– Чому ти йдеш у цьому паломництві?
– Бо я дуже хочу бути християнином, бути добрим для усіх і бути чемним, слухати маму і тата, – відповідає шестирічний Андрійко, найменший учасник паломництва до Санктуарію Матері Божої у селищі Більшівці, що на Івано-Франківщині. Він разом з хресною мамою долучився до львівської групи паломників у селі Липівка.
На моє наступне запитання хлопець також знає чітку відповідь:
– А хто такий християнин? – запитую малечу.
– То є служитель Ісуса!
Майже 350 паломників прийшли до селища Більшівці 14 липня, аби взяти участь в ХІ Францисканській зустрічі молоді під назвою «Ідемо на Зустріч». Кожен, мабуть, знав, навіщо йде… Майже 30 кілометрів пішки щоденно, 4-5 днів у дорозі. Хтось – зі Львова, хтось – з Тернополя, а також зі Снятина Івано-Франківської області. І все задля того, щоби зустрітися… з Самим Богом.
Я долучилася до групи, яка йшла зі Львова. Одна з учасниць паломництва Христина розповідає, що дуже по-особливому переживає цей час: «Я відчуваю, що я є там, де маю бути. Відчуваю, як Бог сильно мене любить. І переконана, що тільки у паломництві можна найбільше досвідчити Його любов. Коли я була меншою, то взагалі не любила багато ходити, і мені здавалися дивними люди, які йдуть пішки кудись далеко. Я не розуміла, навіщо вони йдуть, якщо легше просто сісти у транспорт і приїхати туди, куди потрібно. Але коли я дійсно почала розуміти, які муки терпів за нас Ісус, то усвідомила, що йдучи в паломництві і відчуваючи фізичний біль, переношу лише найменшу частинку того, що Він пережив на хресній дорозі. Звісно, Він набагато більше терпів, але ми можемо взяти на себе хоча б трішки Ісусового страждання.
Також кожен день дороги я можу пожертвувати у намірі якоїсь людини або за здійснення свого бажання чи мрії, – продовжує Христина. – Під час минулорічного паломництва до Більшівців у мене була одна інтенція – щоб батько перестав пити і почав більше молитися, адже він зловживає алкоголем. І я дуже хотіла, щоб це змінилося. І була дуже здивована, коли тато постановив, що під час Різдвяного посту не питиме. Я розумію, що усі так можуть зробити, бо піст триває недовго. І він перестав пити і почав часто читати Святе Письмо. Я була дуже вражена. Адже якщо ми молимося вранці і ввечері, то мій батько окрім ранкової і вечірньої молитви, ще промовляв вервицю в обід. І коли закінчився піст, він все одно не пив. І донині не п’є. І я дякую Богові, що Він так швидко може виконати мою мрію. У цьогорічному паломництві я хочу розпізнати своє покликання, адже закінчила навчання і прагну пізнати, як можу служити Богові, що можу для Нього зробити, де Він мене бачить».
Більшість людей вже не вперше беруть участь у паломництві зі Львова до Більшівців, – розповідає францисканець отець Мар’ян Мельничук:
«Бачу, що ті, хто хоч раз йшов у цьому паломницві, залишили згадку про нього у своєму серці. Є люди, які вже вчетверте і вп’яте йдуть з нами. Більшу частину з них я вже пам’ятаю, навіть на ім’я. За моїми спостереженнями, 75 відсотків молоді вже знають дорогу до Санктуарію Матері Божої. Між ними – багато єдності і вони творять міцну спільноту. Усі знайомі між собою, спілкуються, серед паломників зав’язується дружба, виникає симпатія. І це дуже гарно. Приємно також, коли люди тебе впізнають».
Учасники паломництва, здебільшого, – молодь, не бракує також і дітей.
«Діти у паломництві дуже активні, – говорить отець Мар’ян. – І коли втомлюються, то сідають у «бусик», щоб перепочити. І дуже швидко відновлюють сили. Виходять і знову бігають і скачуть. Діти також приносять багато радості.
Одним з моїх найбільших вражень цьогорічного паломництва є те, коли я, готуючись до конференції «Ким є Бог для молоді?», підходив і запитував паломників про це. І хлопець Максим віком 10-11 років відповів мені: «Бог є всім для нас, християн». І ці слова дуже сильно промовили до мене. Мене зачепила ця дитяча мудрусть, що Бог в християнському житті повинен бути всім, повинен бути на першому місці. І зі слів цього хлопчика я розпочав конференцію. У паломництві ми багато вчимося один від одного».
Сестра-юзефітка Августина Петрук говорить, що труднощі у дорозі єднають. «Також мені подобається те, що ніхто не зважає, хто у що вдягнений, хто як виглядає, чи хтось брудний, чи чистий, – продовжує сестра Августина. – Основними є хороший настрій і намір, з яким іде паломник. Важливими для мене також є відкритість людей і те, що тут є час на спільну молитву, роздуми, слухання конференцій та просто буття з іншими людьми.
Час паломництва для мене є відокремленням від світу щоденних обов’язків, праці. Це час, щоб побути сам на сам з Богом, а також із самим собою, це можливість почути себе у тиші. Думаю, те, що Господь в мені змінив за ці дні, буде діяти в моєму житті цілий рік до наступного паломництва.
На мою думку, паломництво є подібним до цілого життя, під час якого ми мандруємо до Бога. І на цьому шляху є і сонце, і дощ ,і сльози, і сміх, і біль, і радість. Але я маю чітку добру мету. Живу цією метою і йду до неї не сама. На цій дорозі ми підтримуємо один одного. І це для мене є дуже важливим».
Підсумовуючи чотириденну дорогу, Отець Мар’ян зауважив, що перший день паломництва є для того, щоб пригадати один одного, другий – найвеселіший, а на третій – вже настає невеличка криза, четвертий день, незважаючи на біль у ногах, додає духу паломникам:
«Відчуваю дуже велику радість, що ми вже доходимо до Більшівців, – говорить отець Мар’ян. – Вже скоро буде видно купол церкви. І думка про те, що ми увійдемо до Санктуарію Матері Божої, надає найбільше сил останньому дню паломництва».
Паломниця Каріна розповідає, що за всю дорогу дощ застав їхню групу лише один раз, решту днів було сонце: «Було дуже гарячче, і часом було важко йти в обідній час. Але духовно було дуже легко. Я відчувала присутність Бога, Його підтримку. Під час паломництва атмосфера була просто супер! Всі співали, веселилися. Зараз ми вже доходимо до Більшівців, тому вже чекаю цього з нетерпінням. На зустрічі молоді найбільше очікую зустріти Самого Бога і хочу відчути щось таке, чого ще ніколи не відчувала».
Ще в Рогатині до паломництва долучився пес, який виявився настільки вірним, що був із прочанами до кінця і дійшов аж до Більшівців. Молодь жартувала, що у львівському паломництві навертаються навіть собаки. Пес залишився і на зустріч молоді.
А допоки з різних напрямків паломники прямували до Більшівців, готувати костел до зустрічі молоді допомагали 15 студентів з Польщі, які належать до різних францисканських спільнот:
«Нашу участь в зустрічі молоді профінансувала францисканська фундація «Брат Сонця». І ми вирішили приїхати сюди першими у ролі волонтерів, – розповідає Юлія Баран із Варшави. – Думаю, що кожен має свої причини, чому приїхав заздалегідь. Я люблю безкорисливо допомагати, але також знаю, що все, що роблю, є не просто так. Я отримую від цього багато сили і це надає сенс життю. Впроваджує у життя динаміку і насправді щиру автентичну радість. Також перебування тут – це зустріч з іншою людиною. Більшість з нас знали один одного і раніше, але у праці ми більше пізнаємо один одного з іншого боку, бачимо переваги та недоліки кожного. Адже виникають різні труднощі, як от: швидко зреагувати, щось знайти, прив’язати, доклеїти, причепити. І також тут дуже весело і це насправді гарний час».
«Було багато роботи, пов’язаної з прибиранням, – розповідає гість із Кракова Кшиштоф Садло. – Ми розкладали намети, викопували рівчачки, щоб нічліг не залило водою. Також готували костел до приходу паломників. Ми могли працювати і десять годин на день, і більше. Але звісно, це і приємно проведений час. Ми також разом співали, молилися, бавилися. Очевидно, що прагну, аби якнайбільше людей прийшли сюди і могли зустріти Бога. І щоб наша праця послужила іншим і була корисною якомога більшій кількості людей.
А особисто я від зустрічі молоді очікую саме тієї Зустрічі з Господом Богом. Хочу пізнати і людей, які тут живуть, а також те, якою є їхня віра. Можу сказати, що я вже побачив вашу країну зовсім іншою, аніж про неї говорять у пресі та на телебаченні. Адже там візерунок не такий гарний, яким є насправді».
Більшість паломників, дійшовши до Санктуарію Матері Божої, залишилися у Більшівцях на кількаденну зустріч молоді, аби ще більше наповнювати своє серце Богом.
Ірина Кондратюк, Myridobro.org
фінансово.
Щиро дякуємо!
