Кожній людині, небайдужій до впливу гомосексуальної пропаганди, спрямованої на зміну традиційних цінностей, варто познайомитися з основними тактиками, які зазвичай використовують «борці за права гомосексуалістів», щоб розпізнати їх заздалегідь і реагувати з адекватністю і милосердям.
Стратегії борців за права гомосексуалістів дуже майстерні в маніпуляції громадською думкою і включають в свій арсенал шість тактик, заснованих на напівправді і вигадці:
• Користуватися статусом «жертви»;
• Використовувати прихильні засоби масової інформації;
• бентежити і нейтралізувати Церкви;
• обмовляти християн і створювати про них стереотипні уявлення;
• Спокуса і обдурювання (приховування своєї істинної природи);
• Залякування.
Одна з причин, чому ці тактики досі так добре працювали, полягає в тому, що активісти «руху за права гомосексуалістів» досягли успіху у створенні та розповсюдженні нешкідливого і доброзичливого образу свого руху. Вони приспали пильність людей, змушуючи думати, що їх радикально налаштована соціальна пропаганда не завдає шкоди суспільству.
У більшості випадків, стратегії, які використовуються «борцями за права гомосексуалістів», були покликані пом’якшити екстремальні висловлювання і замаскувати пропаганду під мовою, що вселяє оманливий спокій. Проте з часом багато людей стали думати про себе і про інших, як про «гомофобів» або «ненависників» в тих випадках, коли вони виступають проти будь-яких аспектів пропаганди прав гомосексуалістів і – неймовірно – навіть якщо вони хоча б подумки задають собі про це питання. Лідери рухів і їх повірені часто виявляють бажання, щоб їхні опоненти написали книгу.
Цікаво, що ватажки руху «за права гомосексуалістів» саме це і зробили. Маршал Кірк (Marshall Kirk) і Хантер Мадсен (Hunter Madsen) ясно виклали цю пропаганду в маніфесті руху за права гомосексуалістів «Після балу: Як Америка переможе свій страх і ненависть до геїв в 90-х». Ця книга – просто джерело інформації для прихильників традиційних сімейних відносин, які активно виступають проти пропаганди прав гомосексуалістів. Досі найпопулярнішою тактикою гомосексуалістів була претензія на статус жертви – дуже потужна, майже паралізуюча зброя, що дає незаперечну перевагу перед громадськістю.
Кірк і Мадсен резюмують високу ефективність статусу жертви: «В ході будь-якої кампанії, щоб завоювати громадську думку, геї мають бути зображені у якості жертв, що потребують захисту, так що гетеросексуали будуть схильні інстинктивно взяти на себе роль захисника <...>. Мета створення образу жертви – змусити гетеросексуалів відчувати себе вкрай незручно, тобто з ганьбою зруйнувати їх самовдоволену гордість, яка зазвичай супроводжує агресивність, спрямовану проти геїв, і закласти основу для процесу перетворення, допомагаючи гетеросексуалам ідентифікувати себе з геями і співчувати їх статусу аутсайдерів <. ..>. Громадськість повинна бути переконана, що геї є жертвами обставин, що вони не вибирали свою сексуальну орієнтацію, як і свій зріст, колір шкіри, талант, або недоліки <...>. Геї повинні бути представлені як жертви забобонів».
Звучить знайомо? Так, якщо звертати увагу на висвітлення цих спірних питань провідними ЗМІ, їх обігрування в законі і суспільстві. Але статус жертви вимагає історію, яка б його підтримала. Таким чином, мабуть, найпоширеніша скарга пересічного «борця за права гомосексуалістів» обертається навколо нібито «періодичної хвилі антигомосексуальних» злочинів на ґрунті ненависті.
Аналіз статистики ФБР щодо злочинів, скоєних на ґрунті ненависті проти гомосексуалістів у період 2000-2008рр. показує, що ймовірність будь-якої людини гомосексуальної орієнтації стати жертвою злочину на ґрунті ненависті протягом всієї його або її життя становить трохи більше одного відсотка. Цікаво, що «геї» більш схильні до скоєння такого роду злочинів проти «натуралів», ніж «натурали» – проти «геїв».
За даними ФБР, 3,98% злочинів на ґрунті ненависті здійснювалося щорічно кожним мільйоном гетеросексуалів проти гомосексуалістів, і 4,44% злочинів – гомосексуалістами проти гетеросексуалів.
Насильство щодо гомосексуалістів широко висвітлюється в пресі, але цікаво відзначити, що переважна більшість насильства проти «геїв» відбувається іншими «геями».
Національна коаліція програм проти жорстокості (NCAVP) є провідною організацією, що відстежує насильство щодо «геїв» в Сполучених Штатах. За статистикою NCAVP, що стосується анти-«гей» насильства, 83% всіх видів насильства, скоєні проти «геїв» здійснюється іншими «геями» в домашніх умовах. І це навіть не беручи до уваги насильство «гей-проти-гея», що здійснюється поза домом. Ця плутанина наразі дуже поширена в суспільстві, а обговорення пропаганди гомосексуалізму майже під забороною, особливо серед молоді Америки. Наприклад, класичне поняття, що університети повинні бути «аренами для вільного обміну ідеями» було повністю відкинуто в Сполучених Штатах. У більшості американських коледжів та університетів є кодекси поведінки, які забороняють вчинки і вислови, пов’язані «гомофобією».
Небезпека полягає в тому, що ці кодекси дають викладачеві свободу, яка значно переважає їх корисність. Уже було наочно продемонстровано, як багато коледжів суворо карали студентів, що бажали просто обговорити тему гомосексуалізму. Зіткнення протилежних поглядів на гомосексуалізм в умовах класу триває вже протягом десятиліть.
У 1991 році студент Мічиганського університету заявив про свій намір створити програму консультування, покликану допомогти гомосексуалістам залишити свій спосіб життя. В результаті він постав перед зборами керівників університету, був одноголосно визнаний винним в «сексуальних домаганнях» і відрахований.
У 2000 році студентський комітет університету Тафтса вирішив офіційно закрити клуб «Християнське Товариство Тафтса», приймаючи до уваги переконання членів, чиї погляди на Святе Письмо та гомосексуалізм не збігалися з їх власними. Клуб був позбавлений фінансування, отримав заборону на використання імені Тафтса; їм заборонили збиратись у приміщенні університету та рекламувати чи анонсувати будь які свої зустрічі і заходи.
У 2011 році у Форт-Уерт (Техас) учень середньої школи був виключений за те, що під час класної дискусії сказав: «Я християнин, і я не думаю, що бути геєм – правильно».
Не легше йде справа і з вчителями. У 2010 році професор Іллінойського університету в Урбані та Шампейн за викладання католицького вчення про гомосексуалізм, яке передувало курсу лекцій про католицизм, був звинувачений у використанні «мови ворожнечі» і звільнений від своїх обов’язків. Професор політології Джин Бетко Елштайн, підкреслюючи небезпеку, яку представляють закони по боротьбі з расизмом, також вказував на труднощі, пов’язані з усіма каральними законами такого роду: «У мене передчуття, що в довгостроковій перспективі результатом таких зусиль буде не очищена, вільна від расизму колективна свідомість студента, але накопичене вируюче обурення від навішування ярлика расиста, навіть якщо людина ніколи не здійснювала расистських дій і не вимовляла расистських образ».
Нікому не слід прагнути відмовити гомосексуалістам в їх основних правах і свободах людини, які є тими самими, що і у всіх нас, бо всі ми – сини і дочки Бога. Але справа набула такий оборот, коли ми повинні боротися, щоб захистити наші власні громадянські права – право на свободу слова, віросповідання, зборів, навчання наших дітей нашим цінностям – щоб захистити наші сім’ї та громадські інститути. Ті, хто пропагує гомосексуалізм, насильницьким чином порушують все більше і більше прав християн, і ситуація стрімко погіршується.
Всього кілька років тому ніхто не міг уявити, що компанії почнуть звільняти людей через написання в неробочий час статей на підтримку сім’ї, або що власникам бізнесу будуть пред’явлені позови за відмову від участі в церемонії гомосексуального одруження?
Настав час підвести риску, підвестися і захистити наші сім’ї і наші права, не виправдовуючись перед громадськістю.
Юлія Острогорська, katolik.ru
фінансово.
Щиро дякуємо!
