Католицька Церква: передбачаються зміни? (5)

Нічого нового…

Ольга Сєдакова, поет, публіцист, перекладач, доктор богослов’я (Москва).

– Насправді у нас дуже мало знають про те, що відбувається в Католицькій Церкві. І саме з цієї причини зміни, які, здається, розпочалися з приходом нового понтифіка, видаються чимось несподіваним. Насправді ж це продовження руху, що розпочався з ІІ Ватиканського Собору.

Я багато спілкуюся з представниками католицького світу, і тому уявляю, що там відбувається: нічого рішуче нового. Так, наприклад, багато тем проповідей, які лунають сьогодні, були і в Йоана Павла ІІ, і в Бенедикта XVI.

І вже саме в рамках змін, які почалися давно, осмислюється повернення до істинного християнства, а за взірець слугує рання Апостольська Церква. Не Середньовіччя, яке раніше вважалося ідеальною християнською епохою. Але вже давно погляд на це питання змінився.

Життя ранньої Церкви дуже детально досліджується багатьма фахівцями, виходять друком наукові праці.

Повернення до традицій ранньої Церкви вбачається у якійсь простоті, чистоті віри. Відродження ролі мирян у Церкві, згадка про те, що всі християни є царським священством. Колись, ще кілька десятиріч тому, головною силою в Католицькій Церкві виступало священство, чернецтво, а пастві залишалася тільки пасивна роль: слухати.

Набирають сили молодіжні християнські рухи, організовані самими мирянами. Ці рухи мають різні спрямування: хтось більше скерований на пізнання, на культуру, хтось – на філантропію, допомогу потребуючим. Вони зазвичай починаються з нечисленної групки ентузіастів, наприклад, учнів одного коледжу, студентської групи в університеті, а потім перетворюються на величезні рухи, до яких входять сотні тисяч молодих християн. Це характерна особливість нового католицтва, пособорного. Але тут знову ж таки – продовження розпочатого шляху, оскільки такі рухи стали виникати у 1960-х роках.

Продовжує лунати ідея важливості того, щоби Церква не замикалася в собі, а йшла у світ. Про це говорить Папа Римський Франциск, про це говорили інші понтифіки, починаючи з Йоана Павла ІІ, який відзначав: якщо Церква служить сама собі, то вона загине. Вона має служити Христу.

Звідси – і простота стосунків між священством і мирянами, відмова від надміру пишних обрядів і церемоній. Але, повторюю, все це почалося не зараз.

Стосовно думок про конкуренцію з протестантизмом, то конкуренції просто немає: вплив і значення Католицької Церкви в Європі просто неспівставний.

Оксана Головко, Православие и мир