Фактор Б

Ми звикли все починати словами «в ім'я Отця» (тобто Батька). В сучасній культурі та вихованні також присутній цей важливий фактор «Б – батько». Після того, як ми пережили епоху, названу «суспільство без батька», сьогодні в усіх дослідженнях у галузі соціології, психології, антропології намагаються довести важливість ролі батька для психосоціальної рівноваги дітей.

Люди відчувають очевидну потребу в емоційній та виховній присутності батька, незалежно від того, хто виконує цю роль. Багато матерів засмучено кажуть: «Мені доводиться бути для нього й батьком.» Вони чудово розуміють, про що саме йдеться, та відчувають тягар цієї ролі.

Любити — це дієслово. Батьківство відмінює його у свій властивий спосіб. Перша характеристика батьківства — виражати силу любові. Цілком конкретним способом.

Присутність

Батько — це дуже важливий «третій зайвий», який дає чітке уявлення про реальність. Діти відчувають його присутність як справжню необхідність. Якщо батько відсутній або якщо він емоційно далекий, вони переживають це як зраду. Проблема не в часі: проблема полягає в ефективному зв'язку. Якість відносин з батьком в дитинстві — це вирішальний елемент для того, щоб визначити, яким чином людина реагуватиме на світ. Мама — це теплий «кокон». Батько ж виводить дитину у зовнішній світ — до невідомого, до пригод.

«Прояви ніжності мого батька дещо шершаві: у нього мозолисті руки, адже він чорнороб. Але для мене вони м'якіші за шовк, адже він любить мене», — каже 8-річний малюк. Присутність батька — необхідна. Батько любить, як і мати. Він по-справжньому ніжний, наче кажучи: «Що б не сталося, я тут — для тебе!» І ця присутність означає: «Не бійся, адже я тут!» Завдяки цьому між батьком та дітьми виникають стосунки довіри, а батьківське заохочення надзвичайно стимулює дітей. Чого б не зробив кожен з нас, аби заслужити батьківське «молодець!»?

Приклад

Батько, звичайно ж, є прикладом «мужності» для синів та дочок. У якомусь сенсі його можна назвати дзеркалом: діти завжди відчувають, що їхній батько — це ефективний та вирішальний приклад для них. У минулому будь-які цінності передавалися у формі простих приписів. Зараз їх необхідно показати, пережити. Для дітей батько — це джерело практичної життєвої мудрості; він знає мету та знає, яким шляхом іти до неї. Батько — це перший «вказівник» на життєвому шляху, перший провідник.

Генератор

Батькотакож«генерує».Батьківство — цесвоєрідне мистецтво: матеріал для нього — це молода особистість дитини, сповнена стимулів, захоплення, знаків, зародків, талантів. Необхідно сформувати структуру, яка б забезпечила справжню самостійність людини, передала їй систему цінностей, яка б надала їй можливість орієнтуватися, була б певним центром її сумління. І все це за допомогою єдиного потрібного знаряддя: вміння мислити.

Авторитет

Час батьків-повелителів та батьків-командирів, безумовно, минув. Але для того, щоб родина функціонувала з виховної точки зору, необхідно, щоб хтось з її членів зайняв позицію дорослого.

Багато книжок носять таку назву: «Сказати дітям «ні» або ж «Якщо ти мене любиш, скажи мені ні». Це не так просто. Проте набагато важливіше вирішити, якими будуть «великі ТАК», котрі діти повинні прийняти.

Деколи батько повинен «позичити» дитині власну силу, замінити відсутній у дитини центр, підтри-мати її, як стіна підтримує плющ.

Батько, який хоче здаватися лише «найкращим другом своїх дітей», неначе пристаркуватий партнер для гри, мало на що спроможний. Психологічно це досить зрозуміла позиція; але моральне та суспільне відчуття дітей від цього не зміцнюється.

Загалом авторитет полягає не в тому, щоб командувати: етимологічно це слово походить від латинського дієслова, одним зі значень якого є «допомагати рости». Авторитет у родині мав би допомагати молодшим її членам рости, по можливості «м'яко виховуючи в них відчуття реальності», як це називають психоаналітики.

Якщо батьки своїм приязним авторитетом не допомагають дітям зростати та готуватися до того, щоб стати дорослими, то відчуття реальності їм нав'яжуть суспільні установи, але не лагідно, а насильно. Таким чином з'являються неслухняні пристарілі діти, а не вільні дорослі громадяни.

Все це має в собі чимало неприємного. Деколи сутичка з життям лякає. Мета виховання — навчитися поважати те, що ми спочатку поважаємо з відчуття страху, але так, щоб ми раділи та розуміли, що це для нас дуже важливо. Учнівство вимагає зусиль. Процес зросту має великі можливості та відкриває широкі горизонти. Батько є важливим передусім, тому, що він допомагає «йти вгору».

Мабуть, ніхто не має вроджених якостей доброго батька. Щоб ним стати, потрібні терпіння, уважність та любов. Але мало що спричиняє таке ж глибоке емоційне задоволення, як радість, яку відчуває людина, котра виховує своїх дітей від народження. Така особа проходить усі етапи розвитку до того дня, коли вони отримують незалежність.

Не кажучи вже про те, що в батьківстві прихована нагорода «найкращого світу». Бо саме таким є значення однієї з найвиразніших та найгрізніших фраз Євангелія: «Усе, що ви зробили одному з моїх братів найменших — ви мені зробили» (Мт. 25, 40).

Декалог для батька

1. Перший обов'язок батька щодо дітей — любити їхню маму.

Родина — це система, яка тримається на любові. Не уявній, а справжній, дійсній. Без любові немож-ливо довго витримувати тягарі родинного життя. Неможливо бути батьком «з відчуття обов'язку». Виховання — завжди «командна гра». У подружній парі, де підростають діти, щира згода та глибока єдність наповнюють радістю та допомагають рости, будучи для них надійним фундаментом. Батько може захистити матір, «підмінюючи» її та надавши їй можливість відпочити, відновитися та віднайти трішки часу для себе.

2. Батько перш за все має «бути».

Його присутність повинна означати: «ви, моя родина, — найголовніше у моєму житті». Статистика стверджує, що в середньому батько присвячує вихованню дітей менше п'яти хвилин на день. Деякі дослідження доводять існування зв'язку між відсутністю батька та поганою успішністю дітей у школі, їхнім низьким коефіцієнтом розумового розвитку, злочинністю та агресивністю. Це питання стосується не часу, а справжнього спілкування. Бути у випадку батька означає — спілкуватися з дітьми, обговорювати їхню працю та проблеми, залучати їх до участі в своєму житті, наскільки це можливо. Та навчитися зауважувати всі малі та великі знаки, які постійно посилають діти.

3. Батько є прикладом, хоче він того, чи ні.

Сьогодні особа батька відіграє надзвичайно важливу роль, оскільки дитина може покластися на нього, а в його силах — керувати дитиною. Передусім батько є прикладом, він стимулює вибір конкретних схем поведінки дитини згідно з засадами коректності та вихованості. Одним словом, батько — взірець чесності, порядності та доброзичливості. Навіть якщо діти і не виявляють цього, а іноді й заперечують це, насправді ж вони дивляться на те, що і як робить батько та чому він чинить так, а не інакше. Те, що ми називаємо сумлінням, великою мірою залежить від постаті батька.

4. Батько забезпечує надійність.

Батько — це охоронець. Ціла родина чекає, що батько захистить її. Батько оберігає також тоді, коли визначає певні правила, часові та просторові обмеження, деколи забороняючи певні речі: це — найкращий спосіб сказати: «Я піклуюсь про тебе».

5. Батько заохочує та додає сил.

Батько доводить свою любов повагою, слухаючи та приймаючи. Його любов справжня, як у тих, хто каже: «Що б не сталося, я завжди з тобою!» Завдяки цьому в дітей виникає самоповага. Батько завжди готовий допомогти своїм чадам, компенсуючи їхні слабкості.

6. Батько пам`ятає та розповідає.

Батьківство є островом спасіння для тих, хто «потерпів крах вдень». Такий звичайний момент, наприклад, вечерю, батько перетворює на особливу родинну зустріч, коли всі можуть спокійно поспілкуватися між собою. Добрий батько спроможний створити чарівну атмосферу спогадів. У минулому батько був носієм цінностей; для того, щоб їх передати дітям, достатньо було їх усно приписати. Зараз їх треба демонструвати. А сучасне життя заважає цьому. Як можна щось показати дітям, якщо немає часу поговорити з ними, об-мінятися думками, поділитися планами, своїми надіями, радостями чи невдачами?

7. Батько вчить вирішувати проблеми.

Батько — найкращий дороговказ у навколишній світ. Батько має сильний вплив на дітей завдяки своїй здатності керувати життям, тим, як він ставиться до оточуючої дійсності. Цей аспект також дуже важливий для виховання особистості дитини. Батько — це людина, що дає дітям мапу життя.

8. Батько пробачає.

Пробачення батька — це те, що дитина відчуває найкраще і чого очікує найбільше; це чи не найвелич- ніша ознака батька. Один із в'язнів дитячої колонії зіз- нався:«Мій батькозавждибув строгим зі мною: ні любові, ні розуміння. Коли я був маленьким, він дуже мене любив. Якось я оступився, і з тих пір він не мав більше відваги підійти та поцілувати мене, як раніше. Його любов до мене зникла: я мав тоді тринадцять років. Він забрав у мене свою любов у той момент, коли вона була мені найбільше потрібна. Нікому було розповісти про свої проблеми. Якщо я опустився так низько, то в цьому є доля батьківської вини. На його місці я повівся б інакше. Не покинув би свого сина у скрутний момент. Справжнім батьківським розумінням я б сприяв тому, аби він повернувся на правильний шлях. А в мене нічого з того не було».

9. Батько — завжди батько, навіть якщо він живе далеко.

Кожна дитина має право на «свого» батька. Коли батько нехтує дітьми, забуває або покидає їх, він тим самим наносить їм рану, котра ніколи не загоїться.

10. Батько — це образ Бога.

Бути батьком — велике покликання, а не особистий вибір. У всіх дослідженнях з психології говориться, що діти виробляють для себе образ Бога на основі образу власного батька. Ісус навчив нас молитві Отче Наш. Якщо мати молиться разом з дітьми, це прекрасно, але водночас звично. Якщо ж з дітьми молиться батько, вони ніколи про це не забудуть.

Уривок із книги Бруно Ферреро «Ваші діти мають лише вас. Тільки виховання може змінити світ» (Видавництво «Дон Боско»)