Цікава штука – народна побожність. Народне християнство, щоб бути точною. Воно вельми відрізняється від того, що прописане в Катехизмі та у всіляких там церковних документах. Бо ж хто ту всю розумну писанину читає?
Ось, до прикладу, у що вірять багато католиків на Галичині.
Ситуація перша. Типова галицька парафія . Привезли мощі відомого святого. Віряни дружно прийшли віддати шану подвижникові. На вулиці підходить молода дівчина до бабці та й запитує:
– А чиї то мощі привезли?
– Як чиї? Пана Єзуса!
– Таж він же з мартвих встал.
– Йой! І то правда!
Ситуація друга. Перед відомим львівським храмом ідуть торги церковним крамом. Продавці, зазвичай, більш «просунуті» від покупців.
Покупець: А що то у вас за книжки продаються?
Продавчиня: Книжки Гарафіни Маковій. Їй тайна гріха відкрита.
Покупець: А що там за тайна? Тут головне йти і сповідатися.
Продавчиня: Еее, та сповідь нічого не дає! То все відмолити треба. На прощі всілякі відходити.
Ситуація третя. Перед тим само храмом.
Покупець: А у вас нема молитовника з молитвою до голови Ісуса? Бо, кажуть, при головних болях треба нею молитися.
Ситуація четверта. Божественна Літургія в одному відомому львівському храмі. По її завершенні бабця підходить до священика: «А чи не могли б Ви трішки довше Службу правити, бо я не встигаю два рази весь ружанєц помолитися?»
Волинська побожність має свій колорит.
Ситуація перша. На другий день після похорону тата ми з сестрами попрямували до церкви. Та вийшли запізно (ніч після поховання була нелегкою, і ми геть проспали). Назустріч нам «на всіх парах» велосипедом їхала наша тітка: «Бігом, дівчата, бо батюшка зараз нумерувати буде!» Моя тітка до церкви ходить на Пасху яйця святити, тому й не в курсі, що священик не номерки людям на чолі ставить, а помазує єлеєм. От і сприйняла мирування за нумерування.
Ситуація друга. Моя бабулька, Царство їй Небесне, розмовляє з сусідкою.
– Ганю, що то ти казала, коли христилася?
– М`яца, Сина і Святого Духа, амінь!
– Ганю, а що то таке «м`яца»?
– Не знаю, так мене мама колись навчила…
Я особисто переконана, що всі ці люди не далекі від Царства Божого. Наш Господь – Бог любові. І Він дивиться глибше, ніж я, людина. Він цінує щирість і простоту. Та на сьогодні не варто задовольнятися. Однозначно, що ми всі, віряни, потребуємо доброго духовного проводу. Наші діти, а навіть і дорослі потребують катехизації, а навіть і нової євангелізації.
CREDO № 1 (125), 2012
фінансово.
Щиро дякуємо!
