Що вдалося довести біблійним археологам? Чи підтверджують їхні знахідки сказане в Біблії? Як не дати себе надурити гучним сенсаціям? Про це розповідає о.Олександр Тімофєєв, викладач кафедри біблеїстики Московської духовної академії.
– Чи правда, що біблійна археологія існує, щоб підтвердити істинність Святого Письма?
– Не «підтвердити істинність», а відновити історичний та культурний контекст подій, описаних у Біблії. Колись таки вважалося, ніби її справою є пошук священних реліквій, артефактів, які підтверджують істинність подій Священної історії. Але ця романтична епоха давно минула, і навіть сам термін «біблійна археологія» вживається рідко: зазвичай говорять про сиро-палестинську археологію, археологію Леванту (Ближнього Сходу)…
За приблизно 150 років свого існування біблійна археологія зробила чимало відкриттів, які підтверджують достовірність Святого Письма. Точніше кажучи, біблійні оповіді цілком відповідають даним археології. Що ж до чудес, то археологія, як і будь-яка інша наука, ні підтвердити, ні заперечити їх не може. Це сфера віри.
– Біблійні археологи самі провадять розкопки?
– Далеко не завжди, та й неможливо копати всюди. Тільки в Ізраїлі одночасно провадиться близько двох тисяч розкопок, а зона інтересів біблійної археології не обмежується Ізраїлем – це весь середземноморський регіон, і Месопотамія, і Єгипет. Тому вони головно аналізують польові дані.
На Святій Землі взагалі небезпечно копати – становище досить напружене. Місцеве населення може й камінням закидати, тому там необхідна охорона. Трапляються провокації: скажімо, в одній з експедицій, де я брав участь, місцеві жителі підкинули ляльку з зашморгом на шиї. Вельми прозорий натяк. Але загроза виходить не тільки від арабів, а й від юдеїв-ортодоксів, які вважають розкопки заняттям глибоко порочним.
Крім того, чимало дослідників просто побоюються давати своїм знахідкам будь-яку релігійну інтерпретацію. Найбільшою мірою це стосується учених зі США: вони не хочуть прославитися ретроградами в американському академічному середовищі, доволі атеїстичному (на відміну від суспільства загалом, де понад 50% населення регулярно беруть участь у богослужіннях).
– Які можуть бути переваги біблійної археології порівняно зі звичайною?
– Насамперед ті, що, інтерпретуючи знахідки, вона спирається на тексти Святого Письма, що дозволяє надати досить точні трактування. Переважну частину інформації про давні народи ми черпаємо з їхньої писемності. Якщо її немає, то дізнатися можемо мало. Хіба що скласти приблизне уявлення про побут та економіку, за ідолами й похованнями приблизно відтворити релігійні погляди – і це все.
Святе Письмо – неймовірно цінне джерело для істориків та археологів. Адже це не одна книга, а цілий корпус текстів, який поставав упродовж тисячі з лишком років. Скажімо, питання про монотеїзм: він виник поступово, еволюційним шляхом, чи це наслідок Божественного одкровення? Знайдені артефакти показують, як змінювалися погляди єврейського народу впродовж століть. Скажімо, у VII-VIII до Р.Х. царі Єзекія та Іосія проводили релігійні реформи (як ми знаємо з біблійних текстів), і ми бачимо сліди цих реформ: знищені жертовники та фігурки ідолів. Але до того само часу відносяться і знайдені в Єрусалимі, у Геєнській долині, два срібні сувої з текстом, дуже близьким до священицького благословення з книги Левіт. Отже, в один і той самий час існували і язичницька традиція, і єдинобожжя. І тут можна використати археологічні дані, щоби показати логічні провали в атеїстичних концепціях, які стверджують, що монотеїзм походить від поклоніння родовому богу якогось із семітських племен.
Єрусалим руйнували кілька разів, тому існують історичні труднощі з реконструюванням будівель часів Христа.
– Чи впливає релігійність на наукову роботу археологів?
– Що мається на увазі? Адже питання можна зрозуміти й так: чи не відступають віруючі дослідники від наукової об’єктивності та неупередженості, чи не підтасовують дані на догоду своїм поглядам? Якщо мова про це, то одразу скажу: ні. Археологія, також і біблійна, – це наука, і як у будь-якій науці, в ній складно «ходити навпростець» і не попастися. Всі дані можуть бути доперевірені, всі публікації – загальнодоступні й можуть зазнати критики. Тож якби знайшлися недобросовісні вчені з числа віруючих, їх давно би вхопили за руку.
Але ваше питання можна поставити інакше: чи допомагає віра біблійним археологам у їхній праці? Й ось тут я готовий стверджувати, що учений-віруючий має серйозну перевагу порівняно з невіруючим: у нас, віруючих, набагато більше спільного з тими людьми, чиї життя ми досліджуємо. У нас спільна система цінностей.
Відповідно, коли перед нами постає завдання інтерпретувати результати знахідок, то нам це простіше зробити, ніж невіруючим ученим, для яких релігія – щось чуже й незрозуміле. Від цього нерозуміння, до речі, у невіруючих археологів нерідко стаються помилки в інтерпретації знахідок.
– Чи часто бувають помилки у біблійних археологів?
– Помилки в науковій діяльності неминучі, ба більше – стратегічно вони навіть дуже корисні, оскільки їх виявлення провадить не тільки до перегляду якихось конкретних поглядів, а й до глибшого розуміння проблеми.
Помилки можна поділити на дві групи: пов’язані з неправильною інтерпретацією текстів Святого Письма та помилки археологічного порядку: неправильні описи артефактів, неправильне датування знайденого тощо.
– Чи були такі серйозні помилки, що аж до сумнівів у достовірності результатів біблійної археології та самої біблійної оповіді?
– Ні, навпаки: шерег відкриттів переконує нас у достовірності Святого Письма. В безнадійне історичне минуле відійшла біблійна критика зразка ХІХ ст., коли вважалося, що Євангелія написані наприкінці ІІ ст. людьми, які не могли бачити Ісуса. Або що історія Старого Завіту була записана після полону, в елліністичний період. Сьогодні кожен учений-археолог, незалежно від його особистого ставлення до релігії, підтвердить, що Євангеліє – це продукт епохи І ст.н.е; що перші Євангелія (від Матея, Марка, Луки) написані ще до зруйнування Єрусалимського храму 70 р.н.е.; що автори справді жили в Єрусалимі. Це випливає з численних деталей, інколи навіть обмовок у текстах.
– Чи доводиться біблійним археологам стикатися з підробками артефактів?
– Так, вряди-годи трапляється. Підробки почалися ще на світанку біблійної археології, у ХІХ ст. Найвідоміший фальсифікатор того часу – Мозес Шапіро. Він виготовляв і продавав навіть не окремі підробки, а цілий комплекс артефактів. Їх купили найвідоміші музеї світу – сьогодні твори рук Шапіро можна знайти у Британському музеї, в Луврі, Ермітажі. Він, наприклад, відрізав частину древнього сувою і наносив на нього нові написи. Зрештою Шапіро був викритий ученим Ш.Клермоном-Ганно, йому загрожувало судове розслідування, й він наклав на себе руки.
“ Від знахідки до її правильного інтерпретування найчастіше минають довгі роки, а то і десятиріччя. Тому якщо вам кажуть, ніби ось щойно відкрили оце, і це щось є отим і отим (наприклад, перснем царя Соломона або черепом Адама), – сумнівайтеся.
– А як звичайним людям, не фахівцям, сприймати регулярні сенсації на тему археологічних відкриттів, які нібито перевертають всі наші уявлення про Біблію?
– Вкрай обережно. Насамперед потрібно розуміти, що журналісти, зазвичай, люди не дуже освічені, й тому можуть щиро помилятися, вважаючи щось сенсацією. Приклад – нещодавня знахідка, яка наробила чимало галасу: «євангеліє» Юди. Це не підробка, це справжній текст – але створений гностиками у ІІ ст.н.е. Причому він давно відомий, його згадує священномученик Іриней Ліонський, описуючи різні гностичні секти. Знайдення «євангелія» Юди принесло свою користь науці: стало зрозуміло, що гностики розробляли свою релігію, геть не схожу ні на юдаїзм, ні на християнство. Від християнства там була тільки термінологія. Словом, нічого би цей текст не перевернув, він був відомий, але коли гностики вимерли – його забули.
Варто розуміти, що жоден серйозний дослідник ніколи не звернеться до жовтої преси. Навіть якщо він перебуває у конфлікті з офіційною наукою, навіть якщо вважає, що його відкриття не визнають, – він не буде зв’язуватися з таблоїдами. Тому, отже, якщо ви читаєте про сенсаційне відкриття і бачите посилання на вчених, які нібито це підтверджують, – не вірте. Тут точно якась підтасовка. Крім того, враховуйте, що археологія – наука повільна. Від знахідки до її правильного інтерпретування найчастіше минають довгі роки, а то і десятиріччя. Тому якщо вам кажуть, ніби ось щойно відкрили оце, і це щось є отим і отим (наприклад, перснем царя Соломона або черепом Адама), – сумнівайтеся. Така швидка інтерпретація просто неможлива.
– Інколи можна почути, що Церкві біблійна археологія не потрібна. У нас є Писання, Святі Отці…
– Я стикався з таким упередженням. Але просто читати – замало. Потрібно ще й розуміти, співвідносити прочитане зі своїм життям. А для цього варто знати контекст. Ми його переважно не знаємо. Тому, читаючи, просковзуємося поверхнею, текст нас не зачіпає, а не зачіпає саме тому, що для нас незрозуміле тло подій. Ось дрібний приклад: у юдейському варіанті книги Царств (він детальніший за тексти синодального перекладу) сказано, що філістимляни монополізували виробництво залізної зброї, і ізраїльтяни мали платити за заточку один «пім». А що таке пім? Коли археологи знайшли важки та гирі, на яких було написано «пім», то з’ясувалося, що пім срібла – це дуже багато. Тобто євреї платили дуже дорого, а філістимляни, монополізувавши ковальську справу, тримали їх за рабів. Маленька деталь, але дає уявлення про важке становище ізраїльського народу за тих часів.
Біблійну археологію можна порівняти з паломництвом святими місцями. Паломник, який пройшов слідами Господа, апостолів, відчув биття серця історії в цих місцях, – починає інакше сприймати Святе Письмо. Воно для нього оживає.
Місце хрещення Ісуса
Віталій Каплан, ФОМА.RU
фінансово.
Щиро дякуємо!
