Серед ночi двоє родичiв членiв секти вчинили погром у будинку лiтнiх людей.
– Чого вони, пане суддя, напали на нас уночi? Що хотiли: вбити, повiсити, задушити, розп’яти нас? Що хотiли зробити, ваша честь?
Це – дiалог зi судового засiдання, де минулого тижня розглядали незвичну справу. Тут судили двох людей – О. Загiрського та В. Веселого. О другiй ночi вони ввiрвалися на обiйстя Ярослави та Петра Хруникiв, побили їм вiкна, намагалися залiзти до їх хати.
Суд ухвалив виплатити потерпiлим — Ярославi та Петру Хруникам — чотири тисячi гривень збиткiв.
– Як почали виламувати дверi, я схопив залiзну трубу i став за дверима, – згадує подiї тiєї ночi пан Петро. – То так iз ломами тi сектанти Бога люблять? Якщо б дверi тiєї ночi не витримали, то що було б? Хто в кровi захлинався б: ми чи вони? Я б захищався до останку…
Сектанти, про яких говорить чоловiк, – це члени секти Догнала. У минулих номерах Експресу ми розповiдали про те, що якiсь загадковi люди вбираються в одяг священикiв та монахiв, хоч не мають на це жодних пiдстав. Усi Церкви – i Православна, i Католицька – це засвiдчили.
До редакцiї телефонувало багато людей пiсля публiкацiї. Всi, хто стикався з цiєю сектою, говорили одне й те ж: вона дуже небезпечна, вона – зомбує. Подiбне в Українi було двадцять рокiв тому, коли з’явилось «Бiле братство». Мабуть, саме тому групу Догнала вже йменують «Чорним братством». I незвичне судове засiдання, якi вiдбувалося в Дрогобичi, – наслiдок дiй цiєї секти, яка пустила корiння ненавистi та зла в Українi.
А ще декiлька рокiв тому все було зовсiм по-iншому. Родини Веселих, Хруникiв, Загiрських живуть на однiм кутi. Зналися давно. Родичалися, дiтей хрестили. До церкви разом у недiлю ходили. На Пасху пасками дiлилися, на Рiздво колядували
на добробут i многiї лiта однi одним. Як добрi сусiди жили. Та три роки тому все змiнилося. Секта провела мiж ними чорну лiнiю розбрату.
– Оленку нашу сусiдка бачила десь тижнiв зо два тому, а дiточок давно нiхто не бачив. Не знаємо, чи ж живi? Той нелюд, ватажок їх – Догнал, вчить дiтей бити так, «щоб кров з тiла сикала», – Ярослава, мати доньки-сектантки, каже, що сама на власнi вуха те чула. Ходила на їх «збори», аби зрозумiти, як доньку звiдти витягнути? – Отак i говорили: «кров сикала» .
Ярослава говорить: «Зомбують людей у тiй сектi. Чи гiпноз, чи то ще якусь бiду використовують, але люди стають як мертвi. Ярославi такi технологiї, як «вплив на масову свiдомiсть» – невiдомi.
Онукiв своїх Петро з Ярославою не бачили вже два роки: «Старшенького Юрасика приїхали з днем народження привiтати. Петро взяв малого на руки, а тут зять бiжить, слина бризкає, як кинувся до батька i кулаками його в голову, груди, а той малого на руках тримає, боронить, аби вiн не вдарив, тодi вiн до мене – ногами в голову…» – плаче мати. Фотографiї пригортає онукiв. Все, що має.
Ще недавно це була щаслива родина. До секти. Нинi Хруники не знають: чи живi їх онуки, зображенi на цьому фото
Оленка, донька Ярослави, як стала в секту ходити – матерi цуратися почала. Поставила ультиматум: або приймаєш мою «вiру», або – не знаю тебе.
Не пiшла мати до сектантiв. Натомiсть намагалися батьки й викрадати доньку з онуками. Але сектанти ховають. Зверненнями до рiзних служб родини Хруникiв можна всi стiни в хатi обклеїти. Просять батько з матiр’ю допомогти дiтей їх зi секти вирвати – нiхто не чує. Мовчать усi. Так, наче немає незрозумiлої секти, що тренує своїх членiв за технологiєю терористiв.
Юрасик, малий внук Ярослави i Петра, як останнiй раз бачили його дiд з бабою, обвив рученятами шию: «Бабуню, забери, не залишай мене тут» . На руках дитяти помiтили дивний шрам-коло: «Дядьо чужий малював у церквi, а менi пекло-пекло».
– Що то за диявольськi знаки на руках дiтей вони малюють? То так вони в Iсуса вiрять? Не Боговi вони служать, а сатанi, – плаче над свiтлинами онукiв Ярослава. – Де нинi Юрасик? Де трирiчна внучка Христинка?
Оленка Губич давно не розмовляє з батьком i матiр’ю. Ранiше ще через записки спiлкувалася, нинi – нiяк. Сусiди кажуть: «Висохла Оленка на трiску, пожовтiла, почорнiла вся, очi блищать – як не живi».
Донька-сектантка не розмовляє з татом i мамою. Вони пишуть їй листи
Виписана Оленка з чоловiком i дiтьми й з власного помешкання у нiкуди. Чи ще хата їх, а чи вже сектантiв – нiхто не знає.
– Бабуня Оленчина помирала, а вона на похорон не прийшла. Покiйна так просила її не полишати нашої вiри, нашої церкви. Та донька сказала, що ми не батьки її, а братовi своєму рiдному – що немає у неї брата. Догналовi тепер молиться наша доня, – Ярослава з Петром написали нову заяву в СБУ, щоб депортували громадянина Чехiї Догнала, аби не сiяв зла i розбрату мiж родинами. Аби не калiчив доль i життiв.
…Найцiкавiше, що нападники на судi визнали свою вину.
– Ми не правi, що вночi й нетверезi пiшли. А знаєте, як то все тодi дiстало? Приїхали iз заробiткiв, а нам жiнки й матерi з ранку до ночi жалiються, що Хруники їх сектантами обзивають. Ото нас зi швагром i понесло. Добре, що все так скiнчилося, а то через тi їх секти могло б лиха бути набагато бiльшого… – так нинi каже Загiрський, один iз тих, хто нападав на обiйстя Хруникiв уночi. Але не всi здатнi швидко зрозумiти, в яку халепу потрапляють, наблизившись до секти Догнала.
– Я з Володимиром, чоловiком Оленки, говорю, а в нього очi як склянi – нiби нiчого не чує. А тодi якийсь такий страшний зробився, дивиться повз мене i каже: «Менi видiння у Святому Письмi було про те, що тестя i тещу маю скоро покарати» , – Василь Кiт, який працює разом iз зятем-сектантом Хруникiв на заводi, каже, вiк прожив, а таких слiв недобрих не чув.
Покарати? Знову з iменем Iсуса на устах жертвоприношення?
А в маленькому Дрогобичi ситуацiя сьогоднi напружена. I не лише тут. У сотнях сiл та мiст батьки бояться, аби їх дiти не стали черговими жертвами незрозумiлої секти у чорному. I кажуть, що готовi порубати дверi сектантських домiв сокирами, а ватажкiв секти – за руки i ноги дотягти до кордону. Якщо СБУ – боїться.
Але чому таке коїться? I хто привiв цих людей у чорному на нашi землi?
Далi буде
фінансово.
Щиро дякуємо!
