Дайджест

Неприкриті двері минулого, або діти алкоголіків

07 Листопада 2012, 11:50 3417

Ми попрощалися з нашим минулим, але воно не попрощалося з нами.

Що говорить тобі твій внутрішній голос?

Ти чуєш голос з-за нещільно прикритих дверей твого минулого? «А хіба я мушу його чути? Це ж було так давно, я відкинув своє минуле і тепер воно мене не хвилює». Та чи й справді ці двері зачинені? А може, вони лише здаються зачиненими, в той час, як якась часточка тебе постійно прислухається і пильнує, як було тоді, коли ВІН повертався додому. Інші діти розважалися, а ти не міг дозволити собі такої розкоші. Ти був змушений контролювати ситуацію, намагатись передбачити, що трапиться сьогодні, ти так хотів, щоб все було добре. Пригадуєш те велике невідання, коли серце завмирає від страху? Наближається година повернення, проте ЙОГО й досі немає, вже пізно, а це поганий знак. Ти пам’ятаєш оте поступове наростання страху і прислухання до того, чи пролунає знайомий і тривожний сигнал – щось, що вкаже тобі: сьогодні ВІН знову прийде п’яний. Нічого не чути, однак ти завмираєш, адже минулого разу так само нічого не вказувало на лихо, а те, що вибухнуло згодом, було справжнісіньким пеклом. Не хочеш пригадувати, як почував себе наступного дня: найстрашнішою є ота глуха тиша ранку, в безодні якої можна загубити себе. Відчуваєш притуплений біль, спогад тягарем пригнічує тебе, найважливішим стає те, щоб пережити сьогоднішній день, а тому слід залишити це позаду, стерти з пам’яті: «Все це було так давно, я не маю з цим нічого спільного, я не хочу цього пам’ятати і думати про це, воно не має нічого спільного з моїм теперішнім життям».
Якщо бажаєш послухати, я маю багато чого розповісти тобі. Бо так багато питань залишилося без відповіді там і тоді, а багато з них може знайти свою відповідь тут і тепер.

Запрограмована любов дитини

Дитина є внутрішньо налаштована на безумовну любов до своїх батьків.

В дитинстві кожен з нас був безмірно прив’язаний до своїх батьків: так сильно, що це важко адекватно перекласти на розуміння дорослого. Відданість дитини своїм батькам не має меж. Підсвідомо дитина знає, що від НИХ залежить її виживання, і не тільки в плані біологічних потреб, але також любові і уваги з їхнього боку. Без цього ми вмираємо. Як задовольняється на практиці потреба любові і уваги? Дуже просто – через спрямованість уваги дорослого на тебе. Це начебто щось незначне, але водночас так багато значить для нас. Як багато? Настільки, що ти брав на себе тягар провини, начебто задля порятунку сім’ї. Будучи дитиною, прославляв своїх батьків. Коли ж виникла проблема алкоголізму, ти вирішив, що це пов’язане з тобою. Що, можливо, якщо ти змінишся, ВІН припинить пити. Або ж, якщо будеш стараннішим, ввічливішим… Не має значення, яке рішення видавалося тобі кращим, ти брав на себе весь тягар, а для дитини він занадто важкий. Тепер борешся із необґрунтованим почуттям провини, комплексом неповноцінності, відчуваєш, що тобі чогось не вистачає. Трапляється й так, що в дорослому житті ти досяг дуже багато і всі навколо захоплюються тобою, однак ти цього навіть не помічаєш, або ж навпаки, перебуваєш на дні життя, в тенетах невблаганної долі, і змагаєшся сам із собою. Гідною подиву є розбіжність між тим, ким ти сам вважаєш себе, і тим, ким ти є для інших. Інші не помічають, як важко тобі все дається, з якими проблемами ти змагаєшся, який ти самотній. Не тому, що не хочуть побачити, а тому, що це твій внутрішній світ, до якого ти нікого не пускаєш, часто навіть самого себе.

Незаспокоєні потреби

В сім’ях з подібними проблемами потреби дитини задовольняються в мінімальному ступені.

Чи в своїй сім’ї ти мав шанс на повне заспокоєння основних потреб? Ні і ще раз ні – на твої потреби не було місця, проте не це найстрашніше. Найгіршим є відмовитись від власних потреб, відмовити собі в праві на них. Ти дуже потребував уваги найближчих, але їхні погляди рідко зверталися в твій бік: у центрі уваги завжди було щось інше. Поступове наростання залежності (від алкоголю) поглинало майже всю енергію родини, тому для тебе залишалось дуже мало. Голод незаспокоєних потреб ставав усе більшим. Разом з цією руйнацією в тебе залишалось щораз менше можливостей для того, щоб їх задовольнити. Як ти тоді давав цьому раду? Як собі з цим радиш сьогодні? Чи важко тобі відповісти на ці запитання? Можливо, ти кажеш «ні» своїм потребам? Можливо, розвинув у собі механізми компенсації? Правда полягає в тому, що ти не маєш змоги подбати про них так, як слід – в гармонійний та здоровий спосіб.

Родина з порушеною функціональністю

Як можна охарактеризувати здорову сім’ю? Вона дозволяє своїм членам на автономність та самовираження. Така сім’я, як система, є відкритою й еластичною. Сім’я з порушеною функціональністю характеризується певною напругою і заздалегідь визначає ролі для своїх членів.

Ти живеш в сім’ї, яка бореться за створення противаги для руйнації, тому не можеш використовувати цього часу для власного розвитку, натомість сім’я «визначає» для тебе чітку роль. Яку саме, залежить передусім від традиції родини, статі, від черговості народження дітей, а іноді – від випадку. Ось перелік найпоширеніших ролей:

Герой: той, ким сім’я пишається, хто підіймає почуття родинної гідності, заповзятливий, завбачливий, відповідальний, той, хто завжди є «най». Той, хто приносить додому багато дипломів, відзнак, якими сім’я пишається. Такий не має права на прояви слабкості. Швидко дозріває і часто дуже рано стає самостійним;

Жертовна овечка: той, хто добивався уваги батьків, але порівняно з «героєм» не має шансів, найчастіше це стосується середніх дітей. Після кількох спроб така особа відчуває себе виключеною зі своєї родини. Вона добивається уваги інших, швидко потрапляє в неприємності у школі, має проблеми із законом тощо. На такого сім’я переважно перекладає всю провину;

Загублена дитина: той, для якого в сім’ї не залишається надто багато місця, оскільки герой зосереджує на собі всю позитивну увагу, а жертовна овечка – негативну. Така дитина переважно несмілива і замкнена в собі. Має свій власний, окремий світ ілюзій. Стирчить перед телевізором чи комп’ютером, нікому не нав’язує свого товариства;

Іграшка: той, кого не сприймають всерйоз. Таку роль найчастіше приймає (хоч не завжди) наймолодша дитина. Це крихка істота, яка вимагає особливої опіки. Щоб вберегти її від стресу, з нею не говорять про важливі речі, від неї приховують те, що насправді відбувається в сім’ї. Іграшка має багато особистої чарівності, її роль полягає в знятті напруги, яка виникає в сім’ї. Щоправда інші члени сім’ї люблять іграшку за дотепність та гумор, проте остаточно ніхто не сприймає її всерйоз.

З часом ця роль стає нашою долею, граєш її, хоч вже давно змінились декорації і вистава зійшла з афіш. Так відбувається тому, що ти не мав змоги поводитись інакше, адже був змушений триматись своєї ролі, не знаєш нічого іншого, тобі здається, що ця роль і ти – одне ціле. Тому і в дорослому житті поводишся так само: «герой» – як рятівник, «жертовна овечка» – як бунтар, «загублена дитина» – як відлюдок, «іграшка» – як забавка. Таким чином ми стаємо відрізаними від безпосереднього досвіду і вимог актуальної ситуації, власних потреб. Ми й надалі залишаємось на сцені власної сім’ї і граємо ту саму роль, не помічаючи, що вистава давно скінчилася.

Велика таємниця

В багатьох сім’ях алкоголізм когось з батьків зберігається в таємниці перед знайомими. Її члени намагаються за будь-яку ціну представляти свою родину як нормальну.

Слід усвідомити, що алкоголізм навіть одного з батьків стає проблемою для всієї сім’ї, певною мірою вся система є «хвора». В цій драмі з однієї сторони маємо алкоголіка, а з іншої – т. зв. «співзалежну» особу. Вона діє в добрій вірі і з цілковитою несвідомістю зосереджує всю енергію родини на підтримці міфу: «Ми – нормальна сім’я». Підтримування цієї ілюзії іноді вимагає від втаємничених осіб титанічних зусиль. Про залежність батька (чи матері) нічого не говориться. Для очевидних проявів деструктивної поведінки знаходиться виправдання: він такий запрацьований, мусить зняти стрес, тато захворів, чоловік деколи мусить випити тощо. З однієї сторони бачиш чіткі прояви алкоголізму, а з іншої – відчуваєш тиск родини, яка вимагає заперечувати очевидне, знецінюючи таким чином безпосередній досвід, роблячи його неважливим і неістотним. Те, що ти знаєш, не береться до уваги. Важливим є те, що говорять інші. Ти змушений жити з тавром таємниці, знаючи, що «щось не так», проте це «щось» не можна називати на ім’я. Навіть якщо деструкція триває, міф постійно підтримується. Вигадуються нові пояснення, які не мають нічого спільного з реальністю. Найважливіше є приховати сором перед іншими, тому слід мовчати і заперечувати очевидне. Тобі не вистачає внутрішньої опори, оскільки твоє безпосереднє сприймання і визначення ситуації постійно піддається сумніву, а чіткі прояви деструкції ігноруються. Ти бачиш усе, але не маєш з ким поділитись тим, що відчуваєш. Залишаєшся з цим наодинці, ніхто не може допомогти тобі в розумінні того, що відбувається, гірше того, всі це заперечують. Наслідком є великий внутрішній хаос, ти не завжди розумієш, чого хочеш. Не знаєш сам, що відчуваєш і що маєш думати, не довіряєш своєму безпосередньому досвіду, твоя свідомість залишається нестійкою.

Світ почуттів

Для дитини зростання в сім’ї з проблемою алкоголізму означає, що вона живе у світі емоційного хаосу. З однієї сторони – переживає чимало деструктивних почуттів, з другої – не має змоги їх висловити.

Ти багато відчував, а так небагато міг сказати. Ти не міг виявляти своїх справжніх почуттів, перебуваючи у великому мороку, неясності, в постійному запереченні того, що відчував. Заперечував самого себе, відмовляв собі у праві на почуття. Сам собі навіяв або ж тобі навіяли переконання, що ти певною мірою відповідаєш за свого батька-алкоголіка. Якщо в твоїй сім’ї, попри наявний алкоголізм і наростаючу деструкцію, цілий час підтримували міф: «Ми – нормальна сім’я», кожна адекватна декларація відчуттів (наприклад, озлоблення), зустрічалася із рішучим опором зі сторони родинної системи. Така експресія підважувала крихкий стан рівноваги. Для тебе це була важка ситуація: з однієї сторони переживаєш так багато складних почуттів, а з іншої – найчастіше залишаєшся з ними сам на сам, не можеш конструктивно висловити їх. Єдине, що можеш, це – заперечити, приховати, не визнати. Кожен відпрацьований механізм того, як радити собі з емоціями, приносить негативні наслідки. Загалом боїшся втратити контроль, сприймаєш емоції як щось, що загрожує тобі. Не можеш розслабитись, цілий час живеш в стані напруги. Переживаєш багато, але одночасно немов відрізаний від власних почуттів.

Наслідком неспроможності висловити свої переживання, браку діалогу з дорослими, який розвиває конструктивну інтеграцію, є відсутність цілісного образу власного «Я», тобто твоєї відповіді на те, як ти бачиш самого себе. Тому тобі так важко відповісти на запитання: «Хто я?»

Коли хтось із батьків відсутній

Результатом розвитку алкогольної хвороби когось із батьків є його повільна еміграція з власної сім’ї, в кульмінаційній точці хвороби його життя стає дуже звуженим і зосереджується виключно на пиятиці. Не залишається більше місця ні на що і на нікого.

Мати батька і не мати його насправді. Для дитини це досить важкий досвід. Батько чи матір фізично існує, родинна система підтримує ілюзію його присутності, але реально ВІН є щораз то більше відсутній. Як собі з тим порадити? Бачиш ЙОГО, але щось тебе від НЬОГО відгороджує, начебто він перебуває поза твоєю досяжністю. Чому ЙОГО для тебе немає!? Адже, як дитина, ти дуже потребуєш ЙОГО уваги, а одержуєш її так небагато, тому тебе не полишає почуття відкинутості. Залишаєшся наодинці з цією потребою. Часом інший з батьків намагається це компенсувати, але з розвитком хвороби партнера ситуація дедалі більше «поглинає» його. Працює на двох роботах, переймає на себе більшість домашніх обов’язків, емоційно задіяний в спроби контролювати залежність партнера. Мусиш, отже, собі це якось пояснити і з’ясувати, чому так відбувається? Де причина того, що відбувається, – на моїй чи на ЙОГО стороні? Найчастіше внутрішня відповідь звучить: на моїй. Наслідком цього для дорослого життя є низьке відчуття власної гідності, брак впевненості в собі, а також нагромадження багатьох почуттів: печалі, відчуття кривди, злості, страху перед відкинутістю. Це можна порівняти зі скалкою в рані: часом біль особливо дошкуляє, часом – ні, але він ніколи не минає цілковито, бо ж глибоко в тілі сидить скалка. Вона існує поза свідомим полем мислення і дії, сидить там так давно, що ти вже й не пам’ятаєш відколи саме. І переносиш свою проблему туди, де її немає.

Як зачинити своє минуле?

Дане оповідання стосується всіх, хто зростав у сім’ї з проблемою алкогольної залежності. В ньому не йдеться про якусь конкретну особу, адже в кожної людини – своє оповідання, своя історія, яка завжди певним чином відрізняється від схожих історій. Але попри цю неоднорідність завжди залишається спільність досвіду. Для чого слід щільно зачиняти двері в минуле? Бо таким чином ми звільняємось із пастки фатуму, лихої долі. Якої саме?

Два найочевидніші способи перейняти долю батьків:

• через власну залежність
• через співзалежність.

Як зачинити щільніше минуле? Першим необхідним кроком є усвідомлення зв’язку між власним «тут і тепер» і «там і тоді». Є чимало літератури на цю тему, існують групи терапевтичної підтримки для осіб, які зростали в сім’ї з проблемою залежності. Що саме потрібно конкретній людині, залежить від індивідуальних обставин. Проте можна сформулювати загальне правило: найважливіше – зрозуміти себе співвідносно до свого минулого. Воно відчиняє нам дорогу до того, щоб наше минуле нарешті полишило нас.

Роберт Хасціло нар. 1966 р., психолог, спеціалізується в проведенні психотренінгів на тему міжособистісної комунікації, виходу із стресу і особистого розвитку для дорослих, які виросли в сім’ях із проблемою алкогольної чи іншої залежності.

«Прийди»

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Ми працюємо завдяки вашій підтримці
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, технічне обслуговування, роботу веб-майстра та гонорари фахівців.

Наші реквізити:

monobank: 5375 4141 1230 7557

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Підтримайте фінансово. Щиро дякуємо!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.

Поля відмічені * обов'язкові для заповнення.

[recaptcha]

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

The Coolest compilation of onlyfans porn tapes on PornSOK.com z-lib books