О. д-р Борис Ґудзяк, ректор Українського католицького університету, про життя, подвиг, велич і актуальність блаженного священномученика о. Омеляна Ковча
У ці травневі дні, коли світ вшановує пам’ять усіх, хто став жертвою найкривавішої в історії людства війни, в якій зійшлися дві людиноненависницькі тоталітарні системи, деякі політичні сили в Україні використовують нагоду для загострення протистояння заради своїх політичних амбіцій. Нерідко за ідеологією і пропагандою забуваємо, яке жниво зібрала ненависть у цій війні, та про тих, хто у той страхітливий час ціною власного життя їй протиставився.
Парох Перемишлян і концтабору Майданек, Праведник України, блаженний священномученик о. Омелян Ковч у цій війні був воїном Христа і свідком любові до Бога і до ближнього. Про його життя і свідчення, про вірність і самопожертву, про його актуальність «Пошта» спілкується із ректором Українського католицького університету о. д-ром Борисом Ґудзяком.
– Прошу отця, яка риса о. Омеляна є для нас найбільш показовою?
– Вважаю, що це його радикальна постава як послідовника Христа. Він не лише всупереч владі займав принципову позицію, але й був творчим і палким душпастирем, дуже переживав за людей, разом з дружиною опікувався сиротами, навіть приймав їх у власному домі. На всіх етапах свого життя – коли був капеланом УГА чи душпастирем у мирний час, чи в жахливий час Другої світової – його характеризувала достеменність у ставленні до християнського і священичого покликання, любов до Бога і людей.
– Чому, на Вашу думку, саме о. Омелян став покровителем душпастирства УГКЦ?
– Серед недавно проголошених блаженними мучениками є чимало єпископів, монахів, монахинь, професорів, духівників семінарії, а о. Омелян був звичайним душпастирем. Друга світова війна застала його вже у зрілому віці, адже під час Першої світової він уже був священиком. Отець Ковч багато писав про душпастирювання, осмислював його. А те, як він захищав людей різних національностей і конфесій, сьогодні є дуже актуальним свідченням, коли питання міжнаціональної, міжконфесійної злагоди залишаються важливими. На це звернув увагу Блаженніший Любомир (Гузар), який разом із владиками вирішив проголосити його покровителем священиків нашої Церкви.
Бачити ближнього
– Попри те, що багато людей захоплювалися постаттю о. Омеляна, було багато й тих, хто не розумів його. Коли в 1990-х у Перемишлянах йшлося про встановлення меморіальної таблиці у храмі, де служив блаженний о. Омелян, були такі, хто цьому противився. Чому так важко суспільство сприймає праведників?
– Радикальне наслідування Ісуса завжди викликає спротив. Ісус казав: «Слуга не більший від пана – переслідували мене, переслідуватимуть і вас». І кожного, хто йде за прикладом Христа, будуть переслідувати і не будуть розуміти, не сприйматимуть. Для Українського католицького університету було великою честю минулого року отримати відзнаку блаженного о. Омеляна Ковча саме за плекання міжнаціональної та міжрелігійної злагоди. Коли ми торік порушили питання про переосмислення карикатурної ролі жида у вертепі, на нас посипалося чимало негативних «благословенств» та звинувачень. Можливо, сьогодні й Омеляна Ковча багато хто назвав би надто толерантним чи ліберальним. Ми не повинні дивуватися, що як Христа переслідували, о. Омеляна Ковча не розуміли, то і певні принципові християнські позиції досі можуть залишатися несприйнятими.
– Торік відомий львівський історик Ярослав Грицак, роздумуючи на тему, хто є нашими героями і яке їхнє значення для нашої самоідентифікації, говорив про о. Омеляна. На Вашу думку, чому ми потребуємо саме таких героїв?
– Наша християнська, людська і, зрештою, українська постава має бути універсальною, тому що вартості, на яких ми будуємо свою культуру, свою цивілізацію, мусять бути тривалими. Якщо вони є тимчасовими, кон’юнктурними, ситуативними, то вони будуть нетривкими. І Омелян Ковч представляє універсальні вартості. Більшість проголошених блаженними залишаються як особистості мало відомими для нашого суспільства, вони є постатями майбутнього, яких ми ще будемо пізнавати. А скільки є таких, які є взагалі невідомими і яких нам слід відкривати та з їхньої постави вчитися.
– На Вашу думку, вшанування таких постатей нашої історії – шлях подолання протистояння?
– Без сумніву, такі постаті, як о. Омелян Ковч, нас піднімають. Вирішення різного роду протистоянь є не через глибше поринання у «в», а через вихід «над». Життя і свідчення о. Омеляна Ковча є таїнством. І коли воно стає перед нами, то виносить нас із формальної логіки, де все є або-або, де панують взаємні заперечення. У цьому таїнстві ми знаходимо і метод пошуку відповіді й саму відповідь. Те, що він захищав поляків, які його десятки разів арештовували, є дуже показовим. Він умів прощати, забувати кривду, повторно заподіяну. Це є особлива чеснота, яка відкриває двері до повноти інших чеснот. Коли ми відчуваємо Божу любов, яка прощає нам, коли ми прощаємо ближнім, то все у житті сприймаємо вже іншими очима. У такій поставі нема духовної бухгалтерії, а є свідомість безмежного Божого дару, тобто вдячність, є здатність постійно навертатися і рости, а тому є повнота життя.
– Чого ми сьогодні маємо вчитися в о. Омеляна?
– Бачити ближнього біля себе, незалежно від того, якого він походження чи соціального стану. Омелян Ковч не ділив ніколи людей на своїх і чужих, навіть дітей у власному домі (блаженний опікувався у своєму домі дітьми-сиротами – «Пошта»). Умів бачити людину. І це, мабуть, Божий погляд на наше з вами людство.
Господь працює на нашій землі
– Університетська церква – перша споруда, яка постала на освяченому Іваном Павлом ІІ місці для містечка Українського католицького університету, присвячена блаженним новомученикам. Яке значення вони мають для вашого університету?
– Львівська богословська академія відновилася на базі Інституту історії Церкви, першим і до сьогодні найголовнішим проектом якого є дослідження долі нашої переслідуваної Церкви. Зібрано понад 2000 свідчень, де згадуються тисячі осіб, які стали лауреатами Золотої медалі життя у ХХ ст. У це століття сталися різні досягнення, якими пишається людство: науково-технічні, медичні винаходи, винахід комп’ютера, комунікаційна революція. Але найбільше досягнення людини у ХХ ст. відбувалося на нашій землі – у Перемишлянах, у Львові, у наших селах, нацистських і радянських концтаборах, де всупереч неймовірній владі, силі і спробі тотального контролю над особою, людина залишалася вільною, вона вибирала добро, навіть жертвуючи своїм життям. І це добро перемогло. Тоталітаризм канув у небуття, а о. Омелян Ковч, новомученики і ті, які були з ними, на наших очах ростуть. Нам слід розуміти, що не треба бути в Лондоні чи Нью-Йорку, в Парижі чи Сінгапурі для того, щоби перемагати в найважливіших глобальних змаганнях. Господь працює на нашій землі. Його благодать просіяла крізь свідчення наших мучеників, які для нас пропонують школу життя. І тому для нашого університету тропар мучеників «Святії мученики, ви що славно страждали і вінчалися…» є гімном, з ним ми йдемо в наше університетське навчальне і наукове паломництво.
– У зібраних свідченнях – ціла епоха. Якою вона Вам видається?
– Наш дослідницький проект застановляється головно над радянським періодом. Але опитування охоплюють також період німецької окупації. Базу джерел, яку зібрав інститут, щойно починають опрацьовувати. Поки годі робити якісь висновки. Але моє відчуття – це є час, коли нерідко проявлявся високий дух, було чимало ризикованих жестів любові до ближнього. З іншого боку, було також дуже багато конформізму, у багатьох свідченнях згадується про зраду.
– Що ж спонукає людину зробити цей вибір?
– Сьогодні багато людей досліджують ці драматичні події не тільки в українській історії, але й у всій історії ХХ ст. у різних країнах і серед різних народів. Нерідко героїчна постава, або такі особливі прояви людяності могли бути в людей, від яких цього не чекали, не сподівалися. У критичній ситуації людина проявляє своє єство. Хтось усе життя йшов до цього, а хтось, як той розбійник поряд з Ісусом, не мав ідеальної біографії, але був відкритий на Божу благодать, яка трансформувала його життя у ключовий момент. Працює Господня благодать, є глибинне таїнство людини і людського життя. Ми не є приречені ні на добро, ні на зло. Ми є вільні робити вибір, який часом є парадоксально героїчним чи парадоксально ницим.
Із листів о. Омеляна Ковча з Майданека:
«Я розумію, що стараєтеся про моє визволення. Але я прошу вас не робити нічого в цій справі. Учора вони вбили тут 50 чоловік. Якщо я не буду тут, то хто допоможе їм перейти ці страждання… Я дякую Богові за Його доброту до мене. Окрім неба, це єдине місце, де я хотів би перебувати. Тут ми всі рівні – поляки, євреї, українці, росіяни, латиші, естонці. З усіх присутніх я тут одинокий священик…Тут я бачу Бога, Який єдиний та однаковий для всіх, незалежно від релігійних відмінностей, що існують між нами. Можливо, наші Церкви різні, але в усіх них царює той же великий Всемогутній Бог. Коли я відправляю Службу Божу, всі вони разом моляться. Моляться різними мовами, але чи Бог не розуміє усіх мов? Вони вмирають по-різному, а я допомагаю їм переходити цей місток у вічність. Хіба це не благословення? Хіба це не є найвеличніший вінець, який Господь міг покласти на мою голову? Саме так! Дякую Богові тисячу разів на день за те, що Він послав мене сюди. Я не смію просити Його про щось більше. Не турбуйтеся про мене – радійте зі мною!»
«Моліться за тих, хто створив цей концтабір та цю систему. Вони є одинокими, хто потребує молитов… Неxай Господь помилує їх».
Програма прощі
Сьогодні, 11 травня, Українська греко-католицька церква та Комітет із вшанування пам’яті блаженного священномученика Омеляна Ковча запрошують усіх взяти участь у Всеукраїнській прощі духовенства та мирян УГКЦ до Перемишлян, присвяченій пам’яті блаженного священномученика Омеляна Ковча, яка відбудеться за участі глави Української Греко-Католицької Церкви Святослава (Шевчука).
09.30 – 10.20 Урочисті молебень та академія (церква Св. Миколая)
09.30 – 10.20 Всеукраїнська проща духовенства УГКЦ (церква Св. Володимира та бл. Емільяна)
11.00 – 13.00 Архієрейська Божественна літургія (Центральна площа)
13.30 – 13.45 Чин освячення пам’ятника блаженному священномученику Омеляну Ковчу
13.45 – 14.15 Церемонія відкриття пам’ятника Омеляну Ковчу
фінансово.
Щиро дякуємо!
