ – в епоху Античності була кращою екологічна ситуація). І через Античність, і через Сучасність гасло «Хліба і видовищ!» проходить навіть не червоною ниткою, а метастазами ракової пухлини. І тоді, і зараз бутафорія насолоди лиш прикриває собою тотальну нудьгу десакралізованої «реальності».
Можна зробити припущення, що нинішня нудьга є достатньо прозорою – навіть зруйнувавши бутафорію насолоди, ми не побачимо виразних контурів цієї нудьги. Однак руйнувати бутафорію необхідно. «Пластмассовый мир победил, / Макет оказался сильней» – співає в пісні «Моя оборана» Єґор Лєтов. Деконструювати «пластмассовый мир», «макет» бутафорії і симулякрів потрібно. Така деконструкція – це реванш і боротьба з нудьгою. Така деконструкція є необхідною навіть за умови, якщо вона оголюватиме прозорість нудьги. Зруйнувати бутофорію насолоди – це стати перед вакуумом нудьги і відчути тугу.
Вищий сенс народжується із усвідомлення «суєти суєт». Вигнання «богів» породжує два явища – тугу та нудьгу. Нудьга – річ деструктивна, туга – велична. Нудьга може розчавити людину своєю сірістю чи – в гіршому разі – прозорістю. Туга ж має властивість манити вперед і вгору. Тому варто вчитися бути нечутливим до нудьги і віддавати себе тузі. Вакуум нудьги пронизаний випромінюванням туги. Невідкривши для себе вакуум, неможливо отримати даруюче сенс випромінювання. Головне – руйнувати бутафорію.
[1] Хамітов Н., Гармаш Л., Крилова С. Історія філософії. Проблема людини та її меж. – К, 2006. – С.59
Ігор Загребельний, traducionalist.info
фінансово.
Щиро дякуємо!
