Папа Франциск не міняє традицію, а радше повертається до неї
Михаїл Фатєєв, журналіст, парафіянин католицького храму св.Катерини Александрійської, Санкт-Петербург:
– Трохи бентежить, коли чуєш запитання: «Що відбувається в Католицькій Церкві?» Людям видається, що твориться щось несподівано нове, навіть революційне. Це наслідок того, що, на жаль, ми нерідко бачимо світ крізь призму засобів масової інформації, сприймаємо те, що діється, так, як нам про це розкажуть ЗМІ. Шкода; але це стосується не тільки світських людей, представників інших конфесій та релігійних спільнот. Наші католики нерідко також черпають інформацію про Католицьку Церкву з тих само новинних випусків, що й усі решта.
Насправді ж нічого незвичайного не відбувається. Звичайно, прихід нового Папи (як і прихід кожного нового понтифіка) вносить деякі корективи – які, однак, усе одно вписуються в загальним напрям шляху, яким рухається Католицька Церква.
Так, він відмовляється від шерегу пишних ритуалів, пов’язаних із його високим становищем у Церкві, але це не означає, що Франциск конфліктує, скажімо, зі стилем Бенедикта XVI або вводить щось нове. Якщо пригадаємо – від надмірної пишності відмовлялися й попередні Папи, зосередивши увагу на тому, що було більш значущим у їхньому служінні.
Невеличкий приклад: у ЗМІ багато писалося про черевики, старі, яких не змінив Папа Франциск; але і Йоан Павло ІІ також не ходив у червоному взутті, яке належить носити понтифікові, а взував те, яке йому шив знайомий польський швець. Папи вибирають взуття просто виходячи з його зручності, й не дуже зрозуміло, чому так необхідно акцентувати на цьому увагу, адже служіння Папи полягає далеко не в кольорі черевиків.
Так, Папа Франциск іще раз нагадує про скромність, про те, що неважливо, з якого металу зроблено хрест, – із золота чи срібла. Не в цьому суть. Все-таки насамперед потрібно слідкувати не за тим, у що Папи вбрані, а за тим, що вони кажуть, проникати в суть їхніх проповідей і справ. Але чомусь частенько буває, що у нас слідкують за кроками Папи, точніше, за їх інтерпретацією. Це нагадує ситуацію, коли людина пальцем на щось показує, а всі починають дивитися саме на палець, випускаючи з уваги те, на що він показує. Навіть чимало католиків захоплювалися вчинками Папи, які насправді просто повертають нас до нормальної простоти, природного стану справ: коли він поїхав до хворого друга у лікарню, сам сплатив рахунок у готелі, їздив із кардиналами на автобусі, а не на особистому автомобілі. Але в цьому немає нічого нового. Так само він чинив, будучи архиєпископом в Аргентині; так само роблять численні священики, єпископи по всьому світу. Не треба й ходити далеко: свого часу я був здивований тим, що глава католиків європейської частини Росії митрополит Паоло Пецці спокійнісінько користується громадським транспортом, як і посол Ватикану в Росії архиєпископ Іван Юркович (Апостольський Нунцій в Україні від 22 квітня 2004 р. до 19 лютого 2011 р. По Києву волів пересуватися велосипедом. – Прим. ред.)
Папа Франциск після свого обрання на престол не перебрався до Апостольського палацу, залишившись у Домі св.Марти, цьому своєрідному гуртожитку для співпрацівників та гостей Ватикану. Як кажуть ті, хто близько знає Папу, йшлося не про показну скромність, а про те, що для Папи важливо жити у спільноті, зі священиками, які мешкають у цьому будинку. Там зупиняються й гості – скажімо, такі, як Константинопольський Патріарх Варфоломей. З усіма Папа ділить трапезу, спілкується у неформальній обстановці.
Це – один із важливих елементів того, на що Папа звертає увагу: жити у скромності та у спільноті. Адже Церква – це спільнота.
Немає нічого нового у тому, що Католицька Церква активно провадить діалог з атеїстами, представниками інших конфесій та релігій. Минулого року ми розпочали відзначення 50-річчя ІІ Ватиканського Собору, на якому було ухвалено шерег документів саме про діалог Церкви зі світом. Ми пам’ятаємо, як той же Йоан Павло ІІ пішов до синагоги, спілкувався з рабинами, підтримував з ними хороші дружні стосунки. Відвідував синагоги та мечеть і Бенедикт XVI. Тож Папа Франциск продовжує традицію, розпочату Церквою багато років тому.
Одним із близьких друзів Папи, коли він ще був кардиналом у Латинській Америці, був рабин із Буенос-Айреса Абрахам Скорка. То була не просто дружба. Із численних спільних починань зродилася книжка-діалог «Між небом і землею». Сьогодні вона стала бестселером у Європі.
Папа Франциск більше уваги приділяє пастирській діяльності Церкви, аніж політичній. Нещодавно він сказав, що хотів би служити віруючим у різних таїнствах. Також і в сповіді. І в одну з неділь, відвідуючи віддалену римську парафію, несподівано сів у конфесіонал і висповідав вісьмох чоловік. У своїх щоденних проповідях, які він виголошує в Домі св.Марти, Папа постійно каже, за Ким належить слідувати християнам, і як це робити, і він про це каже простою і доступною мовою. Його слова розлітаються цілим світом, їх цитують не тільки релігійні ЗМІ.
Утім, не можна сказати, що він не звертає уваги й на політичні аспекти папського служіння. Він зустрічається з главами держав – які, варто зазначити, шукають зустрічей із ним, – обговорює з ними насущні питання та проблеми.
Загалом беручи, Папа Франциск не змінює традицію, а радше повертає нас до неї. Нічого нового…
Оксана Головко, Православие и мир
фінансово.
Щиро дякуємо!
