Папа – предстоятель праведного життя
Наталія Боровська lmcVD, кандидат мистецтвознавства. (Скорочення lmcVD означає laica missionera consecratа Verbum Dei, тобто мирянка-місіонерка спільноти богопосвяченого життя Verbum Dei – «Слово Боже».)
– Таке порушення проблеми викликає у моїй пам’яті трагікомічний випадок із мого викладацького життя. Якось до мене підійшла із запитанням мати десятикласниці, яка серйозно думала набувати освіту мистецтвознавця. Запитання матері звучало так: «З якою метою ви ламаєте комедію, зображаючи на уроках любов до мистецтва? Хочете заманити побільше дітей у ваш нікому не потрібний фах?»
Звичайно ж, я відповіла, що й справді підступно заманюю невинні душі у страшну секту мистецтвознавців, а закордонні спецслужби, за прикладом пролетарів усіх країн, об’єдналися, аби платити мені за це величезні суми. Моя співрозмовниця (як з’ясувалося пізніше) була так упевнена, що у цьому житті, крім грошей і кар’єри, любити більше немає чого, що любов до мистецтва чесно сприймала як міф, який приховує якийсь таємний і зловісний задум.
Як на мене, реакція громадськості на кроки Папи Франциска складається за тим само сценарієм. Якщо людина відмовляється від статусної розкоші, щиро відкривається людям, та до цього всього ще й багато молиться, – то за цим точно криється якийсь підступ. Ми настільки оглухли духовно і закам’яніли серцем, що крім політики, піару і конкуренції нічого у житті вже й не бачимо, а проста, як двері, відповідь – що людиною на папському троні керує Святий Дух, – навіть на думку не спадає.
Звичайно, в історії будь-якої Церкви немало очільників, м’яко кажучи, далеких від ідеалу. Але повністю закрити себе і Церкву від дії Святого Духа нікому з них не під силу, тому що в духовній реальності не папи й не патріархи очолюють Церкву. І якщо для світської преси з її украй обмеженим духовним кругозором це погано зрозуміле, то представники християнських ЗМІ, які серйозно думають про конкуренцію з протестантами та інше, мимоволі викликають питання про змістовне наповнення їхньої віри.
У ситуації з нинішнім понтифіком не можна не враховувати й особистих моментів. Ставши папою, кардинал Берґольйо… всього-навсього не змінився. І так, як він живе зараз, він жив завжди: у матеріальній простоті, глибокій молитві й активній пастирській праці. До такого життя він був свого часу покликаний Богом, і вся «хитра підоснова» його дій – у виконанні свого покликання, незалежно від віку, місця проживання і статусу в Церкві. Ми якось забули, що, ставши папою, він усе одно належить до Товариства Ісусового, тобто до чернечої спільноти, чиє життя збудоване на виконанні обітів бідності, чистоти і послуху. Папа живе так, як живе, тому що він – чернець, який виконує обіти. Не більше й не менше.
Тим, хто бажає насправді серйозно проаналізувати зміст нового понтифікату, на мій погляд, варто було би більше задуматися не про матеріальний, а про пастирський бік життя Папи. По-справжньому унікальне явище – це щоденні Меси у каплиці Дому св.Марти, які він служить, запрошуючи найрізноманітніших людей – від працівників Ватиканських музеїв до робітників та офісних службовців, – і на яких він говорить дивовижні проповіді. Причому саме говорить, а не читає, дивиться людям в очі, розповідає про особистий духовний досвід і пояснює прочитані уривки з Писання із вражаючою простотою, виразністю і мудрістю.
Розмов про папамобіль, платню та розміри помешкання, як на мене, забагато. А варто було би відзначити, наприклад, Месу в день урочистості Пресвятої Трійці, яку Папа відслужив у парафії на околиці Рима, уділивши тамтешнім дітям Перше Причастя, а проповідь перетворивши на справжній діалог із цими дітьми, ставлячи їм питання й коментуючи відповіді. Тільки замислюючись над такими подіями, є сенс шукати відповіді на питання про те, що сьогодні відбувається у католицькому світі. А відбувається те, що й має відбуватися в нормальній здоровій Церкві: вона шукає нових шляхів молитви й апостольської проповіді, намагаючись вловити напрям, що його вказує Святий Дух.
Папі Францискові дісталися від попередника зовсім не самі тільки скандали. Людина – істота слабка, і будь-якої миті у Церкві знайдуться ті, хто її ганьбитиме. Ми не бачимо іншого: що Бенедикт XVI – видатний богослов-мислитель, колись прозваний «Моцартом теології», автор серйозних трудів, який написав за період свого понтифікату тритомну книгу «Ісус із Назарета», де вивів на науково-популярний рівень багатовікову традицію католицької христології. Тепер після папи-теолога настав час папи-місіонера, спроможного реалізувати апостольський потенціал теологічного матеріалу, накопиченого попередником.
Відповідаючи на питання про сенс того, що відбувається, варто згадати й відомий закон, відкритий ще апостолом Павлом: коли помножується гріх, зростає і благодать. У нелегкий період посилення секуляризації суспільств і зростання тяги до порочності (сама лиш епопея з одностатевими «шлюбами» чого варта!) – Бог посилає своїй Церкві предстоятеля праведного життя. Ось і вся програма…
Оксана Головко, Православие и мир
фінансово.
Щиро дякуємо!
