Отець Ігор Ковалевський (Москва) про те, чим запам’ятався Папа Бенедикт, які вимоги будуть до нового понтифіка, і про місце католицизму в сучасному світі.
Генеральний секретар Конференції католицьких єпископів Росії о.Ігор Ковалевський був запрошений в ефір передачі «Предметный разговор». Сайт Газета.ru виклав розшифровку цієї бесіди. В українських і російських церковних реаліях є свої подібності; наводимо уривки з цієї розмови.
– Тема нашої бесіди, звісно, – відставка Папи Римського. Хотілось би дізнатися, чи стало для вас несподіванкою його рішення про відставку, і як ви, і Католицька Церква загалом, поставилися до цього.
– Для мене, звісно, це була повна несподіванка. Навіть більше, коли вже почалися дзвінки, я саме переглядав пресу, і навіть, скажемо так, подумав, чи правда це. Але потім, звісно, уже знав точно.
Яка реакція Церкви на цю подію. Насправді, засоби масової інформації – чого там критися – створили бурхливий ажіотаж. Навіть у Росії, країні некатолицькій, у мене буквально обривався телефон. Величезний інтерес до цієї події. Почасти, певно, це обумовлено тим, що історичних прецедентів украй мало. Востаннє у XV столітті папа Григорій ХІІ зрікся папського престолу. То були дуже важкі часи для Церкви, до речі. Зараз нинішній понтифік виявив надзвичайну мужність. Я ним захоплююся. Так само, як захоплюються й лідери держав, представники Католицької Церкви, інших релігій. Достатньо подивитися європейську періодику, світову. Це людина, яка володіє повнотою влади в Церкві. Адже Папа Римський, я хочу відзначити, це не аналог Патріарха Московського. За всієї поваги, але то – предстоятель Церкви. Папа – це суб’єкт влади Церкви. Повноцінний голова. У нас, висловлюючись світською мовою, взагалі така монархічна структура, строга вертикаль влади. Й ось людина, яка володіє колосальною владою, має мужність також і смиренно зректися цієї влади, використовуючи певну мотивацію для блага Церкви.
– Скажіть, будь ласка, – зараз прийнято підбивати підсумки, – загалом, самий час діяльності Бенедикта XVI як Папи, які головні діяння він звершив?
– Безсумнівно, понтифік – великий теолог. Це професор, богослов і людина надзвичайно глибокої думки. Його книжки, енцикліки – я би радив їх читати навіть нехристиянам, оскільки дуже багато цікавого там можна знайти, відкрити, і можна з цим погодитися. Причому навіть не будучи віруючою людиною. Це загальнолюдські цінності та думки, про які завжди важливо пам’ятати. Для віруючих людей його думки про релігію, християнство загалом, що таке християнство. Сама лиш енцикліка «Бог є Любов» – «Deus Caritas Est» чого варта! Що християнство – то не просто сума якихось приписів, не просто якесь, скажемо так, моралізаторство, так парафразуючи – не просто якась приналежність до якоїсь релігії. Це наш вибір Бога, який є Любов.
Крім того, Папа зробив великий внесок у покращення, помітне покращення між Римо-Католицькою і Російською Православною Церквами. І католики, і православні, судячи з публікацій, цього не можуть не помітити.
– А що саме було зроблено для покращення?
– Зокрема, сама динаміка змінилася в кращий бік. Минули ті часи, коли ми звинувачували одне одного. Можливо, це надто оптимістично, але все-таки я вважаю, ці часи залишилися в минулому. [Часи] взаємних звинувачень, підозріливості, недовіри один до одного, нерозуміння один одного. Зараз ми виступаємо єдиним фронтом, загалом кажучи, на захист християнських цінностей.
– Буде обрано нового Папу. Що стосується самої системи обрання нового Папи: коли обговорюється новий кандидат, хтось із кардиналів, то йде вибір між особистостями чи між напрямками, які несе з собою майбутній Папа Римський?
– Ви ставите дуже складне запитання. Традиція Церкви, право насамперед ставлять конкретну вимогу до конкретного кандидата. Але журналісти, політики постійно мусують це політичне підґрунтя. Різні партії, різні фракції, які ворогують між собою або, навпаки, об’єднуються…
– Ну, так, ми робимо проекцію демократичної системи на систему церковну.
– Ми робимо проекцію радянської системи на керування Римо-Католицькою Церквою. Ось я б і не дуже погоджувався з таким підходом до питання. Мене часто запитують: цей Папа консерватор чи ліберал? А загалом беручи, самі слова «консерватор» і «ліберал» – не біблейські. Це суто світські слова. І я вважаю за краще вживати біблейську термінологію і термінологію християнської культури. А саме: місіонер, проповідник Євангелія. Ось критерій – певно, головний: наскільки він є полум’яним проповідником Євангелія, наскільки він є місіонером. Незалежно від того, чи він більше чи менше консервативний/ліберальний на погляд уже суто світських уявлень.
Крім того, я б хотів звернути увагу, що результати конклавів – принаймні, останніх – завжди дивували. І Йоан Павло ІІ, і обрання Бенедикта XVI було для багатьох несподіванкою. Господь має в цьому останнє слово.
– Я поясню, звідки така цікавість до персони майбутнього Папи. Будь-яка релігія сьогодні, здається, переживає ідеологічне випробування. Церква має або відповідати на виклики світу реформами, також і реформами ідей, або дотримуватися своєї консервативної позиції. Саме Папа може приймати такі рішення. Як на Ваш погляд, Католицька Церква зараз потребує зміни ідеології?
– Eссlesia semper reformanda. Церква постійно реформується – але в хорошому сенсі цього слова. Це процес очищення традицій, це процес покаяння, навернення пересічних віруючих і Церкви як Народу Божого загалом. Це процес переосмислення багатьох історичних процесів, які були в минулому. Це також процес поглиблення одкровення. Найголовніше – що Церква покликана захищати депозит віри, переказаний нам Ісусом Христом, у цьому наше віровчення. І роль єпископа Рима, Його наступника, тут виняткова. Для нас, католиків, Папа – не просто «знакова фігура». Його розглядають як політичну фігуру, носія якоїсь ідеології; але я б хотів розглядати його більше в релігійному аспекті. Папа – гарант збереженості нашої віри й традиції. Саме в цьому контексті у Церкві відбуваються певні зміни. Але не революції. Слава Богу, нашій Церкві не притаманний дух революцій. І не варто гадати, що оце ось зречення Папи приведе до якихось революційних перетворень у Католицькій Церкві.
Знаєте, я якось навіть не хочу такою світською мовою про це говорити. Свого часу я розмовляв з одним лютеранським пастором у Швеції, там, де певні – говорячи світською мовою – ліберальні цінності дуже розвинуті, зокрема, рукоположення жінок. Ось він мені казав: колись і в Католицькій Церкві це буде. Я відказав дипломатично: поживемо – побачимо. Але насправді я навіть не хочу зачіпати ці теми так званих революційних або консервативних перемін. Для мене як для католицького священика цілком очевидне, наприклад, питання того ж самого жіночого рукоположення, яке так активно обговорюється в Європі. Я не хочу, щоб мене вважали лібералом, якщо я це прийму, або консерватором, якщо я цього не прийму. Я в будь-якому разі цього не приймаю, оскільки на це є моя віра і традиція.
– Один із ключових кандидатів – представник місії в Африці. Прийнято говорити останніми роками, що місіонерство в країнах Африки найбільш розвинене, що відбувається завоювання безлічі нових територій. Як Ви ставитеся до такого варіанту?
– Чимало лідерів Церкви уже не приховують своєї приватної позиції щодо того, що майбутнє Католицької Церкви – це вже зовсім не Європа. Тут є об’єктивні причини: населення, стрімкий розвиток економіки, території, культури, що розвиваються – і мають, між іншим, набагато древнішу історію, ніж навіть європейська. Азія, Латинська Америка, Африка – це все також частини християнського світу. В Росії прийнято ототожнювати Римо-Католицьку Церкву з західноєвропейською культурою. Але це принципово неправильно. Сучасна західноєвропейська культура часто навіть дуже нехристиянська, хоч і зросла на християнських фундаментах, це завжди потрібно підкреслювати.
Щодо розвитку Церкви в Азії, наприклад, то він захоплює. І я готовий вбачати в цьому якийсь знак, який, до речі, підтверджує мою віру в універсальний характер моєї Церкви. Бо «католицький» означає «вселенський, всезагальний». Усі люди, всіх часів, народів, культур, цивілізацій та мов можуть у ній знайти засоби спасіння. Тобто Католицька Церква – це не просто латинська культура або, скажімо, певний напрям християнства, що зріс на території Західної Римської імперії, на відміну від візантійської культури. З таким підходом до справи я би сперечався. Бо саме успіх Католицької Церкви у країнах Азії та Африки свідчить про зворотне: про універсальний характер нашої Церкви.
– На жаль, останніми роками у пресі фігурували скандали, пов’язані з Католицькою Церквою. Як, на Вашу думку, Церква має реагувати в таких випадках?
– Будь-яка неприємна подія – це якийсь виклик. Скандали, на які Ви натякаєте, це насправді не найкрупніші проблеми, перед якими стоїть Католицька Церква. Є більші, з якими стикається і Церква, і християни всього світу загалом. Але я повернуся до початку питання.
Ситуація кризи, в якій перебуває Церква, або інкультурація, цивілізація, зрештою економіка, – її не можна розглядати тільки в негативному аспекті. Криза як суд – це завжди можливість очищення, переосмислення якихось цінностей. Отож якщо Бог попускає, щоб виникали критичні ситуації, – це також знак. Знак не лише для Церкви – для кожної структури і для кожної конкретної людини. Блаженний Йоан Павло ІІ, приміром, розпочав процес покаяння. То був дуже сильний крок – покаяння за конкретні неправильні справи.
За матеріалами: gazeta.ru
фінансово.
Щиро дякуємо!
