Цими словами ліві, а з ними й масони, називають учасників виступу коаліції соціалістів і анархістів, яке привело, як прийнято вважати, до встановлення у Парижі першої в історії диктатури пролетаріату.
Розстріл 147 полонених «федералів» біля стіни цвинтаря Пер-Лашез, де нині висить меморіальна табличка, став головним видимим і аудійованим (у піснях радянських композиторів) образом мучеництва комунарів.
Але все-таки Паризька комуна дала і справжніх мучеників. Це ж амбівалентний вираз: пам’ятник «жертвам революції» у Пітері – він же не тим, кого Революція знищила, а тим, хто сам нищив інших в ім’я революції! А, наприклад, «жертви чуми» – тут усе зрозуміліше…
Скажу вам одразу: архиєпископ Жорж Дарбуа – герой не мого роману. Прихильник галліканства – вчення про обмеження папської влади виключно духовними справами, а також і більшої незалежності від Святого Престолу як окремих єпископів по своїх дієцезіях, так і національних помісних Церков загалом (що, звісно, провадить їх до підпорядкованості місцевій світській владі). Учасник І Ватиканського Собору, на якому він виступав проти догмату про папську непомильність, а перед підсумковим голосуванням покинув Рим – хоча й підпорядкувався прийнятому Римом рішенню. Борець проти чернечих орденів, також і проти єзуїтів, оскільки їхня відносна свобода від дієцезіальної юрисдикції підриває єдиноначальність у дієцезії (а отже, дає Папі змогу діяти, обходячи єпископа)… Противник «абата Міня». До слова: абатом (настоятелем) о.Жак-Поль Мінь не був, просто у старій Франції словом «abbé» титулували будь-якого клірика, починаючи від семінариста; у традиційних французьких католиків це збереглося понині. Так ось, Мінь видавав багатотомні, досі не перевершені за обсягами серії писань Отців Церкви – «Patrologia Latina» і «Patrologia Graeca», а архиєпископ не тільки заборонив йому цим займатися, а й його самого відсторонив від священнослужіння.
Коротше кажучи, живи він на сто років пізніше, то став би, чого доброго, одним із найбільш видатних діячів «пособорної» реформи. Але Бог велів йому народитися 1813 року у Фель-Бійо на північному сході Франції, з відзнакою закінчити семінарію і стати спершу каноніком собору Паризької Богоматері, потім – єпископом Нансі, а з 1863 року – паризьким архиєпископом.
5-го квітня 1871 р. рада Паризької комуни видала декрет про заручників: «кожна особа, звинувачена у зносинах із версальським урядом, одразу ж була ув’язнювана, суджена присяжними і, якщо було винесено звинувачення, залишалася заручником паризького народу; до числа заручників входили й військовополонені версальці. На кожну страту версальцями військовополоненого або прихильника комуни було вирішено відповідати розстрілом трьох із цих заручників, за жеребом». Заручниками також пробували торгувати: обміняти на соціаліста-революціонера Бланкі (версальці відмовилися мінятися).
При цьому, як на мене, сам факт «зносин» із версальським урядом був геть не обов’язковий, щоби людину взяли в заручники. Увагу звертали радше на класову приналежність (так само, за класовою ознакою, братимуть потім заручників російські більшовики). І до, й після виходу декрету про заручників арештовували чиновників, поліцейських – і, звісно, священнослужителів. Серед останніх не обійшли увагою архиєпископа, якого взяли ще 4 квітня.
Тримали його спершу у в’язниці Мазас, а потім перевели до в’язниці Ля-Рокетт. Тим часом версальці брали гору; ставало зрозуміло, що найближчими днями Париж упаде. І саме тоді комунари стали знищувати заручників – не для того, щоби цим покращити власну участь, а саме заради їх знищення!
Увечері 24 травня, у в’язниці Ла-Рокетт було розстріляно за наказом члена ради Комуни, соціаліста Теофіля Ферре, таких осіб: архиєпископа Жоржа Дарбуа; 75-річного настоятеля церкви св.Магдалини о.Гаспара Дегеррі; ще одного священика, який до арешту доглядав поранених під час облоги Парижа – о.Жана-Мішеля Аллара, 25 років; двох єзуїтів – о.Леона Дюкудре, ректора військової школи св.Женев’єви, і о.Алексіса Клерса, свого часу блискучого морського офіцера; одного мирянина – суддю Бонжана. Яка ж це іронія Провидіння – єпископ, який конфліктував з єзуїтами, став мучеником разом із двома з них!
Розповідають, що всі шестеро були спокійні та зосереджені. Архиєпископ уділив своїм супутниками відпущення гріхів; їм звеліли стати біля стіни, й архиєпископ підняв руку для останнього благословення – своїм товаришам чи своїм убивцям? «Ось тобі моє благословення», – мовив один із комунарів і вистрілив перший, тим самим давши сигнал решті дев’ятнадцятьом.
Наступного дня, 25 травня, були розстріляні біля іншої в’язниці на авеню д’Італі арештовані шістьма днями раніше домініканці з коледжу Аркейль – п’ятеро братів-монахів і восьмеро мирян, які були у коледжі викладачами і слугами. Їх виводили на вулицю по одному, а зібраний там озброєний натовп стріляв. Імена братів-домініканців: Рафаель Каптьє, Тома Бурар, Констан Делорм, Анрі Коттро і Пій-Марі Шатаньєре. Імена мирян: Луї-Ежен-Антуан Гокелен (професор математики), Франсуа-Арман Волан (вихователь), Еме Гро (слуга), Антуан Гезелан Марс (слуга), Теодор Катала (вихователь), Франсуа-Себастьєн-Симеон Дінтроз (фельдшер), Марі-Жозеф Шеміналь (слуга) і Жермен-Жозеф Пті (економ).
Ще на день пізніше, 26 травня, близько 50 заручників, серед них 11 кліриків, вивели з в’язниці Ла-Рокетт у форт Вінсен, де їх просто розтерзали. Більшість тіл у підсумку виявилися в такому стані, що впізнати їх було, як на ті часи, неможливо. Убивства продовжувалися й далі, 27 травня: тоді, зокрема, був убитий на вулиці – за справжньої чи фальшивої спроби втекти – архидиякон собору Паризької Богоматері монсеньйор Огюст-Алексіс Сюра.
Тіло архиєпископа Дарбуа, підготовлене для поховання
В історії Римської Церкви є період, коли більшість єпископів, які її очолювали – власне, Римських Пап, хоча вони тоді так не називалися, – цілком очікувано завершували свої понтифікати насильницькою смертю. «Я радше витерпів би в Римі ще одного імператора, ніж єпископа», – казав імператор Децій (249-251 рр.). Для архидієцезії Парижа таким періодом стала третя чверть «просвітницького» ХІХ століття. Архиєпископ Дені Огюст Афр намагався втихомирити учасників «червневого повстання» – масових збройних заворушень 1848 року – і не допустити кровопролиття, однак сам був смертельно поранений сліпою кулею внаслідок несподіваної перестрілки між повстанцями. Його наступника, архиєпископа Марі-Домініка-Огюста Сібура, 1857 року зарізав раніше відсторонений ним від служіння священик, який таким ось чином виразив свій протест проти догмату про Непорочне Зачаття і проти дисципліни целібату. Наступник архиєпископа Сібура, кардинал Франсуа-Ніколя-Мадлен Морло, мирно помер 1862 р., ну а його наступником був архиєпископ Жорж Дарбуа, про якого писалося вище. До речі, всі троє, хто був убитий, дружили між собою.
***
Ну і про розстріл полонених комунарів біля стіни Пер-Лашез, 28 травня 1871 р. Таке було. Упродовж 20-х чисел травня урядові війська витіснили заколотників із більшої частини Парижа у північно-східні квартали, й ось саме на цвинтарі Пер-Лашез, оточеному стіною, останній загін «федералів» сховався, утримуючи оборону. А з собою в них, знову ж таки, були заручники, в тому числі кілька монахів, і всіх їх революціонери убили, коли версальці почали обстріл. На що вони розраховували?…
Першим розпочався канонічний процес прославлення мучеників 25 травня – священиків Третього ордену св.Домініка для виховання молоді, та їхніх співробітників-мирян. Потім до цього процесу долучали інших убитих комунарами, головно кліриків. На сьогодні процес триває під назвою «Жорж Дарбуа і 30 сподвижників». Віце-постулатура знаходиться за адресою: Monastère de la Visitation, 68, avenue Denfert-Rochereau, 75014 Paris, FRANCE.
Олег-Михаїл Мартинов, St. Brutus'
фінансово.
Щиро дякуємо!
